Читати книгу - "Теорія розмежування складів злочинів"

акт людської поведінки (умисний злочин), що спрямований на досягнення певної мети, у своєму закономірному, безперешкодному розвитку досягає свого результату. Тому така конструкція часом призводить до помилкових рекомендацій кваліфікувати, як одиничний злочин, злочини, які насправді утворюють сукупність[289]. Таких прикладів є достатньо. Зокрема, неоднозначно вирішувана у теорії та практиці кримінального права проблема кваліфікації створення злочинної організації чи бандитизму і тих злочинів, вчинення яких було метою створення цих злочинних об’єднань (злочинної організації чи банди). Суперечливе рішення пропонує Л.М. Демидова. Наявність додаткових безпосередніх об’єктів складу створення злочинної організації Л.М. Демидова обґрунтовує тим, що створення злочинної організації обов’язково пов’язане з метою вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів. Водночас вона декларує, що «в роботі проаналізована проблема кваліфікації за сукупністю ст. 255 і статтями, які передбачають відповідальність за злочини, що вчинені злочинною організацією»[290]. Суперечливість цієї позиції полягає в тому, що, обґрунтовуючи наявність додаткових безпосередніх об’єктів відповідного складу злочину, дослідниця пропонує кваліфікувати заподіяння шкоди цим об’єктам окремо — за іншими статтями Особливої частини КК.

Є.В. Благов вважає, що склад бандитизму є складеним складом злочину, а норма про бандитизм є нормою про ціле у конкуренції з нормами про злочини, що вчиняються бандою. Відповідно, цей вчений робить висновок, що вчинені бандою злочини охоплюються складом бандитизму. В основу обґрунтування своєї позиції він кладе те, що банда вчиняється з метою нападів на громадян чи на організації. Тим самим, пише цей автор, бандитизм включає ряд додаткових об’єктів[291]. Такий самий концептуальний підхід демонструє М.О. Акімов, стверджуючи, «що об’єктивна сторона даного злочину (мається на увазі захоплення заручників — Л.Б.) полягає у захопленні або триманні особи як заручника, поєднаному із спонуканням визначених у диспозиції норми адресатів вимог до вчинення чи утримання від вчинення певної дії як умови звільнення заручника (тому посягання слід вважати закінченим з моменту завершення спонукання хоча б одного з адресатів)»[292]. Очевидно, витоки такої позиції — у логічній помилці — в ототожненні мети як ознаки суб’єктивної сторони складу злочину і того, в чому полягає реалізація цієї мети, що є проявом об’єктивної сторони.

Категорично стверджує, що бандитизм є складеним складом Н.Ф. Кузнєцова, а слідом за нею А.В. Корнєєва[293]. Не знаходячи підстав для такого твердження у диспозиції статті про бандитизм (ст. 209 КК РФ), на відміну від інших статей, де, за словами самої Н.Ф. Кузнєцової, законодавець вичерпно перерахував прості склади, які він включив у складні складені діяння, вона пише, що склад бандитизму сформульований невдало. Обов’язковим елементом бандитизму закон називає тільки напади, — вказує ця авторка[294]. Насправді ж у ч. 1 ст. 209 КК РФ «Бандитизм» прямо вказано на напад на громадян чи організації як на мету створення стійкої озброєної групи (банди). Таким чином Н.Ф. Кузнєцова видозмінила волю законодавця, який чітко назвав відповідний напад (в однині) метою у складі бандитизму, інтерпретувавши його як напад — суспільно небезпечне діяння, що є ознакою об’єктивної сторони.

Протилежну точку зору щодо кваліфікації злочинів, вчинених злочинною організацією, висловив В.О. Навроцький[295]. Він обґрунтував кваліфікацію злочинів, вчинених у складі злочинної організації, за сукупністю з нормами, які передбачають відповідальність за їх створення чи участь. Слідом за ним інші автори дотримувалися такого самого підходу. Так, І.В. Іваненко вважає, «що у разі, коли створеною бандою вчинено певний злочин, незалежно від того, чи встановлено законом за його вчинення більш сувору або менш сувору відповідальність, ніж за бандитизм, такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів — бандитизму і того більш чи менш тяжкого злочину, який вчинила банда…»[296].

Позиція судової практики щодо кваліфікації вчинених бандою злочинів є не однаковою. Її тривалий час визначало положення, закріплене у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм», де судам щодо ст. 69 КК України 1960 р. вказано, що «в