Читати книгу - "Холодна Гора"

собою Польщу. Німці ведуть війну проти Франції та Англії.

Ця звістка видалася нам настільки неймовірною, що ми не повірили жодному його слову. Ми попросили прибульця розповісти про себе. Виявилось, що він Народний комісар РСК (робітничо-селянського контролю) республіки Башкирія. Коли вступив до партії?

У 1917 році. Становище до революції: пастух. Ми вирішили, що його повідомлення є не що інше, як «качка». Наш товариш образився. По в’язницях часто розгулювали відомості, взяті просто з повітря, і ми мали за правило вірити лише тому, що знаходило підтвердження з інших, цілком незалежних джерел.

Через тиждень знову відчинилися двері й до камери зайшов новий, брунатного кольору чоловік. Колір наших облич, позбавлених повітря і сонця, став сіро-зеленим. Прибулий вразив нас своєю засмагаю. Він зайшов, кинув на нас погляд, і, ні слова не кажучи, притулився до батареї. Подібної поведінки мені не доводилося спостерігати з початку 1937 року. Три роки тому, на початку мого ув’язнення, дуже мало людей розуміли, що з ними сталося, і тому в перші дні після арешту відмовлялися від спілкування зі своїми співкамерниками і не хотіли нічого розповідати про своє життя. Вони мали інших за контрреволюціонерів, білогвардійців, ворогів народу, партії та держави. Самих же себе мали за вірних радянських людей, які лише через фатальну помилку опинилися в такому місці. Від того часу минуло три роки. Незважаючи на герметичну ізоляцію, інформація про те, що діється у в’язницях, діставалася до людей на волі.

Радянська громадськість уже почула, що за мурами в’язниць сидять невинуваті. Але той чоловік, здавалось, про те не відав.

Був то дебелий блондин, з правильними рисами обличчя. Мав десь близько 35 років. Одягнений був краще, аніж звичайні радянські люди. Спочатку він не говорив нічого, а тільки прислухався до наших розмов. Час від часу я накидав на нього оком і помічав, що він здивований нашими балачками. Ми говорили про справи слідства та про політику взагалі. Якщо навіть не брати до уваги суті наших балачок, то за нашим жаргоном, за нашим способом висловлювати свої думки він не міг не помітити, що всі ми є членами партії. Комуністи Радянського Союзу відрізняються від безпартійних уже самим способом висловлюватися. Цьому способу притаманна певність у собі, що відрізняла їх від інших. Вони звиклися з почуттям, що є володарями країни. Те почуття не полишало їх навіть у в’язниці.

Новоприбулий якихось півгодини мовчки прислухався до нашої розмови. Потім не витримав і звернувся до мене:

— Ви член партії?

— Так.

— Давно?

— З 1925 року.

— А ви? — запитав він башкира.

— З 1917 року.

— А ви?

— Вступив до партії в 1930 році й був з жовтня 1937 і до самого свого арешту секретарем районного комітету в Х., — відповів наш наймолодший товариш.

— О Господи! Що ж ви тут робите?

— А що ви тут робите? — відповіли ми.

— Якщо йдеться про мене, то це помилка. Мене скоро викличуть і все з’ясується.

— А коли йдеться про нас, то це також помилка.

— Але ж то неможливо.

Він відвернувся від нас і знову замовк. Ми перестали звертати на нього увагу й продовжили нашу розмову. Час від часу ми задавали йому якісь незначні запитання. Він відповідав коротко й було видно, що він намагається уникати контактів з нами. Зі свого боку, в стосунках з ним ми проявляли терпимість. Його потаємність була явним анахронізмом. У 1937 році арештовані ще могли так себе поводити, але й тоді це робила лише незначна меншість.

Увечері його викликали на допит. Повернувся він пізно вночі й розбудив нас.

— Товариші, що тут діється? Поясніть мені, Бога ради. Я ж теж людина.

— Ми ж хотіли з тобою поговорити, але ж ти сам не захотів.

— Я уявлення не мав, куди потрапив. Це божевільня.

— Зараз ти в гарному місці, потрапив сюди в добру пору. Маєш щастя.

— Дуже дякую. Розкажіть мені, як довго ви тут сидите?

— Я знаходжуся вже три роки під слідством. Інші — менше.

— У чому тебе звинувачують?

— Саботаж, терор, диверсії, шпигунство, контрреволюційна агітація. Коротко кажучи, повне меню.

— Чи належали раніше до опозиції?

— Ні. Але мене взяли зовсім не за це. Розкажи про себе. Де працював?

— В апараті Наркомінсправ.

Ми нашорошили вуха. За час нашого перебування за ґратами ми зустрічали людей найрізноманітніших професій. Люди з апарату важкої промисловості й Народного комісаріату оборони, люди з заводів та полів. Апарат партійний було репрезентовано так само, як і апарат радянський, наукові інститути так само, як лікарні, слідчі, прокурори так само як комісари з апарату НКВС. Але нікому з нас ще не стрічалися люди з Норкомінсправ. Наркомінсправ — то Народний комісаріат іноземних справ. Комісаріат мав невеличкий штат у Москві, а всі його працівники знаходилися за кордоном. Справа нас зацікавила, і ми слухали його дуже уважно.

— Що робив у Наркомінсправ?

— Я дипломат.

— Що робити дипломатові в Москві?

—