Читати книгу - "Юрiй Луценко. Польовий командир"

class="p1">Я не пам’ятаю, щоб у часи Луценка міліція влаштовувала публічну гру м’язами і превентивну демонстрацію власної сили та необмежених можливостей. Більше того: міліцейські навчання, навіть за десять років «кучмізму» планові навчання правоохоронців проходили там, де вони мали проходити: у спеціально відведених місцях, подалі від людських очей. Звичайно, журналісти на такі навчання запрошувались, але тільки для того, щоб потім можна було показати красиву картинку по телевізору чи дати в газеті фоторепортаж.

Переддень своїх ста днів міністра Василь Цушко відзначив зразково-показовими міліцейськими навчаннями на головному майдані української столиці.

10 березня 2007 року, за особистим розпорядженням колишнього директора радгоспу імені Сергія Лазо, а нині – міністра внутрішніх справ України, бійці міліцейських спецпідрозділів «Беркут» і «Барс», а також патрульно-постова служба та внутрішні війська продемонстрували свою виправку та військову підготовку. За офіційною версією, це робилося з приводу заступання працівників столичної міліції на добове чергування. Хоча міліцейські наряди щодоби приймають і несуть чергування, а розведення нарядів проходить безпосередньо на території відділення міліції чи на місці базування частини ВВ. При цьому було зазначено: такі показові розведення проведуть у кожному обласному центрі, аби всі бачили міць української міліції.

Не треба мати сім п’ядей у лобі, аби прийти до цілком логічного висновку: таким чином міліцейське керівництво застерігає українців від участі в політичних акціях. Зокрема – в мітингах «Народної самооборони»,[24] започаткованої Луценком після відставки.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Після воскресіння уряду Януковича з усім іконостасом «кучмістів» в міністерських кріслах у країні почався повномасштабний реванш. Уряд, упевнений в своїй довговічності, цинічно забув про обіцянки покращити наше життя вже сьогодні і почав відновлювати корупційні схеми. Повноваження президента, без того урізані політреформою, довели до нуля новим законом про Кабмін. Верховна Рада стала торговим майданчиком політичних проституток. Народ мав усвідомити: допомогти можна лише самому собі.

В ті дні мені згадався безсмертний «Вій» Гоголя, коли на Хому кинулася вся нечиста сила, і він врятувався, провівши чарівне коло самооборони. З цими думками народилася назва громадянського руху, який будив народ, вселяючи йому віру у власні сили.

Коментар про створення НС

Василь Цушко не особливо приховував свого негативного налаштування до дій Луценка і кілька разів особисто обмовлявся: громадянам не бажано найближчим часом збиратися, фігурально висловлюючись, більш ніж по троє. Причому керівництво «Нашої України» та БЮТ заявило: забороняти активістам та рядовим членам брати участь у «Марші справедливості» та інших «самооборонних» акціях ніхто не буде. Хоча рух, очолений Луценком, позиціонує себе як позапартійний і насамперед громадянський. Аби остаточно розв’язати собі руки, Юрій навіть відмовився від посади радника президента.

Це збігалося з поновленням справи про «подвійне громадянство» Луценка, яка виникла рік тому, на початку 2006 року, в самий розпал парламентської кампанії. Тоді міністра внутрішніх справ звинуватили в тому, що він має паспорт громадянина держави Ізраїль, і навіть передавали в ЗМІ копію цього документа. Українські закони не передбачають подвійного громадянства. І хоча сам Луценко заперечував наявність у нього ізраїльського паспорта, апелюючи до офіційного спростування цієї інформації МЗС самого Ізраїлю, тема все одно витала в повітрі. Потім вона призабулася й ось через рік виринула знову.

Інформація виглядала явним «чорним піаром», політичною «заказухою» та яскравим прикладом «інформаційного кілерства». Тим більше що єдиним джерелом такої сенсації був депутатський запит від Партії регіонів із доданою ксерокопією нібито документа з помилками на івриті. Але попри всі яскраві ознаки замовлення навіть лояльна до Луценка преса, якої все ж таки більшість, змушена визнати: саме такий хід є безпрограшним та найбільш влучним ударом по іміджу польового командира. Сам Луценко, щойно почалась історія з паспортом, прогнозував: його неодмінно виставлять «агентом сіонізму», бо жодне інше звинувачення не зачепить свідомість, а головне – підсвідомість пересічних українців.

Не секрет, що так зване «єврейське питання» в нашій державі здавна стояло особливо гостро. З огляду на нього в радянські часи навіть не рекомендували до вивчення в школах поеми Шевченка «Гайдамаки», в якій описані масові знищення євреїв. Питання це дуже делікатне, говорити про нього в нас прийнято дуже обережно, а якщо можливо – не торкатися його взагалі і по можливості обходити. Проте, готуючи інформаційну війну проти лідера «Народної самооборони», противник робив ставку саме на цю проблему: Луценко неймовірно популярний у Центральній та Західній Україні, про що свідчать результати його поїздок у ті регіони. А саме в Центрі, і особливо – на Заході нашої країни, латентні антисемітські настрої не особливо приховуються. На цьому, до речі, грала і вигравала не одна націонал-ради-кальна політична сила.

Отже, прив’язати популярного політичного лідера та борця з режимом до так званого «світового сіоністського руху» означає якщо не дискредитувати його повністю, то принаймні посіяти серед його прихильників зерно сумніву, яке буде поступово проростати. До речі, свого часу в прихованому сіонізмі звинувачували і Юлію Тимошенко, аргументовано доводячи наявність у її генах «нечистої крові». Таким чином, методи діючої влади мало змінилися.

Але анекдот із ізраїльським паспортом – не перша і не єдина атака на Юрія Луценка.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Відкриваю газету «2000» і бачу заголовок: «Схеми фінансування «Народної самооборони» екс-міністра». Нібито на мене працюють страшний бізнес і половина міліції. А директор будинку спортивної фізкультури МВС нібито фінансує «Самооборону». Дзвоню йому і питаю: «Олег, а скільки у тебе зараз на рахунку?» – «П’ять тисяч гривень. Буває більше, буває менше». Бачите, який маразм. А в газеті ціла шпальта: купа квадратиків, щось там понаписуване унікальне. Поприписували мені кого завгодно, більшості прізвищ я навіть не знаю, не те що назви структур, котрі ці люди очолюють. Не громадська організація виходить, а цілий бізнес-синдикат! Інший он сайт написав, що Луценко вивів половину міліції в статус незаконних збройних формувань, бо вони фінансувалися не з бюджету. Насправді там така ситуація: у бюджеті є бюджетні фонди, а є так званий спецфонд. Це кошти, які надходять від надання послуг, наприклад, у ДАІ: видача техталонів, екзамени тощо – все це перебуває в спецфонді міліції. Так було до мене, так і залишається, хоча було б дуже гарно, якби цього не було. Але тоді рухне вся система міліції. Бо, наприклад, дванадцять тисяч працівників Державної служби охорони користуються формою міліції, автоматами, отримують зброю і утримуються за рахунок цих надходжень, які, до речі, повністю контролюються КРУ та іншими перевіряючими службами. Але кому це все розкажеш – незаконні збройні формування, страшно звучить. Справа в тому, що міліція – дуже тонкий інструмент, про неї може дискутувати лише той, хто