Читати книгу - "Дочка Чарівниць"

— Давай його сюди, — буркнув Буду.

Посланець опустився на одне коліно і, похитуючись, бо виснажений довгою дорогою, простогнав:

— Пане, у нашому Містечку у льоху сидить Чарівниця та її помічник, хлопець років шістнадцяти. Чи нам їх спалити, чи, може…

— Бовдуре! Я вже давно розіслав гінців, аби сповістили всіх моїх вождів, що я шукаю Чарівницю! На вогнище завжди встигне! Де вона? У льоху, але де? Далеко звідси?

— Я півночі мчав на коні, не зупиняючись, — видушив із себе посланець.

— Значить, зараз поїдеш назад ще півночі разом із моїми гвардійцями. Їм і тільки їм віддасте Чарівницю й хлопця. Хоча, зрештою, хлопець мені не потрібен. Можете його одразу вбити. Важлива тільки Чарівниця. Правда, я не вірю, що вона справжня. Ви весь час знаходите тільки несправжніх!

— Володарю, ця найсправжніша на світі, — пробелькотів посланець. — Ручусь головою.

— А що ж вона таке зробила, що ви її відразу прозвали Чарівницею? Потруїла вам криниці? Скинула з коня вашого ватажка? — понуро закпив Урґх.

— Ні, пане. Вона зупинила на кілька секунд лавину могутніх брил, що котились зі стрімкої гори.

— Щооо? — заверещав Урґх. — І ти мені тільки зараз це кажеш? Я знав, знав, що не може бути брехливим кожен рядок Пісні Єдиної, як тут мені дехто втовкмачує. Раз у Пісні сказано, що Чарівниці існують, завдяки їм сповниться Пророцтво, то вони мусять бути! Я їду з вами! Буду! Осідлати мені коня і зібрати загін найвідважніших вояків з моєї особистої гвардії!

— Так, пане, але я радив би поки що не вбивати того хлопця, — мовив Буду і щось зашепотів своєму володареві у велике червоне вухо.

— Я тобі не вірю! Але й так про всяк випадок здеремо з нього живцем шкуру, а потім спалимо! — гукнув громовим голосом Урґх і вилетів з кімнати, перш ніж Буду встиг його спинити.

За мить у Замку, попри нічну пору, зчинився великий шарварок. Не минуло навіть чверті години, як кінний загін виїхав на розвідний міст.

— Коли ми доберемось до твого Містечка? — запитав володар посланця.

— За кілька годин після сходу сонця, найпізніше о восьмій ранку…

І ніч на дорогах Великого Королівства загула від тупоту кінських копит.

Сіріло. Але на небі ще було видно останні зорі.

— Ти щось вигадала? — Панянка нетерпляче обірвала кількагодинну мовчанку Чарівниці.

— Ні. Я переглянула в пам’яті всі магічні книги, з яких колись черпала знання, але нічого не знайшла. Є одна ризикована можливість. Вона, напевно, врятує тобі життя, але хтозна, чи не перекреслить того, що важливіше… Крім того, в останню мить, коли вже не буде часу ні на що інше, я перетворю тебе на малюсіньку пташечку, таку, що зможе протиснутись через ці ґрати. Ти полинеш пташкою високо в гори — туди, де ми попрощалися з моєю Другою Сестрою. Там тобі довелось би почекати кілька днів, аж доки не з’явиться Четверта Сестра, і вірити Найвищим Богам, що їй вдасться тебе відчарувати. Але кого перетворили на птаха і хто відірвався від землі, найчастіше вже назавжди залишається в хмарах і не повертається на землю. Якби з моєю Четвертою Сестрою трапилось якесь нещастя і вона не з’явилась би на умовлену зустріч, ти би залишилась птахом до кінця життя. Ти не знаєш закляття, що перетворює птаха на людину. Моїм сестрам було заборонено вчити тебе таких заклять, бо вони небезпечні і до них можуть вдаватись лише Чарівниці. Та й то раз за ціле життя. Тому ми взагалі залишаємо їх на Годину Багаття…

— Годину Багаття?.. — перепитала Панянка.

— Так. У Годину Багаття, якщо нам не вдається її оминути, у ту мить, коли перші язики вогню охоплять наше тіло, ми перетворюємось на пташок, вилітаємо з багаття й летимо у Високі Гори. Там і залишаємось, живучи життям вільних, але німих птиць. Навіть найкраща Чарівниця не може порозумітися з Сестрою Птахом. Німота — це плата Долі за Дар Життя. Оце і є Велика Таємниця Чарівниць.

— Але твоя Друга Сестра перетворилася на орла! Я сама це бачила, — заперечила Панянка. — Це правда, потім їй було сутужно, вона не могла повернути собі людської подоби і мені довелося їй трошки допомогти, і все вдалося, і вона знову стала людиною.

— Ох, бідолашна Сестра… — очі Третьої Чарівниці тривожно заблищали. — Значить, у Годину Багаття нічого не вбереже її від страшних мук. Бідна, видно вона хотіла в цей останній спосіб урятувати тебе, ризикуючи безповоротно втратити найцінніший дар. Так вона могла вчинити лише задля тебе, хоча їй загрожувало назавжди залишитись там, на небосхилі, близько до Високих Гір і Зірок…

Панянка раптом здригнулась:

— Ти сказала Зірок? Зірки… о Боги…

Хутенько підбігла до крихітного, густо заґратованого віконця. З нього ледь-ледь виднілось небо, що вже сіріло, а на ньому миготіли останні золотаво-сріблясті Зорі.

— …Зорі! Їх ще видно, але ось-ось вони зникнуть. Тільки вони могли би нам допомогти!

— Що ти кажеш?

— Помовч трошки, — промурмотіла Панянка, спинаючись до вікна. — Підійди сюди ближче і дивись на ту велику Зірку, що миготить. Благай її в думках про допомогу. Не спиняйся ні на мить.

— …ах так, — шепнула Третя Чарівниця. — Друга Сестра згадувала, що ти приятелюєш із Зірками. Отож досить моїх думок?

— Досить, якщо тільки ти зосередишся на одній-єдиній думці про порятунок.