Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

затримання в дорозі агентами контррозвідки, які вже переслідували їх. Джордж Безпалий сидів тепер поряд із Джованною, дивуючись разючій зміні, що сталася з нею. Замість сумної, втомленої, оповитої серпанком ув’ядання прекрасної незнайомої сеньйори за кермом сиділа енергійна вродлива жінка з чарівною усмішкою і веселим поглядом золотаво-карих очей. Він згадав старовинний італійський фільм, в якому грала славнозвісна в той час Diva Софі Лорен: він знав, що її давно немає, але закохався в померлу жінку і, прокручуючи незчисленну кількість разів той фільм, вивчив напам’ять риси її божественного тонкого обличчя, обриси її тіла, що збуджували його юнацьку уяву.

Джованна, знаючи мстиву вдачу свого чоловіка, розуміла, що він переслідуватиме її та Джорджа з енергією криволапої такси, натасканої на лисиць. Тому після Сієни вона вирішила позбутися орендованого автомобіля. З’їхала з автостради Сієна-Флоренція, побачивши вказівник із назвою незнайомої їй місцевості Бадезе, проїхала з півкілометра, й вони зупинилися зачаровані, наче потрапили в середньовічну казку: на узвишші, оточеному виноградними плантаціями і апельсиновими гаями, мостилася перед ними в прозорому весняному небі фортеця, стіни якої кільцем оточували жменьку старовинних будинків, критих червоною черепицею. Придорожня реклама гостинно запрошувала подорожніх до «Rezidenza delle Badesse», обіцяючи зручні кімнати, бари, ресторани, джакузі й сауни — все, що потрібно для щастя закоханим. Вони перезирнулися, бо однакова гріховна думка промайнула в їхніх головах. Але Джованна заперечливо похитала головою: ще не тепер, не тут. Вони об’їхали готель-фортецю й, поблукавши по сільських манівцях, знайшли на відшибі ферму, господар якої, старий дід із великим червоним носом і обличчям, зарослим білим пухом, погодився продати їм древній «Форд» — проіржавілий гібрид легковика і вантажівки з бензиновим мотором 2040-х років, дуже непрактичним на теперішній час.

Фермер, зрадівши, що Джованна добре заплатила йому готівкою, поклав до кузова три великі каністри з бензином, заготованим про всяк випадок.

Весь той час Джордж чекав її неподалік в «Ніссані-Wind» орендованому в фірмі AVIS. Цей новенький електромобіль вимагав дозаправки акумуляторів на автостанціях, де їх могли впізнати. Загнавши «Ніссан» у сховану від людського ока видолинку, вона витягла з-під торпедо прилад GPS і розбила його монтировкою.

Саме тоді Джордж, дивлячись на неї — як вона завзято знищує сліди їхньої втечі, на її замурзані тонкі руки, вперше поцілував її, відчувши, що все відбувається, як уві сні.

Вона, ставши навшпиньки, відповіла йому довгим і пристрасним поцілунком, але вивільнилася з його обійм і прошепотіла по-англійськи:

— Не зараз. Увечері.

Він, важко дихаючи, неохоче погодився. Вони рушили далі, на північ, і Джованна сказала йому, що існує велика небезпека його арешту, якщо він з’явиться у Віченці. Без сумніву, в домі його матері вже чекають на нього агенти AISI. Джордж погодився з нею, подумавши при цьому, що люди з Фонду Крюгера ще небезпечніші й навряд чи подарують йому зникнення клятої флешки. Джованна запропонувала йому залягти на дно в іншому містечку — Маростіка, ближче до Австрії, де жила її стара подруга з університетських часів.

За мірою їхнього просування на північ весна відступала, повітря ставало холоднішим, а сонце сховалося за темними хмарами, що починалися від Альп, вистеляючи небо над Міланом, Вероною і Венецією.

На ніч зупинилися у мотелі «Аден» на околиці Маростіки. Сутеніло, але вони не вмикали світла. Джованна пішла приймати душ, ледве прикривши двері, й Джордж, лежачи на ліжку під розп’яттям, вдивлявся у світляну щілинку, яка вела до душової (навпроти душової кімнати горів вуличний ліхтар), чекаючи з нетерпінням, щоб швидше вже прийшла Джованна. Вона повернулася, розчісуючи мокре волосся, але не лягла поряд із ним, а погнала його до душу, наче малу дитину.

— Alore George, — сказала вона. — What are you doing here? Go, go to the bathroom.

Він був голий, і те, що вона побачила в напівтемряві, дуже їй сподобалося, але замість того, щоб стати на коліна перед ним, як робила це Леді, Джованна легенько ляснула його по м’язистій сідниці, аби заохотити до водних процедур. Він нашвидку помився, знемагаючи від бажання, і тільки коли повернувся, пахнучи лавандовим милом, потрапив до її обійм і відчув себе малою дитиною, шукаючи устами її гострі соски, їй здалося, що її пласкі груди, які давно не знали пестощів, наповнюються теплом, грубшають, наче справді вливається в них молоко, і вона скрикнула від щастя, від повернення гарячої вологи там, де народжується життя, де був Джордж, а тієї ночі, їй здалося, він був усюди.

43

Слухачі Академії кратології зібралися біля мощеної пласким камінням тисячоліттями вичовганої доріжки, яка вела до галявини. Стояв чудовий теплий сонячний ранок після нічного дощу, й десятки равликів виповзли на доріжку, несучи на собі світло-коричневі й світло-салатові будиночки-сфери, схожі на антени радіотелескопів.

— Придивіться до равликів, — сказав Учитель. — Ті, що лежали в траві ліворуч, хочуть переповзти на правий бік доріжки, де на них чекає така сама трава. Ті, що були з правого боку, щосили намагаються дістатися лівого берега. Для них доріжка — як Атлантичний океан. Равлики думають, що вони — Колумби, що їхні каравели перетинають океан. І тоді з’являєтесь ви і своїми важкими черевиками розчавлюєте равликів, наче грізні й анонімні боги; невдахи не розуміють, чому і за що спіткала їх така кара. Так само, коли вас на шляху до влади знищує якась небесна сила — це відбувається на позір безглуздо й алогічно. Але не забуваймо, що наймудріші равлики або зовсім не перетинають доріжки, або переповзають її, коли по ній ніхто не ходить. Такі виграють.

Слухачі мовчки розмірковували над долею равликів і своєю долею, яку будь-якої миті може розплющити важкий чобіт якогось потворного божества.

— А тепер перейдімо до наступної теми, — продовжував Учитель, скидаючи чорну академічну шапочку, бо стало навіть гаряче і на його чолі виступили крапельки поту. Навколишні гори карбувалися в усій їхній величі, хоча долини ще ховалися в ранкових сутінках.

Витерши червоною хусткою чоло, Вчитель назвав тему твору, що його повинні написати слухачі: ЖІНКА І ВЛАДА.