Читати книгу - "Кінець зміни"

працює. Вона грає в «Перехрестя» і в «Рослин проти зомбі», а ще завантажила всю трилогію «Дивергент», тільки каже, що вона прийшла геть зіпсована.

Холлі припиняє застібатися. Діну Скотт вона знає, не раз зустрічала її в гостях у Робінсонів — вона гралася з Барбарою в настільні ігри, дивилася телевізор, часто залишалася вечеряти. І за Джеромом сохне — як і всі подруги Барбари.

— Їй той самий чоловік дав?

Барбара не відповідає. Кусаючи губи, не бажаючи тиснути, але почуваючись змушеною, Холлі торсає Барбару за плече і знову питає.

— Ні, — таким самим далеким голосом відповідає Барбара. — Вона його купила на сайті.

— На якому?

У відповідь — лише хропіння. Барбара відчалила.

25

Холлі знає, що у вестибюлі на неї чекають Робінсони, то вона поспішає до крамнички з подарунками, ховається за вітриною з ведмедиками (Холлі — спеціаліст із маскування) і телефонує Біллові. Питає, чи знає він подругу Барбари Діну Скотт.

— Авжеж, — каже він. — Я майже всіх її друзів знаю. Тих, хто в них гостює, точно. Як і ти.

— Думаю, тобі треба з нею побачитися.

— Ти хочеш сказати — сьогодні ввечері?

— Хочу сказати — просто зараз. У неї є «заппіт». — Холлі глибоко вдихає. — Вони небезпечні.

Вона ще не може зібратися з духом і вимовити те, у чому дедалі більше пересвідчується: вони — машини самогубства.

26

У палаті номер 217 санітари Норм Ричард і Келлі Пелем під керівництвом Мейвіс Рейнер кладуть Брейді назад у ліжко. Норм підбирає з підлоги «заппіт» і дивиться на рибок, що плавають на екрані.

— Ну чого він по-простому не схопить пневмонію й не ґиґне, які решта овочів? — риторично питає Келлі.

— Цей — занадто злий, щоб померти, — каже Мейвіс, а тоді помічає, як Норм задивився на рибок. Санітар завмер із розкритим ротом, вирячивши очі. — Сонечко, вставай, — каже йому вона і забирає ґаджет. Вимикає його кнопкою і закидає у верхню шухляду тумбочки Брейді. — У нас іще довгий шлях попереду, доки спати лягати.

— Га? — Норм здивовано дивиться на свої руки, немов очікує побачити в них «заппіт».

Келлі питає сестру Рейнер, чи та не вважає за потрібне виміряти Хартсфілдові тиск.

— Рівень О2 низькуватий, — каже він.

Мейвіс замислюється, потім каже:

— Та хуй з ним!

І всі виходять.

27

На Цукрових Гірках, найшикарнішому районі міста, старий «шеві-малібу» з плямами ґрунтівки підповзає до зачинених воріт на Бузковому проїзді. На їхніх ґратах вигадливо наковані ті ініціали, які не могла пригадати Барбара Робінсон: «ФБ». Z-Бой встає з-за керма, його стара куртка (розірвані місця на спині й на лівому рукаві ретельно заклеєні маскувальною стрічкою) теліпається на ньому. Він набирає код на клавіатурі — і брама починає відчинятися. Чоловік знову сідає в машину, засовує руку під сидіння і дістає дві речі. Перша з них — пластикова пляшка з-під содової зі зрізаною шийкою, напхана скловатою. Друга — револьвер 32-го калібру. Z-Бой вставляє дуло зброї в саморобний глушник — іще один винахід Брейді Хартсфілда — і кладе цю конструкцію на коліна. Вільною рукою заводить «малібу» на гладенький під’їздний шлях, який акуратно завертає вбік.

Попереду від руху загоряються ліхтарі на ґанку.

Залізна брама позаду тихо зачиняється.

Бібліотечний Ел

Брейді довго не міркував, щоб зрозуміти: його час як фізичної істоти практично скінчився. Він дурним народився, але таким не лишився, як кажуть в народі.

Так, є фізіотерапія — доктор Бабіно її прописав, і Брейді не міг чинити опір, — але її можливості обмежені. Урешті, він зміг прошкандибати футів із тридцять[34] коридором, який деякі пацієнти прозивали катівським шосе, — і то лише з допомогою координатора-реабілітолога Урсули Гейбер, мужикуватої фашистки з лесбійськими манерами, яка цим керувала.

— Іще крок, містере Хартсфілде, — промовляла Гейбер, а коли він над силу робив той крок, ця сука вимагала від нього наступного кроку, і наступного. Коли Брейді врешті дозволялося впасти в крісло, він тремтів і був мокрий від поту. При цьому він любив уявляти, як запихає Гейбер в одне місце просочені бензином ганчірки й підпалює їх.

— Молодець! — вигукувала вона тим часом. — Добре попрацювали, містере Хартсфілде!

Він спромагався пробурмотіти щось віддалено схоже на «дякую», а вона роззиралася навколо, гордо всміхаючись до всіх, хто опинявся поблизу. Погляньте! Моя ручна мавпа може говорити!

Він міг говорити (більше й краще, ніж вони думали) і міг прошкутильгати десять ярдів катівським шосе. У найкращі дні міг їсти заварний крем і не дуже при цьому обляпатися. Але він не міг одягтися, зав’язати шнурки, підтертися, навіть не міг користуватися пультом (таким схожим на «Річ 1» і «Річ 2» зі старих добрих часів) і дивитися телевізор. Узяти його він міг, але моторики для натискання на малі кнопочки йому бракувало. Якщо він міг увімкнути його з пульта, то врешті все закінчувалося тим, що він дивився на порожній екран із написом «Немає сигналу». Це його лютило — на початку 2012 року його лютило абсолютно все, — але він дуже старався цього не показувати. Сердиті люди мають причини сердитися, бо можуть думати, а овоч не має причин ні для чого.

Іноді забігали юристи з окружної прокуратури. Бабіно виступав проти таких візитів, кажучи юристам, що через них пацієнт регресує, що суперечить їхнім довгостроковим інтересам, але це не допомагало.

Іноді з тими юристами приїжджали копи, один раз коп прийшов сам. Це був жирний мудак із короткою стрижкою і бадьорими манерами. Брейді сидів у своєму кріслі, тож мудак розсівся на його ліжку. Жирний мудак сказав Брейді, що його племінниця була на концерті «Довколишніх». «Їй лише тринадцять, і вона від цього гурту просто шаленіє», — сказав він, посміюючись. Не припиняючи сміятися, він нахилився над своїм здоровенним пузом і вдарив Брейді по яйцях.

— Ось тобі подаруночок від моєї племінниці, — сказав жирний мудак. — Відчув? Ну, сподіваюся, ти все відчув.

Брейді справді відчув, тільки не так сильно, як, мабуть, сподівався жирний мудак, бо від пояса до колін у нього все майже заніміло. Мабуть, у голові згоріла якась схема, відповідальна за чутливість у цій ділянці, гадав Брейді. У нормальній ситуації це була б погана новина, але не тоді, коли отримуєш хук правою по сімейних цінностях. Він так і сидів там, не змінившись на лиці. По підборіддю повзла цівка слини. Але ім’я жирного мудака він запам’ятав: Моретті. Цей тепер теж у його списку.

Список у Брейді був довгий.

Він зміг міцно вчепитися в Сейді Макдональд завдяки отому