Читати книгу - "Біблійні казки. Казки та легенди про святих"

в двері — не пустили. І я прийшов до Вас. Де мені дітися тепер?

А Бог каже:

— Йди на землю. Там умреш, тіло піде в землю, а душа прийде до мене і буде служити мені.

І на тому скінчилося.

Проклята царівна

Був собі цар. У нього померла жінка. Вродила дитину й померла. А вродилася тоді в неї дівчина-чорт, велика красуня. До сім днів стала вона говорити, до сім місяців виросла. Вона мала два серця: серце людське і серце диявольське.

Як вона стала гуляти, вона замовляла собі двадцять п’ять пар обув’я, і того їй вистачало на одну годину. Ті, що робили обув’я, не могли достарчити, і написали вони скаргу, і почепили її там, де вони робили. Всі люди читали і щоби то знав цар.

А вона ходила на гулянки, і батько не знав, де вона ходить. Вона мала крите царство прокляте.

І цар учув про тоту справу, довідався, що його дочка щодня побирає двадцять п’ять пар обув’я до танців. Довідався і йде туди, де то написано, де та скарга є. Приїхав, прочитав тоту скаргу і приходить до тої артілі, де роблять обув’я.

— Хто то писав? Чи то правда?

І йому сказали:

— Правда. Ми то написали, бо правда. За хвилину перед вами вона то обув’я забрала. Ми просимо в неї, кажемо, що не годні наробити стілько обув’я, а вона грозиться, що нам посудить тюрмою. І мусимо робити.

Тоді він полетів додому за дочкою. А вона то обув’я спрятала, заховала перед батьком. Цар каже:

— Слухай, дочко, де ти обув’я прятаєш? І де ти ходиш на гулянки?

А вона до нього каже:

— Не твій розум, тату, знати. І не взнаєш, бо то є моя таємниця.

Що йому робити? Він видить, що то є проклять. Чує, що вона ходить щоночі на гулянки. І ніхто не знає, куди. Тілько вона знає, куди вона йде. Цар думає: «Що робити? Біда». І розписав цар по світі: «Як знайдеться такий кавалір, такий герой, щоби її впильнував, то багато золота достане».

І приходять до неї різні. Зголосилися маршали, генерали. Любуються з нею. Але приходить дванадцята година, вона свого полюбовника засипляє, дає йому таке пити, що він на три години засинає. Робить як мертвого, і приходить інший полюбовник, і забирає її на гулянку.

А того цар кличе на допит у свій кабінет та й каже:

— Говори, ти любуєшся з нею?

— Любуюся, — каже, — любуюся.

— А ти ходив з нею на танці? Де ти з нею ходив?

Він каже:

— Нє, не ходив. Вона мені дала горілки напитися, і я заснув.

— Як ти не був з нею на гулянці і її не зловив, то не будеш її муж.

І цар далі пише по світі, щоб найшовся мудрий чоловік. Пише, що передасть усе своє царство тому, хто зловить його дочку, як вона йде на танці. І той має бути зятем царя. І багато-багато приходили до неї і з нею любувалися. А вона не лишень одного любила, а любила мілійони людей. Смаркатого, горбатого — всіх любила, вона любила душі мати. Бо багато вмирали через неї, топилися, вішалися, стрілялися. Вона на день по сто чоловіків тратила, бо вони смерть собі робили через неї. А скілько людей щодня тратилося, вона складала список, робила відповідний документ і відносила той документ злому духу, і вона діставала за то від злого духа золотий медаль, похвалу діставала.

А цар далі бореться, далі пише, що як найдеться така мудра людина, велику нагороду дістане, велику похвалу і навіть може царем стати. Нема такого.

Перейшов великий час, і ніхто такий не находився, і цареві вже хотілося від того всього стратитися. Цар думає стратитися, бо що йому робити?

А був їден сирота, такий неучений, як я. В школу не ходив, а ходив на річку купатися, річкою любувався. І все коло річки сидів. Коло річки був пісочок, він вибирав собі в пісочку місце, клався в пісочку спати і піском вкривався. Так укривався, що тілько твар його було видко.

А коло тої річки була збудована така фігура — лев. Лежить той сирота в пісочку, чує, хтось іде. А то проклята царівна, котра всіх любить. Вилізла вона на ту фігуру, на того лева. Приходить до неї чорт, із нею розмовляє. Та й каже:

— В тебе є багато полюбовників, а справжнього коханка ти не маєш.

— Мій тато всі сили виладує, щоби мене впильнувати, і ніхто не може мене їмити. Я любуюся з ними до дванадцятої години і їх збуваюся. Коли за мною має прийти полюбовник, щоб забирати мене на гулянки, я маю в креденсі таку горілку, такий напій, що свого коханка присипляю. Дам йому напитися і роблю, що я хочу. Мій тато вже від того посивів.

Вона виказала тому антихристові свою таємницю. А той у піску все прослухав. Вони забралися й пішли геть, а він собі встав і пішов додому. І йде до мудрого чоловіка, котрий знає писати. І каже:

— Напиши мені заяву до царя. Я підписуюся бути героєм.

І прийшла до царя та заява, і цар його покликує:

— Раз така справа, ходи.

І він прийшов. Цар питає, який він є вчений і де його документи. І видить цар по нім, що він є темна людина. І цар з ним не хоче говорити, бо думає: «Маршали й генерали не можуть її допильнувати. А така людина, що не знає підписатися, хоче допильнувати, героєм стати». І цар каже своїй поліції, щоби його забрали й покарали.

А заступця царя каже:

— Невільно його карати. Ти, цар, не писав, яка людина має бути, а писав, що хай приходить, хто знайдеться, хто хоче. Я буду сам з ним говорити.

І питає його той заступця:

— Слухай, чого ти тут прийшов?

— Я прийшов бути героєм у царської дочки. І все взнати про її діла.

— Але як ти не взнаєш про її діла цеї ночі, то тебе на світі не буде, ми тобі дамо муку і тебе розстріляють. Тої ночі маєш впильнувати. І на то підпишися, не впильнуєш — тебе нема.

Він каже:

— Ведіть мене до неї, до царської дочки.

І він підписався. І прийшов до царської дочки й каже:

— Слухай, панночко! Скілько ти маєш полюбовників, зрікайся їх усіх.

А вона каже:

— Аж тепер я натрафила на свого полюбовника. Будемо любуватися.

Запровадила вона його в свій ресторан