Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"

Розділ 11

Тепер їх залишилося троє. Три Мисливці Раз.

Розділ 12

Наступний день — неділя.

Неділя, і цілий день місто відпочивало від стрілянини.

Навіть мешканці Замку Законів носили свої шоломи в руках. Навіть Вершники з Далеких Пагорбів приходили без байків. День, коли старі залишали свої будинки.

Раз на тиждень не запитувати:

— Що ти приніс?

А спитати:

— Що тобі принести?

Єдиний день на тиждень, коли в небі світило сонце.

Навіть моя квартира скрутила мені цигарку, не нагадавши, що я мала.

Я ходила до торговців:

— Куртки з нашивками «Стрибуни»! Можуть зійти за бойові трофеї!

— Гарне намисто з гільз!

— Вибухівка!

— Порох!

— Свинець!

— Хліб!

— Молоко!

— Ягоди!

— Мед!

— Ворожу по руці!

— Кольорові малюнки на тілі!

— А може, вам показати дорогу до поля високої трави?

Важке м’яке листя…

Так минуло ціле життя…

Вдих…

Залишитися тут назавжди…

М’яке тепле листя…

— Егей. Час уже.

— Я залишуся.

— Сутеніє. Скоро ніч.

І я знову повернулася до Міста Терору. І знову настала ніч.

Розділ 13

Я сказала торговцю:

— Мені потрібна перука.

Я сказала торговцю:

— Мені потрібна сукня та тіні для очей.

Він звів брови, але промовчав. А я, ставши Тією, що Продає Свої Поцілунки, пішла на вулицю багатьох ліхтарів. Але всі ліхтарі тут були червоного кольору, і тут збиралися тільки ті жінки, які можуть назвати ціну за свій цілунок.

Я стала в ніші біля стіни під червоний ліхтарик. Я — маленький кам’яний вояк. Я самиця, Чорна Вдова, що чекає на свого павука.

Мисливець Раз. Як там у твоїй пісеньці:

— Усе, що тобі потрібно…

Це… ну, підкажи мені. Це…

Я знала, що ти прийдеш.

— Скільки?

— Копійки, — сказала я.

Я бачила, як це робить мачуха: пригорнутися, обійняти, провести язичком по щоці, а потім випустити сотню гострих шипів.

— Тобі добре?

— Так.

— Ти отримав усе, що хотів?

— Усе-усе-ус-ус-усе.

— Тоді дозволь відрекомендувати, це — мій пістолет.

Ще один мертвий Мисливець Раз.

Розділ 14

Я стою в душі. Я змию з себе все. Хто торкався мене? Хто знає мій запах?

У мене більше немає смаку. Мій запах стане іншим. Я сяду за стіл і змішаю парфуми в новий казковий аромат.

— Що це? — запитає Вітчим.

— Я спробувала стати новою.

— Ти тепер пані парфумерка?

— Я тепер очищаю себе.

І, несучи мене до храму, десять німих шаманів танцюватимуть навколо мене та виганятимуть злі парфуми, занапащені мною душі.