Читати книгу - "Завдання Героїв"

Здавалося, що він цілиться не в кабана, а в людей.

Тор задався питанням, а чи не здається йому це. Чи можуть на них напасти тут? Посеред невідомого місця? І хто?

Тор дозволив своїм інстинктам взяти верх. Він відчув, що його товариші знаходяться в небезпеці і поспішив до них. Він побачив, що незнайомець цілиться з лука в Кендрика.

Тор кинувся на Кендрика. Він міцно обхопив його і повалив на землю, якраз в ту мить, коли повз них пролетіла стріла, не досягнувши своєї мети.

Тор негайно знову подивився в ліс у пошуках будь-яких ознак нападника. Але той зник.

Часу для роздумів у Тора не було. Кабан все ще несамовито носився по галявині, всього лише в кількох футах від них. Зараз він повернувся в їхньому напрямку – у Тора не було часу реагувати. Він приготувався до удару – довгі гострі ікла летіли прямо на нього.

Через секунду пролунав пронизливий крик. Тор обернувся і побачив Ерека, який застрибнув на спину звіра, високо двома руками підняв свій меч і встромив його йому в шию. Кабан заревів. З його пащі ринула кров. У нього підігнулися коліна, після чого він впав на землю. Ерек знаходився зверху. Кабан впав всього в декількох футах від Тора.

Всі завмерли на місці, дивлячись один на одного, не розуміючи, що ж щойно тут сталося.

Розділ двадцять другий

Несучи Крона за пазухою, Тор був вражений шумом, що долинав з пивної, коли Ріс відчинив двері. Величезна група членів Легіону і солдатів зустріли їх криком. Всередині було багатолюдно та спекотно. Тор одразу був затиснутий між своїми побратимами, плечем до плеча. Це був довгий день полювання. Всі вони зібралися тут, у пивній в глибині лісу, щоб відсвяткувати. Тор, Ріс і всі інші прийшли сюди вслід за солдатами Срібла.

Позаду Тора йшли близнюки Конвал і Конвен, які несли на своїх плечах трофей – найбільшого кабана, що звисав на довгій жердині. Вони змушені були залишити його зовні таверни, перш ніж увійти. Тор останній раз подивився на нього – він виглядав таким сильним, що важко було уявити собі, що вони дійсно його вбили.

Тор відчув борсання за пазухою і опустив очі, щоб подивитися на свого нового супутника, Крона. Він насилу вірив у те, що насправді несе дитинча білого леопарда. Він витріщився на Тора своїми кришталево-блакитними оченятами і запищав. Тор зрозумів, що тварина зголодніла.

Тора проштовхнули всередину пивної, усередині якої голосно розмовляли десятки чоловіків. Він пройшов глибше – напевне, тут було градусів на двадцять гарячіше, не кажучи вже про вологість. Він пішов за Ереком і Кендриком, а за ним, у свою чергу, пішли Ріс, Елден, близнюки і О’Коннор, чия рука була перев’язана через розріз від іклів кабана: нарешті вона перестала кровоточити. Здавалося, що не так біль дошкуляв О’Коннору – скоріше переляк. До нього повернувся хороший настрій, вся їхня група перемістилася вглиб кімнати.

Всі стояли плечем до плеча, у кімнаті було так тісно, що навіть повернутися було важко. Там були довгі лави – одні стояли, а інші сиділи, співаючи п’яні пісні і стукаючи своїми пивними кухлями об кухлі друзів або об стіл. Обстановка була гамірною та святковою. Тор ніколи не бачив нічого подібного.

“Ти вперше у пивній?” – запитав Елден, практично прокричавши питання, щоб Тор його почув.

Тор кивнув у відповідь, вже вкотре почервонівши від сорому.

“Б’юся об заклад, що ти за своє життя не випив і кухля елю, чи не так?” – запитав Конвен, розсміявшись і постукавши його по плечу.

“Звичайно, що випив”, – огризнувся Тор на свій захист.

Він зашарівся, сподіваючись, що ніхто цього не помітив, бо насправді він ніколи не пробував елю, крім невеликого ковтка на весіллі. Його батько ніколи не дозволяв ель в будинку. Але навіть якщо б і дозволив, Тор був упевнений, що ель був йому не по кишені.

“От і прекрасно!” – вигукнув Конвал. – “Бармене, дай нам по кухлю найміцнішого. Тор в нас справжній ветеран!”

