Читати книгу - "Україна і Крим: спільність історичної долі, Василь Арсенович Чумак"

не только тем, что она лишает государственно-правовой базы притязания Украины на Крым, но и устраняет всякую законную основу для возможного применения административного, экономического и военного насилия в этом вопросе.

Во-вторых, в политическом и пропагандистском плане важно трансформировать проблему Крыма из территориального спора между Россией и Украиной в вопрос государственно-политического самоопределения населения Кр АССР. В этой связи необходимо подготовить общее заявление ВС и Президента России по Крыму, в котором будет отражена принципиальная позиция РФ и выдвинуто предложение к Украине начать переговоры по этому вопросу (с участием представителей Крыма), определены общие принципы его урегулирования (отказ от применения силы и давления, уважение принципа самоопределения и гражданских свобод, взаимный учет интересов и т. п.). Важно также добиться согласия Украины на мораторий, запрещающий любые односторонние меры по изменению статус-кво на период переговоров (введение национальной валюты, переориентация хозяйственных связей, ограничение въезда-выезда, блокирование пассажирского и грузового движения, системы водо- и электроснабжения, передислоцирование воинских контингентов и т. д.).

В-третьих, целесообразно уже в ближайшее время активизировать прямые хозяйственные, общественные и культурные связи с Крымом, в первую очередь, по неправительственным каналам, продумать и подготовить меры по обеспечению экономической безопасности Крыма, создать механизм регулярных консультаций с ВС и СМ КрАССР, представителями ведущих политических сил и предоставить им трибуну в российских средствах массовой информации для разъяснения своей позиции.

Важно также заранее начать подготовку «рамочного» соглашения между Россией и Крымской республикой по основам и принципам отношений, условиям вступления Крыма в СНГ. путям развития экономического сотрудничества и т. д., а также обеспечить международную поддержку борьбы Крыма за свой суверенитет.

Голос України. — 1992. — 17 червня

Постанова Верховної Ради України Про Постанову Верховної Ради Російської Федерації «Про статус міста Севастополя»

Розглянувши ситуацію, яка виникла внаслідок прийняття Верховною Радою Російської Федерації постанови «Про статус міста Севастополя», кваліфікуючи прийняття цієї постанови як агресивний політичний акт російських парламентарів проти України, Верховна Рада України постановляє:

1. Кваліфікувати постанову Верховної Ради Російської Федерації «Про статус міста Севастополя» як таку, що суперечить нормам міжнародного права, зобов’язанням, які Росія взяла на себе як член ООН, НБСЄ та інших міжнародних організацій, двостороннім договорам між Російською Федерацією та Україною і є спрямованою на порушення територіальної цілісності і суверенітету України.

2. Постанова Верховної Ради Російської Федерації «Про статус міста Севастополя» не має юридичної сили і не породжує будь-яких правових наслідків щодо України.

3. Доручити центральним органам державної виконавчої влади вжити необхідних заходів щодо виконання Конституції і законів України на території міста Севастополя та забезпечити фінансування Севастополя тільки відповідно до бюджетного законодавства України.

4. Вважати за необхідне продовжити роботу по дипломатичних каналах для роз’яснення позиції України щодо неправомірної постанови Верховної Ради Російської Федерації, яка спрямована на перегляд існуючих кордонів і ставить під загрозу мир і спокій на нашій землі. Порушити питання перед Радою безпеки ООН про кваліфікацію рішення Верховної Ради Російської федерації з точки зору Статуту ООН і сучасних норм міжнародного права. Звернутися до парламентів держав світу із роз’ясненням позиції України щодо ситуації, яка виникла у зв’язку з неправомірною постановою Верховної Ради Російської Федерації.

* * *

Усвідомлюючи, що спроби реалізації постанови Верховної Ради Російської Федерації «Про статус міста Севастополя» призведуть до конфлікту, не ототожнюючи позиції російських парламентарів з волею російського народу, Верховна Рада України пропонує Верховній Раді Російської Федерації скасувати постанову, здатну похитнути підтверджені багатовіковою історією братерські взаємини між українським та російським народами.

Голова Верховної Ради України І. Плющ

14 липня 1993 року

м. Київ

Політика і час. — 1993. — № 7. — с. 80.

Лист міністра закордонних справ України Голові ради безпеки ООН Девіду Хеннею

Шановний пане Голово!

Відповідно до пункту 1 статті 35 Статуту Організації Об’єднаних Націй і згідно з правилом 3 Тимчасових правил процедури Ради Безпеки дня розгляду ситуації, яка виникла внаслідок прийняття 9 липня 1993 року рішення Верховної Ради Російської Федерації щодо українського міста Севастополя.

У постанові російського парламенту твердиться про так званий «російський федеральний статус міста Севастополя в адміністративно-територіальних межах міського округу за станом на грудень 1991 року», дається доручення Раді Міністрів урядові Російської Федерації «розробити державну програму забезпечення статусу міста Севастополя, давши відповідні доручення міністерствам і відомствам Росії». Центральному банку Росії запропоновано «передбачити фінансування відповідних статей бюджету міста Севастополя через свої відділення», Комітетові Верховної Ради Російської Федерації по конституційному законодавству доручено «підготувати проект закону Російської Федерації про закріплення у Конституції Російської Федерації федерального статусу міста Севастополя».

Таке рішення Верховної Ради Російської Федерації не може кваліфікуватися інакше, як грубе нехтування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, зокрема пункту 4 статті 2 Статуту ООН, шо є явним посяганням на територіальну недоторканість України, втручанням у її внутрішні та зовнішні справи і є несумісним з цілями та принципами Організації Об’єднаних Націй. Це рішення є також грубим порушенням зобов’язань, що випливають з членства Росії в ООН, участі в Нараді з питань безпеки і співробітництва в Європі, з двосторонніх українсько-російських угод, зокрема Договору між Україною і Російською Федерацією від 19 листопада 1990 року, зареєстрованого в Секретаріаті ООН відповідно до Статуту Оріанізації, згідно зі статтею 6 якого «Високі Договірні Сторони визнають і поважають територіальну цілісність України і Росії».

Реалізація зазначеного рішення Верховної Ради Російської Федерації російськими органами призвела б до адекватних дій з боку України з метою захисту свого суверенітету і територіальної цілісності. Розвиток ситуації, що склалася у зв’язку з цим, може стати загрозою для міжнародного миру та безпеки.

Україна розглядає зазначене рішення Верховної Ради Російської Федерації як таке, що не має жодних юридичних підстав і не породжує будь-яких правових наслідків для України. Питання статусу міста Севастополя є виключною компетенцією України. З 1954 року, після передачі Кримської області із складу Росії до складу України уповноваженими на той час органами і згідно з Конституцією РРФСР 1978 року і Конституцією СРСР 1977 року, Севастополь є складовою частиною України як місто республіканського підпорядкування, тобто однією з адміністративно-територіальних одиниць України. Україна, яка проголосила своє бажання жити в мирі, злагоді, взаємоповазі з усіма державами світу, насамперед із своїми сусідами, рішуче відкидає будь-які територіальні претензії до себе і закликає Раду Безпеки Організації Об’єднаних Націй використати увесь свій авторитет з