Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

— У нас надто коротке життя, щоб думати про це, Джім. Ми страшенно зайняті люди.

— Нам справді дуже ніколи, — погодився Френк, сідаючи до столу.

Дейвід стежив за тим, як артистично володіє гість ножем і виделкою: «Цей ніколи не харчувався сухою картоплею, як ми з батьком у триклятих джунглях. Цей народився для срібних виделок і кришталю. Президентська гвардія. До чого ж красиво їсть! Цікаво, по чию душу він зараз приїхав? По мою чи Пітера?» — Рассел привітно усміхався гостеві й припрошував скуштувати запечених бекасиків.

— Учора з Джіммі полювали, — хвалився Рассел і намагався не прогледіти найменшого невдоволення в очах Френка. — Єдине, від чого я ніколи не відмовлюся, це поласувати дичиною.

— Дичину треба їсти, — кивнув Френк. — Тим більше, що не знаєш, чи буде завтра така нагода, — натякнув Джім.

— Днями я теж збирався до вас… — Рассел длубався у своїй тарілці й не відчував смаку дичини.

— Бачите, скільки я зберіг вам часу. Та ще й не зміг би вас пригостити таким делікатесом…

Уже попиваючи каву, Джім Френк, ніби між іншим, поцікавився:

— Як вам подобається наша нова зірка Хілда Брайнт?

— Я з нею майже не контактую. Я знаю лише, що вона — жінка рішуча й тверда. У неї велике майбутнє.

— Ваша думка цілком збігається з симпатіями Президента, — приязно усміхнувся Френк і солоденьким голосом продовжив: — Але нас непокоїть, що ваш компаньйон Х’ю Вундстон має свої — майже протилежні — погляди. Може, в душі цього чоловіка дрімає майбутній диктатор?

— Чи не занадто? — здивувався Рассел. — Єдине, що мені не подобається у Вундстоні, це його вічний голод. Дивуюся, як він досі не втопив у череві свій талант.

— Ми вже думали про заміну Вундстона, але, на його щастя, він не знав, хто стоїть за Хілдою Брайнт. Тому ми хочемо обмежитися лише тим, щоб ви відмовилися від свого компаньйона. Фінансові стосунки, гадаю, полагодите без мого втручання. Мені здається, в Хілди прокинулася справжня любов до Х’ю, — вибачливо глянув на Рассела Джім. — Тут уже нічого не вдієш. Тим більше, що Хілда, як ви помітили, навряд чи зважить на ваші заперечення. Жінки, дорогий Дейвіде, не люблять, коли їхні обранці знаються з кимось третім.

— Ну, якщо так, — картинно підніс руки Дейвід, — то я лише можу поспівчувати Х’ю.

Френк промовчав і, вже збираючись їхати, сказав, ніби йшлося про абищицю:

— Ми змушені були прочитати листа містера Острожного. Він прямим текстом пише своєму колезі в Союз пронапрям розробок Х’ю. Звідки така інформація? Коли Острожний встиг зрозуміти те, що проводилось на віллі Малькольна?

— Гм, це справді погана новина, сер, — сказав Рассел й подумав, чи є в цьому якась небезпека для нього.

— Але це лише між нами, — наголосив Френк. — Якщо хтось про це заговорить, я вмію аналізувати, сер.

— Мене таке застереження не хвилює: я добре знаю себе, — відповів Рассел. — Чи не міг цей росіянин почути щось від Гленда? Х’ю там вічно експериментує, і Гленд міг щось помітити. Взагалі, мені не подобається цей кріт. Він ще за життя стане апостолом і його портрети носитимуть марафонці на Кросах миру. Такий першому ж росіянинові виляпає всі наші таємниці.

— Залиште того діда в спокої, - скривився, як від надокучливого повчання, Френк. — Щоб не вертатися мені сюди ближчими днями, давайте полюбовно домовимось про вашого Пітера. Тим більше, що ви його побоюєтесь.

— Я ніколи такого не казав, — сполохався Рассел. — Мені завжди надійно в цьому бастіоні, коли Пітер ночує дома.

— Але ж ви іноді думали й інакше? — натякнув Френк про часи минулі.

— Думав. Але ж кожен з нас таке думає: безсмертних немає. Я хочу знати, що станеться з Пітером. Я обіцяв його батькові доглянути за хлопцем.

— Він уже давно виріс, — поблажливо усміхнувся Джім. — З вашим Пітером нічого не станеться. Ми пропонуємо йому поїхати на ранчо Доута. Вам уже повідомили, що Острожний з дружиною благополучно долетів до свого острова в пустелі?

— Ні. По моїх каналах інформації…

— Я й забув, що Хілда ще вчора заборонила Вундстону підтримувати з вами будь-які контакти. А жінкам важко суперечити.

— Це так, сер, — упав духом Рассел, все ще не вірячи, що його розлучають з вірним Пітером. Вже без дипломатії запитав з тривогою: — Ви надовго забираєте Пітера? Він дуже боїться джунглів і пустелі.

— Цього я не знаю. На Ранчо Доута не люблять міняти людей.

— Я дуже звик до Пітера. До того ж тепер важко знайти надійного водія.

— Пітера треба сховати подалі від світу. Рано чи пізно, а він міг би дізнатися, з чиєї вини його так невдало почастували стрілою.

— Пітер знає, що його поранив індієць з племені у-ру.

— А знах’арі цього племені вилікували Пітера. Є в цьому логіка, Дейвід?

— Воїни у-ру ніколи нікого не добивають. Їхній бог заповів їм лікувати всякого, кому загрожує страдницька смерть. За їхніми законами все повинно вмирати легко й одразу.

— Це казки, містер Рассел. До того ж Пітер не зможе розпитати воїнів племені, якого більше не існує, - нетерпляче перебив Френк. — Замість Пітера ми вам пришлемо надійнішого охоронця.

Дейвід не заперечував.

Джім Френк уже з машини усміхнувся до Рассела й одразу на великій швидкості рушив з двору.

Висока Кандіс не проґавила моменту й гримнула навздогін зі своєї старезної гармати.

Дейвід помітив, як Френк здригнувся від того пострілу, й дужче натиснув на акселератор.

«Усі бояться, — подумав Рассел. — Навіть мільйони не рятують від смерті, якщо ти заради них теж не пощадив чийогось життя», — згадав свого батька.