Один з близнюків поклав золоту монету. Тор був вражений, побачивши гроші, які ці хлопці носили з собою. Йому стало цікаво, з якої вони родини. Його сім’я в селі змогла б прожити на ці гроші цілий місяць.

Через хвилину дюжина кухлів з шумним елем перемістилась по стільниці, і хлопці наввипередки похапали свої кварти. Хтось всунув в руку Тора одну з них. Піна капала з кухля на його руку, і його шлунок скрутився в передчутті. Він нервував.

“За наше полювання!” – виголосив Ріс.

“ЗА НАШЕ ПОЛЮВАННЯ!” – повторили інші.

Тор повторював за товаришами, намагаючись вести себе природно, підносячи шумну рідину до вуст. Він зробив ковток – смак здався йому жахливим. Але він побачив, що інші пили до дна. Тор відчув, що він повинен зробити те саме, інакше вони вважатимуть його боягузом. Він змусив себе пити ель якомога швидше, поки, нарешті, випивши половину, не розкашлявся. Він поставив недопитий кухоль на стіл.

Інші подивилися на нього, після чого вибухнули сміхом. Елден поплескав його по спині.

“Це твій перший раз, чи не так?” – запитав він.

Тор почервонів, витираючи піну з вуст. На щастя, він не встиг відповісти, у кімнаті пролунав крик. Вони всі обернулися і побачили, як всередину зайшли кілька музик. Вони почали грати на лютнях, флейтах і цимбалах. Гучна атмосфера посилилася.

“Мій брате!” – почувся голос.

Обернувшись, Тор побачив хлопця, на кілька років старшого за нього, з невеликим пузом, але широкоплечого, неголеного, який виглядав дещо неохайно. Він зробив крок вперед і незграбно обійняв Ріса. Його супроводжували три приятеля, які виглядали такими ж неохайними.

“Ніколи б не подумав, що побачу тебе тут!” – додав він.

“Ну, час від часу і мені потрібно йти по стопах мого брата, чи не так?” – викрикнув у відповідь Ріс, посміхаючись. – “Тор, ти знайомий з моїм братом Годфрі?”

Годфрі обернувся і потиснув Тору руку. Тор не міг не помітити, якою м’якою і доглянутою була його рука. Ця рука належала не воїну.

“Звичайно, я знаю новачка”, – сказав Годфрі, нахиляючись дуже близько і ковтаючи слова. – “Все королівство тільки про нього й говорить. Прекрасний воїн, як я чув”. – Він звернувся до Тора. – “Дуже погано. Яке марнування таланту в пивній!”

Брат Ріса відхилився і зареготав, його друзі приєднались до нього. Один з них – на голову вище за інших, з величезним животом, яскраво-червоними щоками і рум’янцем через випивку – нахилився вперед і схопив Тора за плече.

“Хоробрість – це прекрасна риса. Але вона відправляє тебе на поле бою і змушує бути розсудливим. Бути п’яним – краща риса: вона тримає тебе в безпеці, а також гарантує теплу даму поруч!”

Він зареготав, як і його приятелі. Бармен поставив на стіл нові кухлі з елем для них. Тор сподівався, що його не попросять знову пити. Він вже відчував, як ель вдарив йому в голову.

“Сьогодні було його перше полювання!” – гукнув Ріс своєму братові.

“Невже?” – запитав Годфрі. – “Ну, тоді за це потрібно випити келих, чи не так?”

“Або два!” – відгукнувся його високий друг.

Тор поглянув вниз і побачив, що йому у долоню вклали другий келих.

“За перший раз!” – виголосив Годфрі.

“ЗА ПЕРШИЙ РАЗ!” – повторила решта.

“Нехай твоє життя буде сповнене перших разів”, – виголосив високий. – “Крім першого разу, коли ти будеш тверезим!”

Усі сміялися та пили.

Тор зробив ковток, після чого намагався сповільнитися, але Годфрі підловив його.

“Не так п’ють, хлопче!” – закричав він і, зробивши крок вперед, схопив кухоль і підніс його до губ Тора. Чоловіки розсміялися, коли Тор почав пити. Коли він поставив порожнього кухля, пролунали схвальні вигуки.

Тор відчув запаморочення. Він почав відчувати, що втрачає контроль, йому було складно зосередитися.