Читати книгу - "П'ятеро поросят"

125
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 53
Перейти на сторінку:
Крейлів.

— Ви надто люб'язні, — пробурмотів Блейк. — Це справді вражає, я так багато згадав, коли добре зосередив свою увагу.

Пуаро додав:

— Це був на диво чіткий переказ, але в ньому є кілька прогалин, правда ж?

— Прогалин?

— Ваша оповідь була, якщо можна так висловитися, не зовсім щира. — Його тон став жорсткіший. — Я поінформований, пане Блейк, що, по меншій мірі, в одну з ночей того літа бачили, як пані Крейль виходила з вашої кімнати в час, що є до деякої міри компрометуючим.

Запало мовчання, яке порушувало тільки важке дихання Філіпа Блейка. Нарешті він запитав:

— Хто це вам сказав?

Пуаро похитав головою.

— Не має значення, хто сказав. Досить, що я знаю про це.

Знову запала мовчанка. Затим Філіп Блейк сказав:

— По-моєму, ви наштовхнулися на цілком інтимне питання. Визнаю, що це до деякої міри вирізняється від викладеного мною. І разом із тим воно підходить більше, ніж ви можете уявити. Змушений тепер розповісти вам, як усе те сталося. Це правда, що я мав недружелюбні почуття до Керолайн. І в той же час мене дуже тягло до неї. Можливо, одне почуття тягло за собою інше. Мене злила сила, яку вона мала наді мною, і я намагався викорінити навіяне нею захоплення, постійно й настирливо зупиняючись на її негативних рисах. Не знаю, чи зрозумієте ви мене, коли скажу, що мені ніколи не подобалась Керолайн. Я був закоханий у неї в юності. Вона не звертала на це уваги, чого я не міг їй легко простити. Нагода трапилася, коли Еміас зовсім утратив голову з-за Ельзи Грієр. Хоча це зовсім не входило в мої наміри, я, ніскільки того не бажаючи, якось сказав Керолайн, що люблю її. Вона відповіла цілком спокійно: «Я знала це давно». Яка самовпевненість! Я знав, звичайно, що вона мене не любила, але бачив її стурбованість і розчарування, викликані новим захопленням Еміаса. В подібній ситуації жінка може бути легко підкорена. Вона погодилася прийти до мене тої ночі. І прийшла…

Блейк замовк. Йому важко було будь-що говорити.

— … Вона зайшла до моєї кімнати. Коли я обняв її, вона сказала без краплі хвилювання, що це не має резону і що вона жінка, яка любить раз у житті, себто однолюбка. Вона належала Еміасові Крейлю в добрі і злі, визнавала, що негарно вела себе зі мною, але інакше не могла. Вона попросила пробачення і пішла, залишивши мене. Вас здивує, пане Пуаро, коли скажу, що зненависть моя до неї зросла в сто разів! Вас здивує, що я не простив її нікрли! За ту образу, яку вона мені нанесла, а також за те, що вбила кращого мого друга…

Тремтячи від злості, Філіп Блейк врешті закричав:

— Я більше не бажаю говорити жодного слова про це! Ви чуєте? Ви отримали мою відповідь і тепер залиште мене в спокої! І більше ніколи не згадуйте мені про цю історію…

— Я хотів би довідатися, пане Блейк, про черговість, з якою залишали ваші гості лабораторію того дня.

Мередіт запротестував.

— Але, дорогий Пуаро, через шістнадцять років… Як я можу пригадати? Я сказав вам, що останньою вийшла Керолайн.

— Ви певні в цьому?

— Так… У всякому разі… так мені здається…

— Підемо зараз туди. Ви повинні бути абсолютно переконані, розумієте?

