Читати книгу - "Рембо"

заревів ще сильніше, набираючи оберти, і літак рвонув уперед. Короткий розбіг — і він різко пішов угору, промайнув над самими верхівками дерев і сховався в сутінках.

Раптова тиша обрушилася на Траутмена. Він повернувся до ангара, і серце в нього защемило.

Як ви думаєте, чи вдасться йому знайти там кого-небудь?

Власний голос видався йому чужим. Мердок знизав плечима.

Якщо ви маєте на увазі американських військовополонених, то навряд чи. Але є ряд питань, що вимагають з’ясування. І є люди, зацікавлені в цьому.

РОЗДІЛ 3

Потужне ревіння двигуна наповняло літак, корпус його вібрував. Салон освітлювала єдина лампочка над овальним люком аварійного виходу. Рембо сидів у позі медитації, схрестивши ноги, не відриваючи погляду від смужки світла, що пробивалася зі штурманської кабіни. Там, разом з Еріксоном, який вів машину, знаходився ще один пілот, Дойл. Він спостерігав за дисплеєм у верхній частині кабіни. Сюди сходилися показання всіх систем літака. Помітивши погляд Дойла, Рембо запідозрив, що хлопець уживає наркотики.

РОЗДІЛ 4

Траутмен напружено застиг коло приладів, удивляючись в екран радара та забувши, що поруч із ним Мердок.

Система АВАКС повідомляє, що ціль з’явилася в квадраті два-п’ять, — оголосив технік у навушниках. — Вони йдуть точно за графіком.

І він передав у мікрофон:

«Самотній вовк», вас зрозумів. Повідомлення прийнято.

Траутмен не відривав погляд від блискучої точки на екрані. Вона повільно пересувалася по накресленій комп’ютером карті Центрального Лаосу, нестерпно пекла йому очі.

РОЗДІЛ 5

Рембо почув рух у кабіні пілотів і змусив себе відірватися від створеного ним образу — найтонша сітка павутини, що притягала до себе його думки, розтанула. Він знову знаходився в літаку.

Перед ним, освітлюваний лише відблисками приладів, стояв Еріксон. Він доручив керування Дойлові та вийшов у салон.

Ходімо, покажу дещо.

Рембо встав і рушив за ним. У кабіні Рембо присів між кріслами пілотів. Праворуч від нього сидів Дойл, ліворуч — Еріксон, який знову прийняв на себе керування.

Рембо кинув погляд через переднє скло: чорнота обступала літак. Потім очі звикли, і в слабкому світлі місяця він став розрізняти смугу джунглів. Безкрайні, напівсховані в мороці ночі зарості проносилися під крилом літака з запаморочливою швидкістю.

Закінчено бал, і згасли свічки, — заявив Еріксон, відключаючи освітлення приладів.

Кабіна занурилася в повну пітьму.

Спереду, заповнюючи своїми зубцюватими гребенями весь обрій, гордовито здіймалися Аннамські гори. Один бік схилів заливало місячне світло, інший губився в мороці.

На якусь частку секунди їм здалося, що літак ще відокремлює від гір достатня відстань, але вже наступної миті гірська громада, що лякала своєю близькістю, виросла просто перед ними. Еріксон рвонув важіль керування, направляючи машину різко вниз. Скелясті вершини опинилися чи не врівень з літаком, що ковзав тепер між лісистими схилами.

Збирайся. Через хвилину на вихід.

Рембо відчув прискорене биття серця. Зусиллям волі він відновив нормальний ритм. Сорок два удари на хвилину.

Еріксон відкрив люк, й оглушливий шум увірвався в салон. Рембо востаннє оглянув своє спорядження, причепив витяжний фал до троса над головою.

Зарості були так близько, що він уже розрізняв листя дерев у місячному світлі. Рембо глибоко зітхнув.

Залишилося п’ять секунд. — І Еріксон почав відлік: — Чотири, три, два, один! Приємного польоту!

