Читати книгу - "Відьмак. Час Погорди"

тятиву відпустити не встиг. Ґеральт побачив блиск, ельф крикнув, розкинув руки й полетів униз, перекидаючись по східцях. Кубрак на його спині горів.

Сходами збігав наступний чародій. Побачивши відьмака, він затримався і підняв руку. Ґеральт не став втрачати час на з’ясування, упав долілиць на землю, а вогняна блискавка із шипінням пролетіла над ним, на дрібний пил розбивши статую фавна.

— Припини! — крикнув він. — То я, відьмак!

— Зараза, — видихнув чародій, підбігаючи. Ґеральт не пам’ятав його по банкету. — Я прийняв тебе за одного з тих ельфійських бандитів… Що з Доррегараєм? Він живий?

— Хіба так…

— Швидко, на інший бік мосту!

Вони перетягли Доррегарая, щасливо, бо в поспіху не звертали увагу на ілюзію, що тремтіла й зникала. Їх ніхто не переслідував, хоча чародій простягнув руку, проскандував закляття і чергова блискавка розвалила міст. Каміння загуркотіло по стінах прірви.

— Це повинно їх стримати, — сказав.

Відьмак обтер кров, що текла з рота Доррегарая.

— У нього пробито легеню. Можеш йому допомогти?

— Я можу, — сказала Марті Содерґрен, із зусиллям піднімаючись по східцях з боку Аретузи, від тунелю. — Що тут діється, Кардуїне? Хто його підстрелив?

— Скойа’таель, — чародій витер лоба рукавом. — У Ґарштангу триває битва. Проклята банда, одні інших ліпші! Філіппа вночі заковує Вільгефорца в кайдани, а Вільгефорц і Франческа Фіндабайр приводять на острів білок! А Тіссая де Фрьес… Прокляття, ота наробила шкоди!

— Кажи по суті, Кардуїне!

— Я на балаканину часу гаяти не стану! Втікаю до Локсії, а звідти відразу телепортуюся до Ковіру. А ті там, у Ґарштанзі, хай виріжуть один одного! Це вже не має жодного значення! Війна почалася! Уся та бійка затіяна Філіппою, щоб уможливити королям почати війну із Нільфгардом! Мева з Лирії і Демавенд з Едірну спровокували Нільфгард! Розумієте?

— Ні, — сказав Ґеральт. — І розуміти не бажаю. Де Йеннефер?

— Припиніть! — крикнула Марті Содерґрен, схилившись над Доррегараєм. — Допоможіть мені! Притримайте його! Я не можу витягнути стрілу!

Вони їй допомогли. Доррегарай стогнав і трясся, сходи тряслися також. Ґеральт спочатку думав, що то магія лікувальних заклять Марті. Але це був Ґарштанг. Раптом вибухнули вітражі, у вікнах палацу замигтів вогонь, заклубочився дим.

— Ще б’ються, — скреготнув зубами Кардуїн. — Там спекотно, закляття на заклятті…

— Закляття? У Ґарштанзі? Там же антимагічна аура!

— Це діло Тіссаї. Вона раптом вирішила, на чий бік стане. Зняла блокаду, ліквідувала ауру й нейтралізувала двімерит. Тоді всі кинулися в горлянки одне одному! Вільгефорц і Терранова з одного боку, Філіппа й Сабріна — з іншого… Колони тріснули, й стеля завалилася… А Франческа відкрила прохід до підземелля, а звідти раптом вискочили ті ельфійські дияволи… Ми кричали, що ми — нейтральні, але Вільгефорц тільки засміявся. Раніше, ніж ми встигли вибудувати захист, Дрітгельм отримав стрілу в око, Рейеана нашпигували, наче їжака… Я не став чекати, що буде. Марті, довго ще? Ми мусимо звідси здиміти!

— Доррегарай не зможе йти, — цілителька витерла скривавлені руки об білу бальну сукню. — Телепортуй нас, Кардуїне.

— Звідси? Ти хіба здуріла. Занадто близько від Тор Лара. Портал Лари еманує і викривлює кожен телепорт. Звідси телепортуватися не можна!

