Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Непрохані гості, Василь Головачов

Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

160
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 64
Перейти на сторінку:
по раз спалахували насмішливі вогники, ніби він заздалегідь знав обсяги мого скепсису і готовий був до захисту своїх теоретичних побудов. Але я його розчарував — узяв кристал з обчисленнями, подякував і попросив повідомляти все, що “збреде” в голову стосовно Демона. Суров, розумака, на “збреде” не образився, зате докинув інформацію до роздумів. Після мого дзвінка вранці Басилашвілі розбудив фізика, вони вирушили в Псков, до Лілова, де взяли участь у дослідженні “зони Лілова” — термін придумався сам по собі, причому одночасно в кількох людей.

— Ну, і яке в тебе враження? — спитав я спрагло.

Суров уловив мій інтерес і ясно усміхнувся очима.

— Фізика цього явища мені не відома. Слід під Псковом уже зник, “скляна смуга” повністю розсоталася, а під Новгородом ще тримається, але до вечора щезне і вона. Навряд чи за цей час ми взнаємо достатньо, щоб зробити правильні висновки. Вчора я взявся проаналізувати емоційний стан усіх відомих очевидців появи Демона. Виходить ось що: кожна подія тягне за собою принаймні три стійкі психологічні смуги. Перша — відчуття холоду, друга — відчуття страху і розверзнутої безодні, третя — ілюзія виникнення дивовижних пейзажів. Останнє перегукується зі сприйняттям “зони Лілова”. Ваш експерт, очевидно, близький до істини, вгадуючи в Демоні носія псі-енергії, енергії думкозв’язку, чи, як нині кажуть, па-розв’язку.

— Вчені давно працюють над цим.

— Ось саме їх і треба було б залучити до вивчення Демона та його слідів. Зв’яжіться з відділом біоенергетики Академії наук!

— Неодмінно. Лілов мені особисто нічого не передавав?

— Нічого. Я його майже не бачив, але думаю через годину знову навідатися до Новгорода. Щось передати?

— Мабуть, не треба, я сам його знайду. Дякую за допомогу.

Я залишив Сурова у залі, але він наздогнав мене у коридорі.

— Прошу врахувати ось що, — сказав він. — Судячи з хронології подій з участю Демона, його виходи частішають, час від одного до другого скорочується. Для порівняння: вибух ліфта над Сааремаа стався восьмого червня, катастрофа на атмосферному заводі під Псковом — шістнадцятого, а міст обвалився під Новгородом — уже двадцять першого. За моїми викладками виходить, що нашестя Демона на Торжок слід чекати двадцять четвертого — двадцять п’ятого червня.

— Зрозумів. — Я прикинув, що встигну зробити за цей час; не те, що я одразу повірив у реальність розрахунків, але й знехтувати цей шанс не мав права.

— Окрім того, — провадив далі Суров, — я уже казав, та повторюся ще: потужність катастроф щоразу зростає. За розрахунками, потужність появи Демона над Торжком дорівнюватиме сорока — п’ятдесяти кларкам. Мається на увазі, що Демон — як ми назвали зону поглинання енергії — відніме цю енергію у навколишнього середовища, а це означає, що під загрозою життя ста п’ятдесяти тисяч жителів регіону, пам’ятки культури та заповідник мамонтів.

Спантеличений такою перспективою, я полишив обчислювальний центр. Якщо розрахунок фізика правильний, у моєму розпорядженні залишилося дві доби до наступного приходу Демона. Хто ж він, що просидів у породах Марса мільярди літ?! Жива істота чи “забутий” робот, якщо тільки доречні для його описання людські аналогії? Чому Зо Лі називає його джином? Що він сидів у “пляшці” — своєму кулеподібному коконі? Чому він невидимий? Чому творить зло і творить активно? За що? Хто його образив? Той, хто засунув у “пляшку”? Працівники “Суперхомо”, які, зрештою, перестріляли один одного, щоб заволодіти Демоном самочинно, чи хтось іще?..

У відділі я проглянув матеріали Сурова пильніше, викликав Аристарха і запропонував обстежити Новгородську та сусідні з нею області згори — з допомогою локаторів системи СПАС.

— На всю глибину атмосфери? — уточнив урівноважений до флегматизму Видов; понад усі достоїнства він цінував у людях розважливість, не дивно, отже, що сам володів цією якістю.

— Захопіть й іоносферу, — підтвердив я. — Сам розумієш, це перестраховка, навряд чи ми щось побачимо з орбіт СПАС. Зідзвонися із синоптиками. Ян хотів посилити планетарний контроль атмосфери над всіма Російськими рівнинами, можливо, виявилися якісь аномалії.

Видов зібрав свою оперативну групу, поставив перед усіма завдання і непомітно зник.

Дайніс усе ще працював по закритому каналу розшуку Зо Лі, і хоча особливих успіхів я від нього не очікував, усе ж вирішив поки що не турбувати його. Я був упевнений, що Зо Лі рано чи пізно засяде в гребінці всеземного розшуку, ідентифікат його особи було розіслано всім лінійним відділам УАРС. Лапарра зняв обмеження на пошук, і комунікаторам можна було брати чистильника в будь-яких умовах і будь-якими способами.

Стажист, що чекав на мене з самого раннього ранку, почав було згадувати подробиці своєї сутички із Зо Лі, але я перебив його запитанням: що бачили свідки появи Демона в Орхусі, Тампа і Х’юстоні? — хоча міг передбачити відповідь і сам. Він осікся і не заважав мені цілих півгодини, поки я дзвонив Лапаррі, тоді батькові у його директорську резиденцію і Деніз в архів Управління. Потім він почав переказувати бредню очевидців, і я знову згадав слова Сурова про “дивовижні неземні пейзажі” і свої враження від “зони Лілова”, і стало мені моторошно на душі, бо я раптом зрозумів: не дуже вже й далекий від істини фізик у своїх гіпотезах “про другий вимір і чорні діри”. Непростий наш Демон, вельми непростий!.. Зона активного поглинання енергії… Джин, за термінологією Зо Лі. Чому все-таки Джин? Наскільки я пам’ятаю казки, прочитані мною в дитинстві, джин — це дух, здатний творити чудеса. Виходить, Демон — джин. Істота, створена з чистого вогню. Нісенітниця!.. І все ж щось знаєш ти, волею випадку фігурант усеземного розшуку, про Демона, щось же знаєш, чого не знаємо ми… Чому б тобі не поділитися своїми знаннями? Багатьох би попередив, застеріг од непотрібного ризику, багатьох би заспокоїв… Чи не можеш забути дріб’язкових образ, завданих товаришами, образ, які, по-твоєму, вимагають “помсти”? Яким чином розгадати сфінктуру твоєї душі? Ех, Зо Лі, Зо Лі…

— Все, поїхали, — знову перебив я стажиста, побачив його ошелешене обличчя і зрозумів, що поводжуся неґречно. — Даруй мені, варяже, потім докажеш, ми зараз із тобою прочистимо простір над Новгородом з новим Демоном-індикатором. Пощастить, то зустрінемо Демона…

Але нам не пощастило.

1 ... 45 46 47 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Непрохані гості, Василь Головачов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Непрохані гості, Василь Головачов"