Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

Знищені, а через те став поганин смілий.

Скрізь нужденні орачі, гляньте ж бо, блукають,

Вигнані з своїх осель, що робить, не знають.

Бачите, як зв’язаних тьму женуть по полю,

І жінок, і діточок тягнуть у неволю

На ганьбу, чоловіки в ланцюги закуті,

Сил немає говорить — горе скрізь і скрута.

Чи ж не знаєм, як брати наші нарікають

Та у відчаї плачі до небес здіймають,

А надію лиш на нас бідні покладають,

Із жінками та дітьми тяжко потерпають.

Хто ж покривджені життя візьме в оборону,

За спустошені поля, вигнаних із дому

Хто помститься, як не ми? Он у полі близько

Ворог той, що і лани, й села наші нищить…»

[44, с. 526–527].

Зазначимо: автор поеми порівнював Костянтина Острозького з такими великими постатями, як Гектор, Ганнібал, Геркулес тощо. Послухаємо:

«Попереду Костянтин, як Гектор, величний.

Підбадьорюючи всіх, їде з булавою…»

Або:

«…як Ганнібал, в шишаку чубатім,

Польських кінних шикував у лівому розі…»

Та ще:

«Булаву, як Геркулес, вгору викидає,

Братом кожного зове, мужність уселяє…»

[44, с. 527].

Князь Костянтин Іванович користувався у своїх одноплемінників заслуженою славою і, звичайно, — пошаною. Це вже московщина відбила в українців пам’ять і змусила поклонятися своїм вигаданим ідолам: Олександру Невському, Дмитру Донському та збоченцями-убивцям — царям Івану Грозному, Петру Першому і так далі. Настав час схаменутися!

У битві під Вишнівцем 1512 року брали участь також інші гілки знаменитого роду князів Галицьких. Послухаємо:

«У 1512 році він (Михайло Васильович Вишневецький. — В.Б.) стає героєм блискучої перемоги над татарами в долині ріки Горинь.

Недалеко від Вишнівця біля села