Читати книгу - "Бронзовий чорт"

вам, – мовив на прощання Валбіцин, – Уважно вивчити ці матеріали й документи. Особливо нарис у «Правде». Дофантазуйте трохи, газетяр не міг по-справжньому описати ваш подвиг, придумайте подробиці й нюанси, я завтра заскочу до вас, ми обговоримо їх. Тільки, прошу, фантазуйте сміливо, краще трохи перегнути палицю, адже ви Герой – пам'ятайте, там же Героя дарма не дають… Ми відшліфуємо вашу розповідь, а тепер бувайте, мій дорогий герою! – все ж не втримався від іронії.

А після обіду приїхав Телле. Він розмовляв з Іполитовим м'яко й доброзичливо: обговорювали одну версію за одною, перебирали біографію Таврина, як дбайлива господарка перебирає гречану крупу – уважно й терпляче, відкидань чи потеруху й зіпсовані зерна.

Інструктори приїздили до госпіталю щодня протягом тижня, поки лікарі не виписали Іполитова. Того ж вечора він дізнався, що з Берліна прибув уже знайомий йому майор технічної служби – «носатий Ганс», як охрестив його Іполитов. І що він привіз з собою доведене до повної досконалості «панцеркнакке». Увечері йому та Суловій принесли й форму – Іполитову з майорськими погонами, Суловій – молодшого лейтенанта.

Форму треба було обносити, щоб не виглядала зовсім новою, й Іполитов з задоволенням приміряв її того ж вечора, Стояв перед дзеркалом зовсім не схожий на себе. Наче чужа людина, дивився і не вірив: Золота Зірка Героя і ряд орденів на грудях, портупея не нова, ношена і все ж трохи порипує, а вальтер у кобурі приємно відтягує її.

Лише на мить Іполитов уявив, що він справжній Герой, але ця думка не принесла йому втіхи, навпаки, злоба зсудомила обличчя і трохи не схопився за вальтер.

Гансова наука в Берліні все ж таки далася взнаки, тепер він вибивав мало не завжди десять з десяти, рука не тремтіла, й реакція була блискавичною – от і зараз стріляв би й стріляв у ненависні обличчя, хоч знав, що всіх однаково не перестріляє, та все ж…

Ганс чекав Іполитова на полігоні, де стояли бараки «Цепеліну».

Ділянку, на якій мусили випробовувати «панцеркнакке», точніше, випробовувати майстерність Іполитова, передбачливо обнесли колючим дротом і поставили вартових. Сюди не могли потрапити навіть Телле з Валбіциним, тільки Ганс, Краусс, Іполитов та ще двоє мовчазних есесівців з Берліна, котрі обслуговували полігон, – суворої секретності, обумовленої самим Кальтенбруннером, дотримувались неухильно.

Іполитов не без задоволення пристебнув до руки «панцеркнакке». Уважно прицілився, але перша ракета пробила броню не в центрі листа, як хотілося, а в самісінькому кутку, і Ганс невдоволено поморщився. Він дозволяв собі бути зовсім відвертим з Іполитовим. Поводився не так, як Краусс, котрий останнім часом запобігав перед ним. Це, зрештою, було нормально, Ганс відповідав тільки за технічну оснащеність майбутньої диверсії, а техніку він привіз справді бездоганну.

– У вас зіпсувалося око! – зауважив. – І врахуйте, снарядів для «панцеркнакке» в нас не так уже й багато. Це вам не кулі для вальтера, витрачати їх слід ощадливо.

Він ще раз уважно обдивився ремені «панцеркнакке», перевірив, чи зручно розташовано» кнопку вмикання в лівій кишені штанів, і дав команду:

– Стріляйте ще раз, тільки уважно, прошу вас, руку маєте тверду, це я знаю, ото й користуйтеся цим!

Вимовивши це довге, складне речення за одним духом, Ганс став позаду Іполитова, дивлячись, як той наводить пекельну зброю. Нарешті рука застигла, ракета вилетіла з шипінням і пропалила щит мало не в центрі.

Ганс стримано, лише пальцями поаплодував.

– Ви здібний учень, Іполитов, – похвалив, – і мені приємно працювати з вами. Тепер спробуємо постріляти по мішені, що рухається. Уявіть, що сидите біля шосе, добре замаскувалися, а повз вас мчить автомобіль. Мусите прошити його снарядом наскрізь, ясно?

– Що ж тут неясного? – зсунув брови Іполитов.

– То прошу…

Тепер мішень нагадувала макет автомашини, що рухалася. Іполитов з першого разу не влучив, другим пострілом тільки зачепив автомобіль, але третім уже пробив мішень, четвертим і п'ятим також.

– На сьогодні досить, – вирішив нарешті Ганс. Незважаючи на свою незворушність, він хвилювався: зняв кашкета і обтер спітніле чоло. – Відпочинемо.

Вони втрьох – Іполитов, Ганс і Краусс – пообідали тут же, в бараці, пообідали скромно, без спиртного, з'їли звичайний солдатський обід, може, порції були більшими, м'ясо ніжнішим, але Іполитов, який звик останнім часом до делікатесів, не зміг приховати розчарування. Краусс помітив це одразу. Взагалі цей бісів Краусс помічав мало не все був таки непоганим психологом, і недаремно йому доручили підготовку важливої операції. Наминаючи з задоволенням чи, може, з удаваним задоволенням звичайний гороховий суп, він зауважив:

– Ваша підготовка, гер Іполитов, наближається до кінця, завтра чи післязавтра на місцевий військовий аеродром прилетить наш «Арадо», і через кілька днів ви… – Краусс зробив рух долонею, і в Іполитова защеміло серце. Невже так скоро?

– Посадочний майданчик визначений? – перебив штурмбанфюрера.

Зараз це питання з'ясовується, – відповів Краусс, ухильно. – Я ж веду до іншого. Від сьогодні раджу вам припинити вживання спиртних напоїв. Рука у вас справді мусить бути твердою, а голова завжди тверезою. Алкоголь і не сприяє цьому, сподіваюсь, ви поділяєте мою точку зору?

Іполитов ствердно кивнув. Цей німець висловлює прописні істини з виглядом першовідкривача. Клятий есесівець не розуміє, з яким задоволенням він би упився сьогодні. Аби на годину, бодай на хвилину забути, що через кілька днів…

Та все ж Краусс має рацію, і його майбутня доля справді залежить від твердості руки, безпомилкової реакції і вміння блискавично приймати слушні рішення. А алкоголь, і що ж тут удієш, таки не сприяє цьому.

Вони випили смачний і явно не солдатський компот. І Ганс з таємничим виглядом покликав їх до маленької, відгородженої від барака комірки з масивними залізними дверима. Стільців тут не було, Ганс підсунув їм порожні.. ящики з-під снарядів «панцеркнакке», поліз у кут і витягнув звичайний портфель з двома замками – портфель радянського зразка, в якому носять папери службовці та керівники різних рангів. Іполитов згадав, що саме в такому портфелі він віз украдені на станції Аягуз, де працював завідуючим нафтоскладом, гроші, багато грошей, і він зміг порозкошувати на них. Звичайний портфель з дешевої шкіри – ніхто не зупинить на ньому погляд. Чого ж Ганс ставить його на стіл мало не урочисто? І Краусс посміхається таємниче?

Штурмбанфюрер простягнув руку, наче хотів узяти портфель, та в останню мить передумав. Поклав руку долонею на стіл, погладив його чисто вистругану поверхню і мовив:

– У цьому портфелі сюрприз, гер Іполитов, приємний для нас з вами сюрприз, його зробив нам Ганс