Читати книгу - "Катріона"

я прокинувся від кінського тупоту під вікном — прибув кур'єр. Підійшовши до вікна, поки вершник ще не встиг спинитися, я побачив, що він, очевидно, дуже поспішав.

Невдовзі мене покликали до Престонгрейнджа. Той сидів у нічній сорочці й ковпаку, на підлозі коло нього були розкидані листи.

— Містер Давід, — сказав він, — у мене для вас новина. Вона стосується ваших друзів, — яких ви, здається, трохи соромитесь, бо ніколи не згадували про них.

Я, мабуть, почервонів.

— Бачу з вашого обличчя, що ви розумієте мене, — вів він далі. — Мушу віддати вам належне, у вас непоганий смак. Але знаєте, містер Давід, вона здається мені дуже заповзятливою дівчиною. Як-то кажуть, де не посієш, там і вродить. Урядові Шотландії не під силу справитися з міс Кетрін Драммонд, як це ще недавно сталося і з відомим містером Давідом Бальфором. Хіба ці двоє не складуть чудової пари? її перше втручання в політику… Та я не повинен розповідати вам цього, уряд вирішив, що ви почуєте про все це за інших обставин і від цікавішого співрозмовника. Однак її теперішній подвиг серйозніший, і я, очевидно, схвилюю вас, коли скажу, що вона зараз у в'язниці.

Я не стримався і скрикнув.

— Так, — ствердив Престонгрейндж, — маленька леді у в'язниці. Але не впадайте в розпач. Якщо тільки ви з допомогою друзів і доповідних записок не позбавите мене посади, дівчина ніскілечки не постраждає.

— Що ж вона накоїла? В чому її провина?! — вигукнув я.

— Її провину можна назвати зрадою, — відповів прокурор, — бо вона відімкнула королівський замок в Едінбурзі.

— Молода леді — мій добрий друг, — зауважив я. — Ви, очевидно, не жартували б, коли б справа була серйозною.

— І все ж вона у певному розумінні серйозна. Ця шельма Кетрін чи Кетран випустила на волю дуже сумнівну особу, свого батенька.

Отже, одне з моїх передчуттів виправдалось: Джеймс Мор знову на волі. Він доручив своїм людям стерегти мене в ув'язненні, він же запропонував свої свідчення в аппінській справі, і ці свідчення — за допомогою яких викрутів, не має значення — вплинули на присяжних засідателів. Тепер прийшла винагорода — він був вільний. Урядові хотілося надати його звільненню вигляду втечі; але я знав напевне, що це не що інше, як наслідок угоди. Після таких міркувань я вже не тривожився за Катріону. Люди могли думати, що вона відімкнула в'язницю для батька, вона сама могла вірити цьому. Проте головною дійовою особою у всій справі був Престонгрейндж, і я не сумнівався, що він не тільки не доведе її до покарання, але й не допустить суду.

Тому я не зовсім тактовно вигукнув:

— О! Я чекав цього!

— Часом ви буваєте надзвичайно обережним! — зауважив Престонгрейндж.

— Що ви хочете цим сказати, мілорде? — спитав я.

— Я тільки здивувався, — відповів той. — Коли у вас досить розуму, щоб робити такі висновки, то його не вистачає, щоб держати язик за зубами. Однак, гадаю, вам хотілося б дізнатись про подробиці справи. Я одержав два повідомлення: найменш офіційне значно повніше й цікавіше, бо написане жвавим стилем моєї старшої дочки. «У місті тільки й розмов що про незвичайну подію, — пише вона, — яка привернула б до себе ще більше уваги, коли б знали, що злочинниця — протеже мого тата, мілорда Престонгрейнджа. Ви завжди берете дуже близько до серця свої службові обов'язки і, напевно, не забули «Сірооку». Що ж вона робить? Дістає крислатого капелюха, довгий волохатий чоловічий плащ і великий галстук, підбирає свою спідницю, надіває дві пари гамаш на ноги, в. руки бере латані черевики і вирушає до замка! Там видає себе за шевця, який працює на Джеймса Мора; її впускають у камеру, причому лейтенант (очевидно, дуже веселий) разом з солдатами потішається над плащем шевця. Раптом вони чують суперечку і звуки ударів у камері. Звідти вилітає швець у розстебнутому плащі, з опущеними на обличчя крисами капелюха; лейтенант і солдати сміються з нього, поки він біжить. Та вони вже не сміялись так весело, коли зайшли пізніше у камеру і побачили там тільки високу вродливу дівчину з сірими очима у жіночому вбранні! Що ж до шевця, то він був уже, як кажуть, «за синім морем»; і бідній Шотландії доведеться, очевидно, обійтися якось без нього. Того вечора я прилюдно пила за здоров'я Катріони. Все місто захоплюється нею; я думаю, що наші франти почали б носити в петличці шматочки її підв'язок, коли б могли дістати їх. Я збиралася провідати Катріону, але вчасно згадала, що я дочка свого тата, і написала записку, яку доручила вірному Дейгу передати їй у в'язницю. Гадаю, ви погодитесь, що і я вмію бути політиком, коли хочу. Той самий вірний дурень відправить цього листа з посланцем разом з листами вчених мудреців, так що ви одночасно з Соломоном Премудрим почуєте й Івана-дурника. Оскільки я вже згадала про дурнів, повідомте цю новину Давідові Бальфору. Хотілося б бачити його обличчя, коли він почує, що його довгонога красуня зараз у такому небезпечному становищі. Не кажу вже про легковажність вашої люблячої дочки і його шанобливого друга». Так підписується моя пустуха, — вів далі Престонгрейндж. — Ви бачите, містер Давід, я кажу вам щиру правду, коли запевняю, що мої доньки ставляться до вас з дружньою жартівливістю.

— Дурень їм дуже вдячний, — кинув я.

— Хіба все не добре було зроблено? — захоплювався він. — Адже ця горянка своєрідна героїня.

— Я завжди був певен, що Катріона великодушна і смілива. Можу побитися об заклад, що вона нічого не підозрювала… Але прошу вибачити, я знову торкаюся заборонених тем.

— Я теж готовий поручитися, що вона нічого не знала, — щиро сказав Престонгрейндж. — Вона, безсумнівно, думала, що йде проти самого короля Георга.

Згадка про Катріону й думка, що вона ув'язнена, якось дивно діяла на мене. Я бачив, що навіть Престонгрейндж захоплювався поведінкою дівчини і не міг стримати посмішки, коли згадував про неї. Що ж до міс Грант, то, незважаючи на погану звичку насміхатися, захоплення її було справжнім. Мною оволодів якийсь запал.

— Я не ваша дочка, мілорде… — почав я.

— Це мені відомо! — перебив він, посміхаючись.

— Я говорю дурниці, — мовив я вже спокійніше, — або, вірніше, не так почав. Безсумнівно, для міс Грант було б нерозумно йти у в'язницю, але щодо мене, то я був би поганим другом, коли б не полетів туди зараз же.

— Так, так, містер Давід, — зауважив Престонгрейндж, — а я гадав, що ми з вами вже домовилися.

— Коли ми домовлялися, мілорде, я був дуже зворушений вашою добротою, однак