Читати книгу - "Земля Санникова"

на три-чотири метри над дном улоговини завдовжки дві-три сотні метрів. У мармурі були розсіяні то окремо, то гніздами й прошарками чорні, сірі й сірувато-білі кремені; їх і добували вампу, які наконечниками списів або скреблами повиточували мармур у стіні урвища.

— Ну от і відкриття, яке було нам потрібне, щоб визначити час утворення вулкана, — сказав Ордин, обстеживши білу стіну. — Я знайшов кілька, хоч і поганих, скам’янілостей, які свідчать, що це верхньокрейдяна товща. Отже, вулкан утворився не раніше третинного періоду, коли на півночі Сибіру в різних місцях виливалися ті ж базальти. Треба пошукати ще — чи не знайдуться кращі…

На цім слові Ордин заліз до одної з найглибших ніш урвища і почав працювати молотком; решта рилися в купах білого піску, насипаних біля підніжжя; навіть онкілони взяли участь у пошуках, коли їм показали одну із знайдених мушель і пояснили, що це таке. Але молоток припинив стукати, і скоро Ордин виліз із ніші й сказав:

— А знаєте, у глибині тут іде добряча робота. Поводьтесь тихо і, приклавши вухо до урвища, слухайте. Найкраще, звичайно, всередині ніші, де я був.

Горюнов і Костяков полізли в нішу й притислись вухом до стінки. Вони почули то короткі, то більш тривалі удари, які лунали з глибини землі, неначе там, десь далеко, працювали величезні кузні; здавалося, що тяжкими молотами б’ють по твердому металу. Порода злегка тремтіла й можна було бачити, як від білої стіни час від часу відривалися окремі кристали вапняного шпату, з якого складався мармур.

— Добряче працюють там, унизу! — сказав Горюнов, вилізши з ніші.

— Чи не час нам забиратися звідси, поки не пізно? — запитав Костяков із тривогою в голосі.

— Ви гадаєте, що це ознака скорого пробудження вулкана? — засміявся Ордин. — Якби ми бували тут раніше й цих звуків не чули, це дійсно було б ознакою посилення підземної діяльності. Але й у такому разі боятися нема чого — пробудження може тривати дні, тижні, місяці й роки.

— І навіть століття, як у Лисої гори! — додав Горюнов.

Онкілони, дізнавшись, про що розмовляють чужоземці, полізли один за одним до ніші й виходили звідти стривожені. Тепер вони були переконані більше, ніж колись, що тут, під землею, живуть злі духи. Ці удари, здригання стіни, вогники в западині, тисячі димів, киплячі озера, повна відсутність рослинності — усе разом настільки лякало їх, що вони почали наполегливо просити, щоб до ночі піти з цієї страшної місцевості.

Було вже пізно, сонце сховалося за високим північним урвищем, і густа тінь лягла на цю частину улоговини. Крім того зі сходу насувалася велика чорна хмара, а туман мав стати тут винятково густим. У тумані й сутінках легко було збитися з дороги й потрапити до розколини або киплячого озера.

Справді, ледь устигли відійти на кілометр від урвища, як небо вкрилося хмарами і пішов дрібний дощ; уся місцевість вкрилася туманом від численних випарів, які охолоджувалися дощем; стало зовсім темно і хоч-не-хоч довелося зупинитися поруч із зловісною западиною й коло киплячого озерця, яке давало можливість зварити хоч вечерю та чай, тому що палива ніде не було. Спокій чужоземців подіяв і на онкілонів, і всі, лежачи на березі озера, спускали на ремінцях або кінцях списів шматки м’яса у воду, але розмовляли тільки пошепки. Горохов здогадався навіть зварити суп; він поклав м’ясо в казанок, додав солі й крупи, зачерпнув води й занурив казанок до половини в озерце. Навар вийшов непоганий, і, головне, м’ясо зварилося в солоній воді й було смачнішим, ніж шматки, які варилися просто в озері. Чай також виявився досить смачним.

Після вечері онкілони, збившись у тісну купу й накрившись від дощу щитами, заснули, виставивши варту. Для чужоземців вони влаштували намет із бичачої шкури й списів. Але останнім захотілося подивитися вночі на вогні западини, і вони потихеньку, щоб нікого не збудити, попрямували до неї. Завдяки теплу, що виходило з глибини, над западиною не було туману, і вона являла собою чорну яму, дно якої було поборознене в різних напрямках лініями синіх вогників, котрі подекуди перебігали з місця на місце, то згасали, то загорялися і це було дуже дивне й цікаве видовище.

Щоб краще бачити, усі четверо лягли на землю біля краю западини й раптом відчули різкі удари — земля затремтіла під ними.

— Землетрус! — вигукнув Костяков, підскочивши.

Але йому довелося знову лягти, бо встояти на ногах не було можливості — ґрунт коливався занадто сильно. Лунав глухий шум, а в западині вогні тремтіли й то згасали зовсім, то знову спалахували. Від окраїни улоговини долітав гуркіт: у різних місцях відривалися й падали брили каменю. Усі ці звуки в темряві й тумані справляли моторошне враження.

Із боку табору, який був за якусь сотню кроків, почулися крики жаху, крики Аннуїр, яка прокинулася й помітила, що Ордин та інші білі люди щезли. Онкілони подумали, що білі чаклуни кинули їх у країні жаху й зникли назавжди. Собаки й вовчиці здійняли виття, акомпануючи людям, і концерт вийшов пекельний. Забобонні люди зовсім розгубилися й не знали, що зробити.

Коли коливання ґрунту ослабли й можна було стати на ноги, мандрівники поспішили до табору, який легко було знайти навіть в абсолютній темряві за криками, що долітали. Поява білих одразу заспокоїла всіх, і коли Горюнов пояснив, куди вони ходили, онкілонам стало навіть трохи соромно. Аннуїр повисла на шиї Ордина й сховала заплакане обличчя на його грудях. Ця подія розігнала в усіх сон. І Горюнов скористався нагодою, щоб розпитати онкілонів, чи бували землетруси раніше. Виявилося, що це явище їм знайоме; іноді, звичайно взимку, вони помічали, що земля злегка тремтить, колоди землянок поскрипують і на голови крізь щілини сиплеться земля.

— Ну от і зараз те ж саме! — сказав Горюнов.

— Ні, не те ж саме! — заперечили онкілони. — Ніколи не було того, щоб земля так гойдалася, щоб не можна було встояти на ногах. Тому ми так злякалися, а коли побачили, що ви зникли, то подумали, що ви нас кинули в цьому жахливому місці й що підземні духи, які колишуть землю, зараз вистрибнуть із тріщини й потягнуть нас у підземне царство.

Коливання ґрунту більш не повторилися, і мандрівники повернулися до свого намету, який довелося поновити. Від першого ж поштовху списи покосилися й шкура впала на Аннуїр, розбудила й перелякала її. Онкілони ж не наважилися лягати спати; відсутність багаття посилювала забобонний страх, крім того над південною частиною улоговини вдарила гроза — дуже рідкісне явище на Землі