Усе ще заперечуючи, Мередіт пішов уперед. Він відімкнув двері, розчинив ставні. Пуаро сказав йому:

— Та-акс, добродію! Ви показали відвідувачам найцікавіші препарати з рослин. Заплющіть на хвилину очі і подумайте…

Мередіт слухняно підкорився. Пуаро витягнув із кишені носову хустину і поволі помахав нею. Блейк з легким тремтінням ніздрів промимрив:

— Так, так… Дивно, як відновлюються спогади! Керолайн була, пригадую, в платті світло-кофейного кольору. Філ мав нудний вигляд… Він завжди вважав мою пристрасть ідіотською…

— Тепер зосередьтесь, — сказав Пуаро, — Ви підете в бібліотеку, де будете читати уривок про смерть Сократа… Хто перший виходить із кімнати?

— Ельза і я… Так!.. Вона перша вийшла за двері. Я одразу ж за нею. Ми розмовляли біля одвірків, чекаючи, поки підійдуть останні, щоб я міг зачинити двері. Філіп… Так, Філіп був наступний. І Анжела. Вона запитувала Філіпа щось про биків і ведмедів. Вони пройшли через хол разом з Еміасом. Я залишився, чекаючи, зрозуміло, Керолайн.

— Отже, ви цілком упевнені, що останньою була вона. Ви бачили, що вона робила?

Блейк заперечливо похитав головою.

— Ні, я стояв спиною до кімнати і розповідав Ельзі свої надоїдливі спостереження про те, що деякі рослини треба збирати під повний місяць у відповідності з старими повір'ями. Вийшла поспішливо Керолайн, і я замкнув двері.

Він замовк і поглянув на Пуаро. Той поклав хустинку до кишені. Мередіт з неприємністю поморщився і подумав: «Чесне слово, цей тип вживає духи!»

— Я абсолютно впевнений у такій черговості. Ельза, я, Філіп, Анжела і Керолайн.

Пуаро сказав:

— Все чудово сходиться… Я хотів би влаштувати тут зустріч колишніх відвідувачів. Гадаю, це не буде важко?

— Слухаю, — сказала Ельза Діттишем з майже дитячою цікавістю і нетерпінням.

— Я хотів поставити вам одне запитання.

— Будь ласка.

— Після того, як усе, тобто процес, скінчилося, Мередіт Блейк просив вашої руки?

Ельза уважно подивилася на нього. Погляд її був презирливий.

— Так… А що?

— Ви були здивовані?

— Чи була я здивована?.. Вже не пригадую.

— Що ви сказали йому?

Ельза засміялася:

— А що, по-вашому, я могла йому сказати? Після Еміаса — Мередіт… Було б смішно! Це була дурниця з його боку. Він завжди був трохи дивакуватий. — Нараз вона посміхнулася. — Він хотів оберігати мене — «турбуватися про мене»… Думав, як і всі інші, що судові засідання були для мене страшним іспитом. Репортери! Викрики натовпу! Бруд і лайка, якою мене супроводжували… Бідний Мередіт! Який тупак!

І знову розсміялась.

Еркюль Пуаро знову зіткнувся з проникливим поглядом мадемуазель Уільямс і знову відчув, що роки ніби відступають, залишаючи його, сором'язливого і лякливого хлопчика, перед лицем учительки.

— Є ще одне запитання, яке мені хотілося задати.

Мадемуазель Уільямс дала зрозуміти, що готова вислухати.

— Анжела Уоррен була спотворена ще зовсім маленькою. В моїх замітках є на це натяки. В одному місці стверджується, що пані Крейль кинула в дитину прес-пап'є, в іншому сказано, що лом… Яка з цих версій правильна?

Мадемуазель Уільямс жваво відповіла:

— Я ніколи не чула про лом. Правильна перша версія.

— Хто вас про це інформував?

— Сама Анжела. Ще на початку нашого знайомства вона добровільно про це розповіла.

— Що вона сказала вам дослівно?

— Вона показала шрам, а потім сказала: це мені зробила Керолайн, коли

1 ... 45 46 47 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ятеро поросят», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П'ятеро поросят"