Жовтий вогник змінився на зелений.

Пішов! — були останні слова Еріксона.

Могутній кидок уперед — і Рембо вискочив у відкритий люк.

РОЗДІЛ 6

По радіо раптом пролунало злякане:

Що за чорт!

Траутмен одразу впізнав голос Еріксона.

Що там у них сталося? — кинувся Мердок.

По радіо звучала відбірна лайка.

У чому справа? — закричав Мердок, хапаючи мікрофон. — Відповідайте, «Бабка», відповідайте!

Чортівня! Затисло фал, він не може відчепити його від троса, матері його ковінька! — кричав Еріксон.

Як затисло?!

Аварійна ситуація! Парашут не відділяється від троса, його тягне за літаком.

Відчепіть фал самі! — гаркнув Мердок.

Не можу! Я ж сказав — затисло.

Ну то переріжте його.

Немає ножа. О чорт! Його ж розірве на частини! Траутмен стиснув руки, до крові встромивши в долоні

нігті. Приміщення наповнив сигнал тривоги.

РОЗДІЛ 7

Його охопила чудова легкість, від якої затремтіло серце. Але відразу тіло струснув страшний удар. Плечі із силою рвонуло назад. Пекельний біль простромив його. Фал, що застряг у літаку, переплутав стропи й тяг за собою Рембо, який задихався. Сильні повітряні потоки били його об фюзеляж. Ще трохи — і його або розчавить об корпус літака, або розіб’є об вершини дерев, у небезпечній близькості до яких летів літак. Він із жахом усвідомив, що сталося. Парашут не розкрився! І гірше того — трос не дає йому відірватися від літака.

Вітром зірвало шолом, дихати було нічим, заплічний мішок давив нестерпною вагою, а руки тиснуло до тіла так, що він не міг поворухнутися.

Смикнути б за кільце парашута. Але він одразу зметикував, що навіть якщо купол розкриється, це йому не допоможе: він усе одно не зможе відокремитися від літака, тільки заплутається в парашуті.

Барабанні перетинки ледь витримували ревіння двигунів та скажене завивання повітряного потоку. Вітром зірвало з плеча автомат, він ковзнув із безпомічно притиснутої до тіла руки та зник унизу. Кріплення апаратури теж не витримало, ремінь обірвався, і система супутникового зв’язку пішла за автоматом.

Тільки б зітхнути! Господи, тільки б зітхнути!

РОЗДІЛ 8

Дойл скрутився від гуркоту, що тряс кабіну. Пронизливий сигнал тривоги дзижчав безперестанку. Дойл глянув уперед і ойкнув: просто на них летіли гори.

Набирай висоту! Забиратися треба! — злякано крикнув він.

Рано, — відгукнувся Еріксон.

Ти що, не розумієш, ми розіб’ємося в цих чортових горах!

Ні, почекаємо, коли він відчепиться. У нього вийде!

РОЗДІЛ 9

Руки не слухалися. Ціною напруження всіх сил він змусив себе поворухнути пальцями. Навколо не було видно нічого, та й вітер усе одно заважав дивитися. Діяти доведеться на дотик. Кожен рух коштував йому майже нелюдських зусиль. Борючись із опором повітряного потоку, він усе-таки дотягся до ножа на поясі. -

Аби не задихнутися, не знепритомніти!

За довгі місяці важкої фізичної праці в кар’єрі м’язи його стали немов сталевими. Лише завдяки цьому йому вдалося зімкнути пальці навколо рукоятки ножа й повільно, надзвичайно повільно, витягнути ніж із чохла.

Груди розривалися від болю. Хоча б один ковток повітря!

Дістати ніж — не найскладніше. Рембо пройшов багато чого — війну, в’єтнамські в’язниці, потім було те місто, і знову в’язниця. Але витримав усе. Тепер йому треба було зробити неможливе.

Підняти над головою майже мертву руку та