Читати книгу - "Поїзд, що зник"

виглядає молодшою. Обличчя випещене, часом зловживає косметикою. Зріст - вище середнього, статура - худорлява, спортивна. Волосся темне, любить фарбувати у чорний колір. Особливих прикмет у вигляді татуювань, шрамів чи родимих плям немає. Українка, народилась на Хмельниччині, жила в Росії.

- Це все, Сирота, приказка. Тепер давай казку.

- Будь ласка! Освіта у неї - середня спеціальна, закінчила медучилище, спеціалізувалася по фармацевтиці. Отже, тямить і в ліках, і в отрутах, і в дозуванні. Дивно, що має лише одну судимість, та й ту за хабарі. Розшукується за численні квартирні крадіжки, яким передувало смертельне отруєння господарів.

- А хто ж їх труїв - вона?

- Скажімо так - її підозрюють. В «орієнтировці» написано: «Є обґрунтовані підозри, що смерть потерпілих не мала характеру самогубства чи нещасного випадку, а була пов’язана з особистістю такої-то». Входила в довіру до немолодих самотніх жінок, поселялась у них, потім ці старенькі раптово помирали, а худа, чорнява, струнка, величава зникала в невідомому напрямку. Разом з нею - трудові заощадження небіжчиць та цінні речі. Інформація надійшла з обласного управління Куйбишева, розмову з ними на завтра я вже замовив. Бо сьогодні там уже нікого нема - різниця в часі. Які будуть вказівки?

Старий втягнув щоки, то у нього нервове:

- Нехай фотографи негайно розмножують портрет. Передамо в Бориспіль і Жуляни. Самарцям скажеш, як є якісь зачіпки щодо родичів чи знайомих в Україні - хай женуть алюром «три хрести».

- А це як, товаришу підполковник?

- Я й забув, що ти в кавалерії не служив, і взагалі коней не бачив. Якщо на пакеті з донесенням намальовано три хрести, то вершник мусить летіти стрімголов, щодуху, скільки коняка витримає. Ти попроси колег, щоб не барилися з додатковою інформацією. Скажеш так: якщо не встигнуть, то доведеться їхні папери разом з нашими погонами класти на чергову свіжу могилу небіжчика номер… Скільки там на ній?

Я сказав. Старого заціпило. Потім прорвало:

- Так це що - одна-єдина самотня жінка чи банда «Чорна кішка» у повному складі? «Ах, Самара-городок, неспокойная я, неспокойная я, успокойте меня!» - Підполковник процитував повоєнний шлягер і майже не сфальшивив.

Оперативність колег із Куйбишева, він же Самара, перевершила наші сподівання, бо вже надвечір наступного дня прибув фельд’єгер - і то не якийсь там засмиканий лейтенант, а капітан карного розшуку. Увірвався до нас з лантухом в’яленої риби і каністрою свіжого справжнього «Жигулівського», звареного-таки на пивзаводі міста Жигулівська. Колеги не забули і те, що ми просили - папку зі слідчими матеріалами. Ми, звичайно, теж не в попа обідали - спровадили росіянам-колегам ящик «Української з перцем», вилучений нами із речових доказів однієї гучної справи по статті розтринькування соціалістичної власності.

- Браття-хохли! - забасив капітан, причиняючи за собою двері, - рятуйте, бо за ці «глухарі» мені вже світить посада дільничного Аніскіна на Землі Франца-Йосипа з попереднім розжалуванням до молодшого лентенанта!

- А з полярним коефіцієнтом чи без? - поцікавився хтось із наших ерудитів, - бо як із полярними, то це ще нічого.

- Нема чого сміятися над чужим нещастям,- втрутився Старий, - прізвище ваше як, товаришу капітан?

- Прозвища не імєю, а фамілія наша - Царьов, - озвався нещасний.

- І як це ви в епоху розвиненого соціалізму та з таким монархічним прізвищем до капітана дослужилися?

- А чого? В Сталінграді свого часу був генерал-особіст на прізвище Царьов - і нічого… Тільки не питайте, чи не родич. Мене вже задовбали.

Тут і я вліз зі своїми штанами в жлукто.

- Аби людина була хороша. От у нас в Києві на телебаченні генеральним директором Власов. І теж нічого.

- Аби не Бандера, - буркнув Старий. - Годі теревені правити, пішли до Генерала.

Начальник наш, як ми й передбачали, широкий жест самарських колег оцінив високо. Бо одразу ж подзвонив до буфету і звелів накривати стола. Давно у нас так жваво не проходили оперативні наради.

Наступного дня ми провели капітана Царьова з його «багажем», занесли в літак ящик київського «алаверди» і повернулися в Управу догризати вчорашню тараню.

- І взагалі, - підсумував наш Генерал, попиваючи «Жигулівське», - хай живе мир і дружба між лягавими!

Потім він розвинув свою думку:

- У нас, товариші, як учив великий Ленін, повинні бути дві програми. Програма-мінімум - знайти, опізнати, затримати і передати мадам у Росію за скоєні нею злочини. Казали мені в парткомі міністерства, що скоро декада української культури в Москві - буде дуже доречно. Програма-максимум - не просто виявити цю падлу, а взяти її на гарячому, але так, щоб клієнт не вмер. До речі, скільки на ній епізодів?

- Десять, товаришу генерал. І всі - зі смертельним фіналом.

Генерал похлинувся пивом:

- Ні-і-чо-го собі! Це ж я уявляю, як самарських ментів довбають у їхньому обкомі! Пожлобилися волгарі! Могли б для активізації нашої оперативно-пошукової діяльності і баличок підкинути…

Натхненний таранею і пивом на халяву, я підняв руку і сказав:

- У мене є план.

Старий порушив субординацію і прореагував раніше Генерала:

- Сирота, коли ти кажеш, що у тебе є план, я починаю гадати - чи мене відправлять у відставку з усією повагою, чи просто виженуть з роботи до чортової матері. Від твоєї ініціативи нормальні люди дуже швидко втомлюються.

- Спокійно,