Читати книгу - "Друга фундація"

року Першого Громадянства – від дня запровадження Мулом посади Першого Громадянина. Як бачимо, день був один і той самий (звичайно ж, задля зручності), незалежно від того, з якого року починалась ера.

Крім того, у мільйонах світів Галактики існували мільйони місцевих часових систем, заснованих на рухах їхніх власних священних планетарних світил.

Та хай би яку дату ви обрали – 185-й день 11 692, 455, 376 чи 76 чи ще якогось року – це був саме той день, що його історики пізніше означили як дату початку Стеттініанської війни.

Проте для доктора Дарелла цей день узагалі не стосувався жодної ери. Це був просто 32-й день відтоді, як Аркадія залишила Термінус.

Не всі знали, як важко було Дареллу зберігати флегматичність увесь цей час.

Але Елветт Семік вважав, що він здогадується. Він був уже добряче підтоптаний чоловік і полюбляв принагідно повторити, що сполучна тканина його нервової системи скальціювалася вже до такої міри, що його мисленнєві процеси зробилися жорсткими та непохитними. Він сам бував призвідцею і майже вітав загальну думку про те, що він тепер і дірки від бублика не вартий, і першим же сміявся з цього. Проте хоч його очі дещо пригасли, бачили вони не менше; а його розум, хоч і не був уже таким метким, але зберіг набуті мудрість і досвід.

Розтягнувши в усмішці зморщені губи, він запитав:

– Чому ти не вживеш якихось заходів?

Звучання його голосу неприємно відлунило у вухах Дарелла, і він, скривившись, різко поцікавився:

– На чому ми зупинилися? Семік серйозно глянув на нього.

– Краще би ти щось зробив для дівчинки.

Чекаючи на відповідь, він відкрив рота, оголивши свої рідкі, пожовклі зуби.

Але Дарелл холодно відповів:

– Питання ось в чому: чи зможеш ти дістати резонатор Саймса-Мольфа потрібного діапазону?

– Ну, я вже сказав, що зможу, але ти не слухав…

– Вибач, Елветте. Бачиш, як воно. Те, що ми робимо зараз, може бути важливішим для всієї Галактики, ніж питання про те, чи в безпеці зараз Аркадія. Принаймні, для всіх, крім Аркадії та мене, але я готовий приєднатися до більшості. Яким великим може бути резонатор?

Семік засумнівався:

– Не знаю. Можеш пошукати у каталогах.

– Хоча би приблизно скажи. Тонна? Фунт? Завбільшки як будинок?

– О, я гадав, тобі потрібні точні розміри. Це маленький контейнер. – Він указав на верхній суглоб великого пальця. – Приблизно отакий.

– Добре, а можеш зробити щось на кшталт цього? – Він швидко начеркав щось у блокноті, тримаючи його на колінах. Потім передав його старому фізику. Семік недовірливо глянув на ескіз і усміхнувся.

– Знаєш, коли стаєш таким старим, як ото я, то мозок кальціюється. Що ти намагаєшся зробити?

Дарелл завагався. Він відчайдушно намагався подумки передати співрозмовнику інформацію, щоби не озвучувати її, проте все було намарно, тому він узявся пояснювати.

Семік похитав головою.

– Тобі потрібні гіперреле. Це єдині речі, що працюватимуть достатньо швидко. І їх потрібно дуже багато.

– Але таке можна змайструвати?

– Ну, звичайно.

– Ти зможеш дістати всі деталі? Я маю на увазі, нічого не пояснюючи? Просто у процесі своєї основної роботи.

Семік припідняв верхню губу.

– П’ятдесят гіперреле? Та я за все життя стільки не використаю.

– Ми зараз в оборонному проекті. Ти можеш вигадати якусь нешкідливу галузь їхнього використання? Гроші у нас є.

– Гм. Можливо, я щось придумаю.

– І яка завбільшки вийде вся ця штука?

– Гіперреле можна роздобути мікроскопічного розміру… потім дроти… чипи… О Космос, та в тебе там кілька сотень схем!

– Я знаю. Тож яка завбільшки? Семік показав руками.

– Занадто велика, – сказав Дарелл. – Мені потрібно буде прикріпити цю штукенцію до пояса.

Він повільно зім’яв папірець з ескізом до розмірів кульки і кинув у попільницю, в якій він, спалахнувши на мить білим полум’ям, розпався на молекули.

– Хто там біля дверей? – поцікавився Дарелл.

Семік нахилився над маленьким, молочного кольору екраном на своєму столі і промовив:

– Це наш юний приятель, Антор. І хтось іще з ним.

Дарелл відсунув стілець.

– Іншим поки що нічого про це не кажіть, Семіку. Якщо вони довідаються, то ця інформація буде смертельною, а для ризику досить і двох життів.

Пеллеас Антор увірвався вихором у кабінет Семіка, де так чи інакше, а все ж і на ньому позначився вік його господаря. У млявому тургорі[8] тихої кімнати вільні, легкі рукави туніки Антора, здавалося, й досі колише вітерець знадвору.

– Докторе Дарелл, докторе Семік – Онум Дірідж, – відрекомендував він свого товариша.

Товариш був високий на зріст. Довгий прямий ніс надавав його худому обличчю похмурого вигляду. Доктор Дарелл подав руку.

Антор злегка усміхнувся.

– Лейтенант поліції Дірідж, – І промовисто уточнив: – Калганської поліції.

Дарелл повернувся, витріщивши на юнака очі.

– Лейтенант калганської поліції Дірідж, – чітко повторив він. – І ти привів його сюди. Навіщо?

– Бо він останній, хто бачив вашу доньку на Калгані. Агов, припиніть!

Тріумф в очах Антора раптом заступила тривога, а вже через мить він опинився між двома чоловіками, розбороняючи їх. Наполегливо і не дуже делікатно він змусив доктора Дарелла, призвідця шарпанини, всістися в крісло.

– Що ви робите? – Антор змахнув із лоба пасмо каштанового волосся і недбало присів на стіл, задумливо похитуючи ногою. – Я гадав, що приніс вам гарні новини.

Дарелл звернувся безпосередньо до полісмена:

– Що він має на увазі, називаючи вас останньою людиною, яка бачила мою доньку? Вона мертва? Кажіть без прелюдій, будь ласка. – Його обличчя зблідло від лихого передчуття.

Лейтенант Дірідж байдуже відповів:

– Він сказав: «остання людина на Калгані». Вона зараз не на Калгані. Більше я нічого не знаю.

– Заждіть, – утрутився Антор, – дозвольте мені все пояснити. Вибачте, якщо я трохи переграв, доку. У вас настільки нелюдське ставлення до всього цього, що я вже й забув, що ви таки маєте якісь почуття. Перш за все, лейтенант Дірідж є одним із нас. Він народився на Калгані, але його батько – уродженець Фундації, якого привезли туди для служби Мулу. Я ручаюся за вірність лейтенанта Фундації.

Отже, я зв’язався з ним наступного дня після того, як ми перестали отримувати щоденні повідомлення від Манна…

– Навіщо? – люто перервав його Дарелл. – Я гадав, що ми вже вирішили не робити жодних рухів у цьому напрямку. Ви ризикували і їхніми, і нашими життями.

– Тому що, – так само різко відповів Антор, – я у цій грі довше, ніж ви. Тому що я знаю про певні контакти на Калгані, про які ви нічого не знаєте. Тому що я краще знаю, що робити, розумієте?

– Здається, ви остаточно з’їхали з глузду.

– Ви