Читати книгу - "На інших вітрах"

королю, що сказав дракон і що йому відповідала дівчина.

— Дочка Калессіна, моя сестра! — сказав дракон. — Ти не можеш літати?

— Так, я не можу змінитися, сестра, — відповіла Техану.

— То, може бути, мені?..

— Ненадовго. Якщо хочеш.

І ті, хто був на терасі, і ті, що дивилися з вікон веж, побачили одну з найдивніших речей, яку тільки могли побачити люди, скільки б вони не прожили в світі чарівників і всяких чудес: дракон, величезне чудовисько, покрите лускою, з величезним колючим хвостом, який займав практично всю терасу, з прикрашеною червоними рогами головою, яка разів у три перевершувала своїми розмірами стоячого поруч короля, раптом схилив голову і затремтів; при цьому його крила задзвеніли, точно цимбали, і не дим, а лише туман хмарою вилетів з його глибоких ніздрів, зібравшись в якусь певну форму і огорнувши всього дракона, так що і сам він став напівпрозорим, ніби помутніле від старості скло, а потім зник. Полуденне сонце виливало свої жаркі промені на проорану кігтями дракона мармурову підлогу, але дракона там більше не було. Там стояла жінка! І стояла вона кроків за десять від Техану і короля. У точності там, де мало бути серце дракона.

Жінка була молода, висока на зріст і досить міцної статури, дуже смаглява, темноволоса, одягнена в жіночу селянську сорочку і чоловічі штани, боса. Вона стояла нерухомо, немов розгубившись, і, опустивши голову, розглядала своє тіло. Потім підняла руку і оглянула її.

— Яка маленька! — промовила вона звичайною ардичною мовою і, розсміявшись, весело глянула на Техану: — Схоже знаєш на що? Так буває, коли береш в руки черевички, які були у тебе в далекому дитинстві, - сказала вона.

І обидві жінки рушили назустріч одна одній, урочисто, ніби воїни в повному бойовому обладунку, які вітають один одного, або кораблі, що зустрічаються в морському просторі. Вони обнялися. Неміцно, але довго не розмикали обіймів. А потім обидві повернулися обличчям до короля.

— Леді Іріан, — промовив він і вклонився.

Іріан, здавалося, була дещо збентежена, потім незграбно, по-селянськи, зробила уклін. Коли вона нарешті підняла очі, Лебаннен побачив, що очі в неї кольору бурштину. Він заглянув у них і тут же відвернувся.

— У цьому образі я не заподію тобі ніякої шкоди, — сказала вона, широко посміхаючись і показуючи рівні білі зуби, — пане мій король, — додала вона, немов намагаючись бути ввічливим.

Лебаннен знову вклонився їй. Насправді в замішанні був саме він. Він запитально подивився на Техану, потім на Тенар, яка тільки зараз вийшла на терасу разом з Олдером. Але всі мовчали.

Очі Іріан ковзнули по Майстрові Оніксу, який стояв в своєму сірому плащі за спиною у короля, і її обличчя знову прояснилося.

— Пане мій, — запитала вона, — ти з острова Рок? Так? Чи знаєш ти лорда Путівника?

Онікс чи то вклонився їй, чи то просто кивнув. Він теж уникав дивитися їй в очі.

— Чи здоровий він? Чи гуляє чи як і раніше серед своїх дерев?

І знову чарівник мовчки їй кивнув.

— А як там Майстер Сторож, і Майстер Травник, і Курремкармеррук? Вони стали моїми друзями, і вони з самого початку були на моєму боці, і були готові мене захищати! Якщо ти коли-небудь повернешся на Рок, то передай їм, будь ласка, мій привіт, мою любов і мою повагу.

— Неодмінно передам, — пообіцяв чарівник.

— Тут моя мати, — тихенько сказала Техану, — Тенар з острова Атуа.

— Тенар з острова Гонт, — поправив її Лебаннен, і в його голосі з упевненістю задзвенів метал.

З неприхованою цікавістю і захопленням дивлячись на Тенар, Іріан сказала:

— То це ти разом з Верховним Магом повернула Кільце Миру з далекої країни Сивих Людей?

— Так, — сказала Тенар, так само прямо дивлячись Іріан в очі, як і Техану.

Високо над ними, на балконі, що оперізував Вежу Меча, майже біля самої її вершини, відбулося раптом деяке замішання: сурмачі вийшли на балкон, щоб протрубити наступ чергової години, але забарилися, вони всі четверо збилися на південній стороні балкона, дивлячись вниз, на терасу, і марно сподіваючись розгледіти там дракона. Обличчя людей виднілися в кожному вікні, шум голосів з вулиць доносився сюди, як гул близького прибою.

— Коли вони просурмлять першу годину, — сказав Лебаннен, — Рада збереться знову. Члени Ради, мабуть, бачили, як ти прибула сюди, пані моя, або, по крайній мірі, чули. Так що, якщо не заперечуєш, ми пройдемо прямо до них і дозволимо їм помилуватися тобою. І якщо ти захочеш щось сказати їм, то обіцяю тобі: вони будуть слухати дуже уважно.

— Дуже добре, — сказала Іріан і раптом застигла. На якусь мить в ній відчувалася задумлива пасивність рептилії, але варто було їй зробити крок, і це враження відразу зникло. Тепер Іріан здавалася просто дуже високою молодою жінкою, яка рішуче і досить незграбно йшла попереду.

— У мене таке відчуття, — сказала вона з посмішкою, звертаючись до Техану, — немов я ось-ось полечу, як іскорка вогню: в мені ж зовсім не залишилося ваги!

Четверо трубачів на вежі, обернувшись обличчями на чотири сторони світу, протрубили одну музичну фразу з відомого плачу, який був сотворений п'ятсот років тому.

І на якусь мить перед Лебанненом виникло обличчя Еррет-Акбе — він був таким тоді, на березі острова Селидор: темні, повні смутку очі, смертельна блідість. Весь поранений, він стояв поруч з останками дракона, вбитого ним в страшному поєдинку і вбив його самого. Лебаннену здавалося дуже дивним те, що він саме зараз згадав про цю давню зустріч, і все ж в цьому була якась закономірність, бо зараз всі, живі і мертві, люди і дракони, зібралися разом, щоб бути присутніми на якійсь великій події, сенс якої Лебаннен осягнути поки не міг.

На сходах він почекав, поки його наздоженуть Іріан і Техану, і, піднімаючись вгору разом з ними, сказав:

— Леді Іріан, я б хотів задати тобі безліч питань, але є серед них одне, найголовніше, і відповіді на це єдине питання мій народ і боїться, і більше за все бажає знати: чи збирається твій народ воювати з людьми, і якщо збирається, то з якої причини?

Іріан повільно схилила голову в знак згоди:

— Я розповім членам вашої Ради все, що знаю.

Вони пройшли в Тронний зал через спеціальні, приховані шторами двері, які були за троном. У залі панував страшний безлад і стояв такий шум, що, коли принц Сеге рішуче постукав своєю палицею об підлогу,