— Він не може ходити! Я мушу біля нього залишитися…

— Так лишайся! — Кардуїн встав. — І грайся! А мені життя миле! Я повертаюся до Ковіру! Ковір — нейтральний!

— Чудово, — відьмак сплюнув, дивлячись на чародія, який зникав у тунелі. — Солідарність і братерство! Але і я не можу з тобою лишитися, Марті. Я мушу йти до Ґарштангу. Твій нейтральний побратим розсадив міст. Є інший шлях?

Марті Содерґрен хлюпнула носом. Потім підвела голову й твердо кивнула.

Він уже був під муром Ґарштангу, коли на голову йому впала Кейра Мец.

Вказаний цілителькою шлях вів крізь висячі сади, поєднані серпантином східців. Східці густо поросли плющем і капріфолем, зелень заважала сходити, але давала укриття. Йому вдалося непомітно дістатися попід самий мур палацу. Коли шукав вхід, упала на нього Кейра, обидва вони звалилися у кущі терену.

— Я собі зуб вибила, — похмуро заявила чародійка, трохи шепелявлячи. Була вона розчухрана, брудна, вкрита тиньком і сажею, на щоці її був чималий синець.

— І, схоже, зламала ногу, — додала, спльовуючи кров’ю. — Це ти, відьмаче? Я упала на тебе? Яким дивом?

— Я оце теж про те думаю.

— Терранова викинув мене у вікно.

— Ти можеш підвестися?

— Ні, не можу.

— Я хочу дістатися всередину. Непомітно. Куди?

— Чи всі відьмаки, — Кейра знову сплюнула, застогнала, намагаючись підвестися на лікті, — є вар’ятами? У Ґарштанзі триває битва! Там кипить так, що аж штукатурка зі стін стікає! Шукаєш проблем?

— Ні. Шукаю Йеннефер.

— Ха! — Кейра облишила спроби, лягла навзнак. — Хотіла б я, щоб і мене хтось так кохав. Візьми мене на руки.

— Може, іншим разом. Я трохи поспішаю.

— Кажу, візьми мене на руки! Я покажу тобі шлях до Ґарштанга. Мушу дістати того сучого сина Терранову. Ну, чого ти чекаєш? Сам ти входу не знайдеш, а якщо навіть і зумієш, то прикінчать тебе ті сучі ельфи… Я не можу ходити, але я ще в силах кинути пару заклять. Якщо хтось стане в нас на шляху, то пожаліє.

Скрикнула, коли він її підіймав.

— Вибач.

— Нічого, — вона закинула руки йому за шию. — Це все нога. Ти все ще пахнеш її парфумами, знаєш? Ні, не туди. Поверни й іди наверх. Є інший вхід, з боку Тар Лара. Може, там немає ельфів… Ай! Обережніше, зараза!

— Вибач. Звідки тут взялися ці скойа’таелі?

— Вони були в підземеллях. Танедд порожній, наче горіхова шкарлупа, там є чимала каверна, можна запливти кораблем, якщо знаєш, куди саме. Хтось їм видав, хтось… Ай! Уважніше! Не тряси мною!

— Вибач. Тож білки припливли по морю? Коли?

— Холера їх знає коли. Може, вчора, може, тиждень тому? Ми готувалися проти Вільгефорца, а Вільгефорц — проти нас. Вільгефорц, Франческа, Терранова й Феркарт… Непогано вони нас дурнями виставили. Філіппа вважала, що вони хотіли повільно перебрати владу в Капітулі, про впливання на королів… А вони мали намір прикінчити нас у нальоті… Ґеральте, я цього не витримаю… Нога… Поклади мене на хвильку. Ай!

— Кейро, це відкритий перелом. Кров сочиться крізь штанину.

— Стули пельку й слухай. Бо тут ідеться про твою Йеннефер. Ми увійшли до Ґарштангу, до обрядової зали. Там є антимагічна блокада, але це не діє на двімерит, ми відчували себе в безпеці. Почалися сварки. Тіссая і ті нейтральні кричали на нас, ми кричали на них. А Вільгефорц мовчав й усміхався…

— Повторюю, Вільгефорц — зрадник! Він знюхався із Емгиром з Нільфгарду, втягнув у заколот інших! Порушив Закон, зрадив