Читати книгу - "Планета трьох сонць"

Що сталося?.. Нас обстрілюють?.. Нас виявили?

Краус притиснув його до землі:

У горах стався вибух вулкана… Наша «Ластівка», мабуть, загинула…

Мак-Гарді ліг навзнак і втупив байдужий погляд у небо. Повільно витягнув з кишені «горілчаний» банан, надкусив його.

Краус безпорадно знизав плечима.

***

Ранок нагадав про себе таким же чудесним сяйвом, у якому згасав минулий день. Грубер очуняв і здивовано кліпав очима. Мак-Гарді поплескав його по плечу:

Прокинься, сплюхо, чекаємо на тебе…

Ну, що ж, ходімо… — сказав пригнічено Краус, підводячись.

Раз мати породила, раз і помирати! — спробував посміхнутись Мак-Гарді.

Грубер, нічого не розуміючи, покрутив головою і почвалав за своїми приятелями.

Незабаром вони дійшли до краю великого вимощеного чотирикутника, який приблизно на метр піднімався над рівниною. Нерішуче зупинились і в захваті дивились на незвичайні будови.

В ясне блакитне небо здіймалися чотири стрункі, гладенькі піраміди метрів на п’ятдесят заввишки, з великими, райдужно сяючими кулями на вершинах. На лівому розі вимощеного чотирикутника стояла трохи більша піраміда без таємничих куль, а праворуч — найдивовижніша будова з усіх: велетенська півкуля, на якій було прилаштовано три конструкції з широкими спіралями, — ті, що, як виявив Краус при першій розвідці, непомітно й безперервно змінювали свій напрям.

Я нагадую собі тут Наполеона перед єгипетськими пірамідами! — бадьоро вигукнув Мак-Гарді, щоб заглушити свій страх. — Мені здається, що й ці будови є тільки пам’ятниками славетного минулого Кварти. Ніде ані душі; ніде ні вікон, ні дверей. Як тут можуть жити люди?

Ти наївний! — засміявся Грубер. — Ці люди на вигляд зовсім інші, аніж ми. Може, вони зовсім не дихають або й справді невидимі… - додав він тихше.

Краус заперечливо махнув рукою:

Безглуздя! Кулі вночі не сяяли самі собою. Квартяни, мабуть, подавали комусь знак, що ми наближаємось. Можливо, за нами вже давно стежать за допомогою якогось локатора. Не будемо марнувати часу та ходімо краще далі. Може, хтось вийде нам назустріч, або виявимо який-небудь хід до приміщень.

Грубер перший скочив на поміст і пішов нетвердим кроком. Обидва приятелі рушили за ним. Ніде ніщо не ворушилось, тільки вітер свистів у дивних конструкціях.

Біля найвищої піраміди зупинились. Мак-Гарді обережно доторкнувся до її стіни:

Скидається на бетон, але це не бетон…

Шкода, що тут немає необхідних приладів, — позіхнув Краус, який з усієї сили боровся зі втомою після тривожної безсонної ночі.

То поклич Навратіла з Молодіновою! — насмішкувато сказав Мак-Гарді. — Вони тобі всі оці загадки розв’яжуть враз. Оглянемо краще будову з усіх боків.

Ти мав рацію! — вигукнув Грубер, що весь час ішов перший. — Ця штука, безперечно, рухається, — показав він на велику півкулю, що виступала низько над землею з похилої стіни.

Вони вчепились у неї всі втрьох, але марно: вона не поворухнулась бодай на міліметр. Спробували обернути навколо осі — наслідок був такий же.

Розстріляємо її! — запропонував Грубер.

Погукаємо, — може, все-таки хтось обізветься… — сказав Мак-Гарді.

Але ніхто не озвався на їхні крики.

Нарешті Краус виявив на стіні невеликий рельєф, який складався з трьох півкуль на вершинах правильного трикутника. При більш уважному огляді він встановив, що півкулі зроблено з іншого матеріалу, аніж основна дошка рельєфу.

Ура, замок скарбниці знайдено! Тепер тільки шифр — і ми відчинимо неприступну касу!

Припущення Крауса підтвердилось. Після багатьох спроб їм пощастило зрештою визначити ключ потаємного механізму. Тільки-но вони притиснули всі три маленькі півкулі одну до одної, як велика куля в стіні піраміди почала обертатись, аж доки повернулась боком, у якому червонів широкий круглий отвір.

Утікачі затамували подих і злякано чекали, що буде далі. Кожна хвилина здавалася їм вічністю.

Ну, от і все. Зайдемо! — опам’ятався нарешті Грубер.

Мак-Гарді нервово підняв підборіддя і пересмикнув плечима:

Справді, чого нам зволікати? Але ти не підеш перший, ти п’яний! — він відштовхнув Грубера і поліз на череві в піраміду.

Краус і Грубер, зазираючи в отвір, напружено прислухались. Шарудіння незабаром припинилося, всередині загадкової будови запанувала моторошна тиша.

Нерви Грубера не витримали довгого чекання.

Піду за ним! Якщо йому щось зробили, хай начуваються! — сказав він погрозливо.

Нікуди ти не підеш! — заперечив Краус. — Лишишся тут на сторожі. Я полізу сам… І не роби тут ніяких дурниць!.. Чи є в тебе ще банани?

Грубер заперечливо похитав головою.

Краус ще раз суворо глянув на нього і обережно просунувся в отвір. Він одразу ж потрапив до широкого проходу, в якому міг просуватись вперед на колінах.

Коридор кінчався просторим тьмяно освітленим приміщенням. Краус обережно зазирнув туди і затремтів, як у лихоманці: просто перед ним стояв велетенський ящір з довгою, скрученою набік шиєю. Всередині його тіла блищав скелет, чітко видний крізь прозорі м’язи.

Вирячені очі Крауса мимохіть втупилися в ноги потвори. Вони були прикріплені до високої підставки…

Тьху, злякався опудала в паноптикумі! — Краус зітхнув із полегкістю і зайшов до приміщення.

Все воно було сповнене не менш фантастичними створіннями. Це справляло таке гнітюче враження, що непроханого гостя знову покинула хоробрість.

Мак-Гарді!.. — гукнув він неголосно.

Мовчання.

Мак-Гарді, де ти?