Читати книгу - "Руфін і Прісцілла, Леся Українка"

хліб розчинений не до ладу,

вино ще грає, а вже оцтом чути...

Я певен, що пожар великий Риму

не християни вдіяли, та, може,

вони пожар готують нам ще гірший.

Усе, що нам лишилося від славних

часів колишніх, все та віра спалить

і попіл рознесе на штири вітри.

Зруйнує працьовитість, а жебрацтво

в честь уведе, хоч і не дасть загоди

голодній черні, тільки роздратує.

Патріотизм підточить, і ми станем

чужинцями у нашім ріднім краю,

вигнанцями з небесної держави,

де ми ніколи не були й не будем,

бо їй нема на нашім світі місця,

а ми дістатися туди не можем,

де перше треба вмерти для життя

і втратити зовсім подобу людську.

 

Прісцілла

На пожарищі Рим новий настане!

Се ти говориш так, бо не збагнув,

що значить боже царство -

найвища воля, найтривкіше щастя

для всіх людей. Хоч би ми й зруйнували

сей давній Рим, то ми новий збудуєм,

не цезарям столицю, а Христові

і богові єдиному.

 

Руфін

Наступить

той бог єдиний нам усім на шию,

мов східний деспот. Ні вже, я волію

державу навіть цезарів найгірших,-

хоч я республіканець, як ти знаєш.

Волію той великий пантеон,

де міститься республіка весела

богів Еллади гарної, що стали

в Італії сенатом при народі,

богів латинських мудрих, працьовитих.

Юпітер не цурається з’являтись

Серапісом в Єгипті чи Амоном,

Венера подає Астарті руку

так, як сестра сестрі. І мир і згода,

гармонія небесна панувала

в великім пантеоні, поки дух

юдейського народу мстивий, заздрий

дав невидимий меч Ісусу з Назарета.

З того часу порушилась гармонія всесвітня

на небі й на землі. Не видно краю

великій боротьбі, що перейшла на землю

з неба, від богів на люди.

 

Прісцілла

Їй буде край, коли той «пантеон»

до підмурівку знищить дух Єгови.

 

Руфін

А підмурівок?

 

Прісцілла

Стане олтарем єдиному.

 

Руфін

Олтар серед руїни!

Се ідеал небесної держави?

 

Прісцілла

Так мусить буть. Не може помиритись

вода з олією.

 

Руфін

Поки вогонь

олію спалить, випарить всю воду

і цілий світ оберне у пустиню?

Сього нам ждать, коли вода й олія

розпочали війну непримириму

межи собою?

 

Прісцілла

Як же їх помириш?

 

Руфін

Усякому своя межа належить

і свій питимий край. В державі римській

могли б усі в добрі і в мирі жити,

коли б замість небесної держави

найкращі люди, благородні духом,

про щастя римської держави дбали.

Уділено їм силу Геркулеса

для подвигів - нехай же знищать гідру

преторіанську, виженуть Химеру,

потвору люту в цезарській порфірі,

геть з Капітолія, Авгієві кошари

хай вичистять, що завели у Римі

сенатори негідні; хай поставлять

стовпи закону твердо й непохитно,

аби ніхто не смів уже виводить

державний корабель на океан

злочину і руїни. Скільки праці

великої, нагальної, святої

навколо нас, а ми як марнотравці

марнуєм силу і святе завзяття

на боротьбу за мрії.

 

Прісцілла

Скажу,

як господарній Марті наш Месія

колись казав: «Про всячину ти дбаєш,

потрібно ж лиш одно».

 

Руфін

Що?

 

Прісцілла

Віра права,

без неї марні наші всі діла.

Багато в Римі героїчних вчинків

робилося - і що ж? Рим погибає.

 

Руфін

Рим тяжко хворий, та не безнадійно.

Ми всі повинні стати лікарями

і вигоїть його.

 

Прісцілла

Хай перше лікар

сам вигоїться.

 

Руфін

Ні, немає часу

сам лікар гоїтись, як хворий гине,-

тоді настане час про себе дбати,

про власну душу, як державне тіло

одужає, зміцніє, оживе.

Бо що ж по тім, що лікарі здорові,

коли спустошить край лиха зараза?

Боюся, що в «новому Римі» буде

так порожньо і сумно, як отут

між п’єдесталами без статуй...

(Задумується і дивиться який час мовчки і смутно на освітлений місяцем великий білий порожній п'єдестал, на якому ще зостався уламок ноги від статуї)

Скажи, Прісцілло,

чому ти поприймала всі подоби

моїх богів?

 

Прісцілла

Ти їх не боронив,

я думала...

 

Руфін

Я не об тім... Ти знаєш,

вони давно в сім домі жертв не мають,

ніхто б тебе й не змушував ніколи

їм поклонятись. Хай би так стояли,

як образи великої краси.

 

Прісцілла

Я, власне, через те їх поскидала,

бо я ненавиджу оту красу!

 

Руфін

Ненавидиш красу всепереможну?

Ту владарку любові, творчу силу?

Прісцілло!!. Ти, сама така прекрасна?

 

Прісцілла

Вони мені нахабними здавались,

немов розпусниці.

 

Руфін

Яку полуду

наводить тая віра християнська

на очі навіть найясніші!

 

Прісцілла

Ні!

Та віра тільки вияснила краще

мені самій, чому мені вже здавна

спротивились краса самого тіла.

Ти бачив ту Кріспінову Сабіну,

що ми її в розмові спогадали?

 

Руфін

Здається, бачив, добре вже не тямлю.

Я, власне, мало уважав на неї…

була руда і з глинястим обличчям?

 

Прісцілла

(гірко)

Еге ж, «руда і з глинястим обличчям»,

се тільки й тямили сказать про неї

патриції високої освіти!

 

Руфін

Я мало знав її.

 

Прісцілла

Всі мало знали,

Рим добре знає тільки Мессалін

та Агріппін вродливих, а Сабіну

патриціанський Рим не знав ніколи,

хоч сам її віддав під меч катівський.