Читати книгу - "Простір Гільберта"

Ми уважніше за інших прислухалися до їхнього голосу. Ми виконуємо нині їхні бажання й повеління. Їхній голос — це наш голос, їхня воля — наша воля. Ось у чому сутність нашої доктрини, якщо її викласти спеціальною мовою. Готовий припустити, що не всім варто знати цю сутність. Для більшості цілком достатньо простих пояснень, зведених на наших ясних політичних принципах. Ви не можете не відзначити, що всі події ми мусимо трактувати мовби у двох площинах: в площині духовної могутності магів, яка має прояви у зовні малопомітних подіях, котрі мають, проте, грандіозні наслідки в площині так званого реального світу, тобто видимого простим оком простору, де веління магів проявляються для невтаємничених, для натовпу. Ми вловлюємо енергію магів, бачимо майбутнє й наділені здатністю краще від інших змінювати умови існування юрби відповідно до таємних повелінь. Але двоїстість центру породжує такий стан, коли й іншим, а не тільки нам, частково відкривається істина. Ми оволоділи ще надто невеликим простором, нам тісно в нашій маленькій Германії. Якби наші вороги користувалися таємними знаками долі, вони досягли б іще більших успіхів. Проте вони не вміють цього робити. Однак про один такий випадок я мушу Вам сьогодні розповісти. Він турбує мене. Я часто прокидаюсь серед ночі й пригадую сни… Це не випадковість. Це мені дано, і я бачу незримий промінь, котрий тягнеться зі світового центру споглядання Агарті.

Порівняно недавно я почав роздумувати про здатності проникати у прихований від нас світ. Мій добрий приятель наділений такою здатністю. Ця людина переконала мене, що зможе зробити так, аби і я сам зміг побачити його. Можливо, це і в телепатія? Не знаю, як дати точну характеристику цього явища. Але як би там не було, за кілька днів я дій сно зміг проникнути у це невідоме для мене світодійство. Я відчував зв’язок того простору з нашою реальністю, і от одного разу мені справді видалось, що, спостерігаючи події в тому умовному просторі, я можу розуміти хід реальних подій. Точніше кажучи, я впізнавав ситуації. Інтуїція? Можливо. Але ця людина — його звати Клаус Кведенфельдт — переконала мене, що це не інтуїція, не приблизне випередження, вгадування ходу подій, а точне. Він сказав, що це органічно витікає з властивості нашого мозку сприймати ледь вловимі сигнали, кодувати їх і насичувати образною інформацією, що я й спостерігав. Проте мені простіше пояснити це так, ніби існує спонтанний зв’язок із центром світу Агарті. Ви знаєте, я давно вірю в можливість такого зв’язку, але ніколи його не спостерігав. Проте, безсумнівно, важко з певністю говорити, що це явище треба пояснювати саме так. Адже є просто віщі сни! Вони збуваються! Ми, німці, любимо містику — я свідомо викладаю думку простою й зрозумілою мовою — і кожен із нас, освічених німців, може придумати десяток пояснень феномену, про який я хочу розповісти.

Отож, заплющивши очі й увійшовши в той стан, який мені був рекомендований, я побачив сірі одноманітні пагорби. Вони розбігалися в різні боки. Потім ніби з’явилося трохи зелені. Це була хирлява трава. Зблиснула вода. Світло сіялося присмеркове, небо нависало низько, підсліпувато. Один гребінь пагорбів змінювався іншим, і ось відкрилося море. Очевидно, далося взнаки граничне напруження, що скувало мене, як лише я почав розрізняти деталі. Відчуття зникло. Я розповів Кведенфельдту про свої скромні успіхи, і він порадив мені проявити гнучкість, не намагатися охопити весь простір, а вловлювати лише істотне, і далеко не все є суттєвим серед того, що мені мовби буде представлено в образах. Я так і вчинив.

Спочатку мені ввижався високий невиразний борт корабля. Троси провисли над сірою з лелітками від вогнів поверхнею води. Чавунні тумби на причалі. І туман, який виповнював цей простір над водою, де інколи пронизливо зоикували чайки, а може, люди. Що це було? Це був пролог історії, яку я мушу Вам своєчасно розповісти. В цьому пролозі відчувалася стара Англія.

І цей корабель був якимось знаком, що допоміг мені зрозуміти ситуацію. Я опинився на британському березі, я став свідком простих на перший погляд подій. Але хто знає, що за ними стояло насправді? Немає важливішої теми, аніж Великобританія і ми. Гадаю, ви згодні зі мною. Я обіцяю в подробицях описати Вам в наступному листі, що ж трапилось далі. Мені видається, що всі ознаки свідчать про можливість вловити багато чого з того, що вислизає від нашої уваги. Як швидко змінюється ситуація в світі! Ми не в змозі не тільки встежити за нею, але й пояснити зміни й повороти, які ми спостерігаємо, сказати б, зовнішнім чином. Ці пояснення вимагають від нас набагато більше часу, аніж той, що нам відпущений. Істина може вислизнути від нас.

Рік 1939-й. Запис бесіди німецького посла в Лондоні Дірксена з лордом Кемслі. Із щоденника Дірксена

Лорд Кемслі, котрий запросив мене на чашку чаю, розповів мені ось що про свої враження від поїздки в Німеччину.

Він пробув у Берліні один день, сніданок у рейхслейтера Розенберга, затим поїхав автомобілем через Лейпціг до Байрета і відвідав дорогою табір трудової повинності, був присутній на виставі «Парсіфахля» і під час антракту був представлений разом зі своєю дружиною фюрерові, з котрим потім мав більш ніж годинну розмову. Досить довго він бесідував також із рейжсміністром Геббельсом і затим повернувся через Остенде до Англії.

На лорда Кемслі справив дуже велике враження ентузіазм всіх німецьких діячів, з котрими йому випало зустрічатися, аж до наймолодших чиновників… А потім він з великим запалом заявив, що, власне, просто бути такого не може, щоб німецький та англійський народи були втягнені у війну один проти одного…

Рік 1939-й.

Із щоденника німецького повіреного

у справах в Лондоні Кердта

Дивовижні й незрозумілі повідомлення англійської преси за останній час не піддаються поясненню. В них можна помітити явні симптоми різкого погіршення ставлення до Німеччини і її фюрера. Скажімо, мені принесли номер «Санді експрес», де була опублікована стаття під назвою «Людина, котра вбила Гітлера». Мова справді йшлася про те, що фюрера вбито в Берліні, і людина, котра це вчинила, розповідав про все з такими подробицями, що читач вірить кожному слову. Яким же було моє здивування, коли