Читати книгу - "Капітан Зірвиголова"

то й просто свіжої води! Все, що хочеш, аби напитися! Благаю тебе!

Зірвиголова розсміявся і увійшов у найближчий будинок.

Дивовижно плутаючи англійські слова з голландськими, він попросив трохи молока. Господиня дому, молода жінка, поглядала на нього з недовір'ям. Тоді Зірвиголова згадав про перепустку Кроньє і показав її своїй співрозмовниці. Миттю все змінилося. Молокососам усміхались, потискували їм руки, пропонували відпочити, неодмінно хотіли нагодувати їх усякою усячиною, словом, готові були заради них перекинути весь будинок догори ногами.

— Дякую! Молока! Самого тільки молока, — сказав Жан.

Негайно принесли молоко, його тягли горщиками, глеками, відрами; тут було чим напитися цілій роті!

Фанфан пив, рискуючи луснути. Зірвиголова — помірніше, а напившись, обидва, незважаючи на наполегливі умовляння лишитися, скочили на свої велосипеди і помчали далі.

Дорогу з Еммауса до найближчого села, де вони зупинилися, пройшли без пригод. Вони заночували в одній бурській родині, що виявила до них найвеликодушнішу гостинність.

Обидва Молокососи заснули сном праведників, але, як справжні воїни, прокинулися на світанку, нашвидку поїли і покотили далі.

До Блумфонтейна лишалося ще вісімдесят чотири кілометри. Напівдорозі довелося переходити вбрід Крааль, притоку Моддеру, тобто, простіше кажучи, скупатися. Цей більш ніж важкий етап вони зробили за вісім годин, включаючи три півгодинні зупинки.

У Блумфонтейн прибули о четвертій. Не дозволивши собі навіть оглянути місто, вони поїхали прямо на вокзал. Зрештою у цьому невеличкому містечку не було нічого вартого уваги. Десять тисяч жителів, занадто нові і занадто претензійні будинки, які до того ж зовсім губилися на надміру широких вулицях. Перепустка Кроньє і тут відкрила перед Молокососами всі двері.

Та виявилось, що звідси поїзда на Вінбург нема. Поїзди ходили тільки до Преторії і назад. Вони мусили доїхати до Кронстада, щоб уже звідти на велосипедах добиратися до Бетлехема. Особливого лиха, по суті, не було, бо дорога з Вінбурга у Бетлехем — одна з найгірших в Оранжовій республіці.

Від Блумфонтейна до Кронстада сто двадцять миль, або двісті двадцять два кілометри. Поїзди йдуть з швидкістю не більше як двадцять п'ять кілометрів на годину, а інколи вона не перевищує навіть п'ятнадцяти-шістнадцяти кілометрів. Взявши до уваги можливі затримки, друзі підрахували, що ця дороги забере у них близько п'ятнадцяти юдин.

Вони були в захопленні. Подумати тільки: спати і в той же час рухатися вперед!

— Не бики ж ми, справді, — філософствував Фанфан.

О шостій годині відходив товарний поїзд у Преторію. В одному з його вагонів комфортабельно влаштували посланців Кроньє, які вже почали стомлюватися. Діставши по два оберемки соломи, вони зробили собі постелі, від яких встигли вже відвикнути. Потім перевірили, чи навантажили у вагон велосипеди, і заснули богатирським сном.

Поїзд повільно рушив і покотив. Час від часу він зупинявся, свистів, пихкотів, знову рушав, і так — година за годиною.

Минула ніч, настав день. Молокососи прокинулись, поїли, попили і знову залягли спати. Їм тепер не лишалося нічого іншого, як по-філософському ставитися до плину часу.

Проминув ще день, вірніше — частина дня. Поїзд повз усе повільніше і повільніше. У Трансваалі колії були перевантажені так само, як і в Оранжовій республіці.

Кронстад. Нарешті! їх подорож тривала цілу добу! Зірвиголова і Фанфан, зовсім одерев'янівши від нерухомості, раді були, що можна знову помчати путівцями.

Вони відмахали, не зупиняючись, тридцять кілометрів. На ніч довелося зробити привал. На обід — по сухарю і яблуку. А потім ночівля на березі маленької притоки Вельші, яка, в свою чергу, впадає у річку Вааль.

Підвелися на зорі. На сніданок знову по сухарю і яблуку, і в дорогу! До Бетлехема ще сто кілометрів. Що ж, вони їх подолають!

О шостій годині вечора обидва Молокососи, змучені, спітнілі, вкриті червонуватим пилом, були вже в Бетлехемі.

Кроньє міг гордитися своїми посланцями.

Швидше на вокзал!

Їм понадавали на дорогу їжі й питва і посадили у поїзд, що мав відійти черев годину. Задовольнивши голод і спрагу, обидва друзі заснули під розмірений стукіт коліс з почуттям людей, які добре виконали свій обов'язок.

Від Бетлехема до останнього пункту під Ледісмітом, куди доходять бурські поїзди, усього вісімдесят миль, тобто близько ста сорока восьми кілометрів.

Поїзди йдуть тут швидше, ніж по інших лініях. Начальник станції запевнив їх, що о третій годині ранку поїзд проскочить ущелину Ван-Реннен, і найважча частина дороги буде пройдена.

Поїзд впевнено поглинав простір, коли раптом розлігся сильний вибух, від якого здригнувся і зупинився на повному ходу весь состав. Усі його зчеплення розірвалися.

Оглушені і контужені, Зірвиголова і Фанфан, хитаючись, підвелися на ноги. Світало.

— От так штука! — вирвалось у маленького парижанина улюблене слівце.

Цього разу «штука» виявилась міною, яку диявольськи відважно і спритно підклали англійці.

— Нас підірвано! — не тямлячи себе від гніву, вигукнув Зірвиголова. — Пастух відгукнувся на пісню пастушки[52], га, Фанфан?

Ущелину Ван-Реннен давно вже проїхали. Состав був між Бестере і Уолкерс Гек, далеко від бурських позицій, у зовсім безлюдному місці, де важко було сподіватись на чиюсь допомогу.

Правда, вагони були оббиті стальними листами, проте недосить товстими, щоб бути надійним захистом. Все-таки у певній мірі і ця броня охороняла від куль. Охорона поїзда складалася з п'ятдесяти рішучих людей, що не збиралися дешево віддати своє життя.

Попереду локомотива бури помістили порожній вагон і тендер з вугіллям. Ця мудра обережність цілком виправдала себе. Покалічений від вибуху вагон полетів під укіс з висоти чотирьох метрів. Тендер звалився на бік і загородив шлях паровозові, який, мабуть, не був ушкоджений. Третій вагон не впав, але колеса з