Читати книгу - "Наступна станція - смерть"

«волг» вірменським коньяком, ікрою червоною та чорною, баликом і шинкою, ковбасою напівсирого і сирого копчення, гранульованою кавою, розфасованою там, де вона росте, а не у Львові чи Одесі.

Це сьогодні той номенклатурний рай, як казали в народі, «панського розподільника» виглядає бідним родичем на тлі навіть пересічного магазину в нормальному райцентрі. А тоді то була стіна між партією і народом, набагато вища і міцніша, ніж Кремлівська.

Олекса Сирота:

На четвертий день свого заслання я прийняв перше бойове хрещення.

З вечора запрацювався над паперами, котрих тут, виявляється, було не менше, ніж у нас у розшуку. Тому додому не поїхав, а вирішив переспати в опорному пункті на завбачливо привезеній з дому розкладачці. Ліг - і під фортепьянні етюди та вереск невдоволеної матусі з будинку навпроти заснув.

Ледь сонце встало, як дільничний, котрий старшина, лупає в двері:

- Товаришу капітан, вставайте! У нас шкандаль на всю губу! Гастрономчик, що через стінку від вас, обікрали!

То не просто шкандаль, як казала Проня Прокопівна. То ганьба джунглям! Обчистити торгівельну точку під носом у зонального дільничного, який дає хропака через стінку - то, сам розумієш… як казала Ніна Жарикова, добра знайома нашого Старого, повний пардиманокль!

Гастрономчик, про який ішлося, був невеличким, але не слабеньким. Зранку тут можна було навіть м’яса настояти. Щоправда, тільки мороженої яловичини, але це краще, ніж нічого. Головне - виторг був непоганий, бо двічі на день через цю точку пролітав потік працівників величезного інституту автоматики, а вдень у горілчаному відділі ґрунтовно затоварювалися постояльці єдиного на кутку готелю «Спорт». Переважно чемпіони з роздрібного продажу цитрусових на Бессарабці.

Доки я однією рукою вмивався, а другою нашвидкуруч голився и чистив зуби, старшина описав ситуацію. Ввечері напередодні експедитор добряче запізнився і привіз товар хвилин за двадцять до закриття. Природно, обидва вантажники гастроному були вже п’яні. Ні, вони все витягли, перетягли і навіть поставили. Але коли заносили останній ящик, то переплутали вітрину з дверима. На щастя - без шкоди всім, крім вітрини.

Щоб довго не морочитися, хлопці разом із продавщицями виламали великий шмат дерев’яної огорожі з сусіднього довгобуду, притягли, поставили його впритул до дірки у склі, ще й підперли двома стовпчиками. І розійшлися.

О пів на восьму продавщиці з’явилися на робочих місцях - і одразу побачили, що стовпчики валяються на асфальті за кілька метрів, а імпровізований дерев’яний щит відсунутий. Дочекалися завмага, відчинили двері, звірили наявність із відсутністю, здійняли крик і подзвонили в міліцію. А хто з ментів найближче до місця злочину? Не райвіддільські, вони сидять у Рильському провулку біля самої площі Богдана Хмельницького. Підвідділ - на Сирці за двома діючими і одним старим цвинтарем. А от дільничний - за два будинки куток знімає. Видзвонили, він одразу по мою душу.

Прибігаємо, дивимося: батальний живопис пензля Верещагіна: продавщиці виють, завмаг обіцяє повіситися в м’ясному відділі (бо тільки там є гак), місцевий люд уже випадає з вікон і балконів, хлопці з підвідділу під’їхали і витягають з машини двох собак-шукачів. А ті невиспані - і теж гавкають.

Та найстрашніше для слідчого - через півгодини по території народ попре на роботу і затопче всі сліди.

Я вже був морально готовий телефонувати в міський розшук і просити підкріплення, аж тут молоденький старшина, котрий досі мовчки стояв перед розбитою вітриною, раптом загорлав:

- Баби - цить! Що вкрали?

Собаки перестали гавкати, жінки плакати, а завмаг пояснив нарешті:

- Два ящики горілки, пів ящика консервів «кілька в томаті», упаковку «Прими», упаковку «біломору» і три блоки «БТ».

- Нащо тобі «БТ», коли ти «біломор» смалиш, - замислився вголос старшина. - Не інакше, якийсь інтелігент до гурту затесався… що ще взяли?

- Три буханці хліба і пів батона ковбаси. Собі на сніданок залишили.

- Більше нічого?

- Нічого.

- Тоді - тихо всім! Баби, я кому сказав? Цитьте! Чи ви хочете за все вкрадене самі заплатити?

Погроза подіяла. Старшина, уважно вслухаючись, закрутив головою. Потім вказав пальцем у бік Смородинки:

- Чуєте?

Ми нашорошили вуха. Пустотливий ранковий вітерець приніс із найближчого гайка фрагмент хорового співу:

- Мати, мати, стала коло хати, а навкруг в диму село…

Від такої наруги над шедевром композитора Шашкевича ми остовпіли. І тільки старшина не втратив гумору:

- Наші люди. Не блатняк. Патріоти. Пішли брати їх, поки тепленькі… гей! Собак заберіть у машину! Тут по-чесному крали.

- А раптом опір вчинять? - стривожився вже на ходу хтось із підвідділу.

- Їх троє, - відмахнувся старшина, - двоє несли по ящику горілки, третій цигарки, кільку і хліб. Одну ходку зробили. Пили, либонь, усю ніч. Зараз поправляють здоров’я. Тікати не в змозі, опору чинити теж не встануть. Навпаки, запропонують з ними випити. Я ж кажу - по-чесному крали.

І тільки наступного дня я згадав, де я чув цей оригінальний вислів: красти по-чесному. У того з Толстих, котрий дзеркало російської революції. Ну, щодо мене, то це зрозуміло, а от звідки старшина такий обізнаний? Невже лише прикидається недовченим?