Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 1"

щоб у поляків лишився єдиний спогад про мене- розірвана гусениця. Я дарую те, що в мене є і що вважаю цінним». Ціни карабіну додавали зарубки, вирізані складаним ножиком на ложі. Було їх дев'ять. І означали вони влучні постріли сибіряка в оточенні під Евіновим.

Янек ішов полями, тримаючи карабін дулом униз, як мисливець штуцер. Позаду, важко дихаючи, біг Шарик. Попереду чути було вибухи снарядів і мін, але стріляли зрідка і якось ніби повільно. Битва згасала: німцям уже бракувало сили, щоб рватись уперед, а наші удари ще тієї сили не набрали. По звуках можна було судити, що то скоріше обмін пострілами, можливо, розвідка, але в усякому разі не атака. Кос навіть трохи здивувався, бо знав, що всю бригаду переправили на західний берег, що з учорашнього дня ініціатива в наших руках, що вже почався бій на Захід від села Студзянки. Вчора, певно, був запекліший, а сьогодні, в неділю, стих.

Спокійно минувши поле, Янек дійшов до лісу. І тут, незважаючи на тінь, не було прохолоди. Стежка вела між деревами па самому узліссі, праворуч поміж стов^-бурами видно було широке відкрите, трохи похиле місце. Тут і там чорніли розбиті й погорілі машини, здалеку не впізнаєш – наші чи німецькі.

Посеред схилу зеленіла купка дерев, між ними стирчав димар цегельні. Цей димар давно вже був ціллю для артилеристів; у кількох місцях на ньому зяяли пробоїни, верх його був збитий, а проте димар стояв. Трохи далі на небокраї, вздовж дороги, двома рівними рядами росли тополі, а ліворуч, на тлі соснового бору, біліли берези. Біля спаленої лісової сторожки, де земля була порита окопами, виднів темний ряд смерек.

Стежка, якою Янек ішов, повернула широкою дугою там, де край лісу трохи відступав, але Яяек знав, що потім вона знову виводить на той же напрям, і, щоб скоротити шлях, вирішив піти через поле навпростець. Все одно жарко і тут, і там.

Досі він не зустрів нікого, але тільки-но вийшов на відкритий простір і подався межею, обминаючи кущі будяків, почув, як хтось у лісі дзвінким голосом крикнув:

– Молодший сержанте!

Хлопець не звернув уваги на цей оклик і йшов собі далі, тільки Шарик настовбурчив вуха і повернувся туди, звідки чути було голос:

– Янеку!

Повернувши голову, Кос помітив у кущах з правото боку знайому постать. То була руда санітарка з роти Чорноусова. Дівчина ще щось йому кричала, махаючи рукою. Янек зрадів, кивнув їй головою – мовляв, зараз підійде, але вона, видно, не зрозуміла, бо вибігла з кущів і рішуче замахала на нього, щоб повернувся до лісу. Шарик біг до неї, стрибаючи через ріллю і піднімаючи куряву по сухій землі.

Янек прискорив ходу. І раптом почув гвиитівочний постріл. Дівчина впала, може, хотіла сховатися. Ні, не тому. Каска з її голови покотилася в борозну, показалося волосся кольору овіжовилущеного каштана. Він ще не збагнув, що сталося, а ноги самі понесли його. Янек широкими стрибками біг до неї, спіткнувся, зачепившись за борозну, і ту ж мить в нього над самою головою про-свистіла куля.

Це не жарти. Ясно було, що то не випадковий постріл – десь тут сидить, замаскувавшись, ворожий снайпер. Стрибнувши ще двічі, Янек впав у борозну, притулився головою до землі. Серце після такого бігу несамовито калатало, він важко дихав, по лобі спливали краплі поту. Хотілося миттю схопитися, побігти туди, де лежала дівчина. Але Янек стримав це бажання – розумів, що допомогти Марусі може тільки живий, а мертвий уже ні на що не здатний. У чистому полі куля бистріша за людину.

Намагаючись не відриватись од землі, він розстібнув рюкзак і, залишивши його в борозні, підповз до межі. Тут відчув себе вільніше. Вузька смужка порослої травою землі, що розділяла поля, була глибоко підорана і добре затуляла його від противника. Межу вкривав скуйовджений чуб підсохлої високої трави, в якій росли кущами будяки. Янек трохи підвів голову і не далі, як за десять.метрів попереду, побачив камінь.

Камінь був великий, зелений від моху; з одного боку трохи відбитий, і там виднів червоний колір граніту* Той камінь вріс у землю, він лежав тут з давніх-давен, коли його принесли в Польщу скандінавські льодовики. Янек вирішив перетворити його на свою фортецю. Швидко підповз до каменя. З жалем подумав, як би пригодилася йому саперна лопатка. Снайпер сидів десь праворуч од нього, і, щоб повернутись у той бік, Янекові довелося тепер руками розгрібати землю, пальцями рити собі окоп. От якби йому Шарикові кігті! А куди дівся пес?

Проте ніколи було думати про собаку. Хвилини одна по одній спливали, а в борозні менше, як за сто метрів звідси, лежала поранена рудоволоса дівчина. Янекові хотілося хоч глянути туди, але він стримався – кусаючи губи, зіщулився на місці, зайняв позицію. Дуло гвинтівки поволі просунув поміж травою та будяками, ступнями трохи розгорнув пісок і обережно визирнув уперед. На пагорбі було пусто, безлюдно, нічого там не змінилося.

Із-за пояса, з-під комбінезона Кос витягнув свій мисливський ніж з довгим, вузьким лезом і, почепивши на нього шоломофон, помаленьку почав піднімати його над каменем. Піднімав сантиметр за сантиметром, щоб надто різким рухом не виказати своєї хитрості. Коли темний краєчок шолома виступив на якихось два сантиметри над каменем, снайпер спіймався на гачок: гримнув постріл.

Янек відчув пекучий біль да щоці – його вдарида дрібні осколочки граніту. Шолом, пробитий кулею, враЬ на землю. Та все було марно – Янек не помітив, звідки стріляли. Сонце стояло в зеніті, але трошки хилилось на південь і сліпило очі. Контури дерев на узліссі були чорні. Хлопцеві здавалося, що постріл гримнув звідти, дв; на алеї, що вела до спаленої лісової сторожки, росові перша смерека, а біля неї береза і дві сосни. Визначення напрямку небагато допомогло – стрільця ж то він не бачив.

І Янек ще раз повторив той самий маневр. Знову гримнув постріл, проте снайпер на цей раз цілив не в шолом. Куля викресала іскри об камінь по другий бік, підняла з сухого піску невеличку хмарку куряви. Янек опустив голову під борозну і відчув, як уздовж спини йому збігає цівка холодного поту. Страх здавив хлопця за горло.

Його противник був розумний і досвідчений снайпер. Зрозумівши Янекові хитрощі з шоломом, він послав кулю повз камінь з лівого боку. А якби встрелив з правого…

Кос відчув непохитну певність, що дуло ворожої гвинтівки спрямоване на його укриття. Був зовсім безпорадний. Невидимий ворог відкрив його, а свою