Читати книгу - "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"

публікувала для «ВҐ», не докопалася до родинних зв’язків.

— Я сама з’ясую, — запропонувала Генрієтте.

— Добре, — кивнула Ліне.

В ігровому кутку щось пішло не так. Амалія розвередувалася.

— Мала вже втомилася, — пояснила Ліне, підводячись.

Вона принесла доню, посадила собі на коліна.

— Коли ти ще зустрінешся зі своїм інформатором?

— Він мені сам задзвонить, коли матиме новини.

— Нам потрібно більше інформації про пограбування. Хоча б кілька імен, — повторила Ліне.

Генрієтте погодилася з нею. Вони сиділи й обговорювали можливі зв’язки між пограбуванням та Симоном Мейєром.

— Хіба що Симон і мотоцикліст були спільниками й удвох украли гроші, — промовила Генрієтте. — Може, поділилися. Симон зі своєю часткою подався до Іспанії, а мотоцикліст загинув.

Останніми днями Ліне відчайдушно намагалася віднайти зв’язок між Симоном Мейєром та Леннартом Клаусеном. Як на неї, поєднувати їх могло лише сусідство — у дитинстві вони мешкали на одній вулиці.

— Ти все ще віриш, що він в Іспанії? — Ліне заховала ноутбук у наплічник.

— Я точно вірю у те, що ми отримаємо всі відповіді на запитання, щойно його знайдемо, — сказала Генрієтте. — Або награбовані гроші, — додала вона з усмішкою.

Ліне теж усміхнулася, розуміючи, що не може розповісти те, що знає. Важко буде писати статтю чи продукувати якийсь інший матеріал разом з Генрієтте, коли вона збагне, що Ліне знала й замовчувала ключову інформацію.

Генрієтте придивлялася до її виразу обличчя.

— Про що ти думаєш? Маєш припущення, куди поділися гроші? Ти чогось мені не розповіла?

Ліне вдала, ніби цілковито зосереджена на Амалії.

— Думаю про керівника відділу новин у «ВҐ», — засміялася вона. — Він не хоче брати цю справу. У кожному разі, наперед.

Генрієтте теж засміялася.

— І тяжко пошкодує про це! — запевнила вона.

45

Мортенсен розвернув ноутбук монітором до колег.

— Я думаю, що це кров, — сказав він, показуючи фото металевого краю помпи, темнішого в одному місці. — Реагує на люмінол. Я підготував пробу для аналізу.

Далі він показав фото більшої частини приміщення станції. Місце, де Мортенсен наче знайшов сліди крові, він позначив стрілкою. Ще одна стрілка вказувала на підлогу.

— Звідси я теж узяв відповідну пробу. Якщо і це кров, то ситуація може трохи прояснитися.

Вістінґ намагався витлумачити побачене.

— Падаючи, він вдарився головою об гострий металевий кант.

Мортенсен кивнув.

— Можливо, нещасний випадок або сварка, — додав він. — Бійка, штовханина.

— Зі смертельним кінцем, — завважив Стіллер.

— Цілком імовірно, — погодився Мортенсен. — Але це може бути й не кров або ж кров, яка не має стосунку до нашої справи.

— Знайшов щось іще? — запитав Вістінґ.

Мортенсен виклав фото з висячим замком, у якому стирчав ключ. Замок знайшли в глибині кімнати, під люком.

— Можливо, на ньому залишилися відбитки пальців. Хай лабораторія Кріпоса гляне на нього.

Вістінґ був радий, що не чіпав його, коли нишпорив на станції.

— Ліне знайшла дещо цікаве, стосується насосної станції, — сказав він і розповів про батька Яна Ґюдіма, який мав оригінальний ключ. — Тоді він був начальником служби водопостачання та каналізації.

— Мабуть, багато років використовували станцію як наркотичне депо, — озвався Аудюн Тюле.

Стіллер з ним погодився.

— Але цього надто мало для підозри, — сказав він.

— Хтось перевіряв алібі Яна на день пограбування? — поцікавився Вістінґ.

— Лише відстежили телефонні дзвінки. Він був удома, — відповів Тюле.

— Удома — це де? Де він тоді мешкав? — уточнив Мортенсен.

— У Колботні.

— Як гадаєш, він щось скаже, якщо викликати його на допит?

— Навряд… Ніколи не співпрацював з поліцією і ніколи ні в чому не зізнавався.

Вістінґ глянув на дошку з фотографіями потенційних грабіжників.

— Ми вважаємо, що саме Ян Ґюдім був за кермом автомобіля з награбованими грошима? — запитав він.

— Без сумніву, — кивнув Тюле. — Він займався мотоспортом і був дуже вправним водієм.

— Отже, Ян Ґюдім і Александер Квамме?

— Усе вказує, що Квамме був за головного, — впевнено сказав Тюле. — Водночас немає сумніву, що Оскар Тведт брав участь в операції, і саме його звинуватили у зникненні грошей.

Стіллер підійшов до дошки, зняв фотографію Яна Ґюдіма.

— Традиційними методами розслідування ми тут нічого не доб’ємося, — промовив він. — Треба підступатися до них іншими шляхами, використати іншу стратегію і тактику.

Вістінґ відхилився на спинку стільця. Він уже здогадався, що Стіллер має план.

— Замість вимахувати перед Ґюдімом недостатніми доказами, треба спровокувати його на новий вчинок, — вів далі Стіллер. — Виманити на світло його співучасників.

— Це ж як? — здивувався Тюле.

— Використати те, що маємо і знаємо.

Стіллер повернув фотографію Ґюдіма на дошку, потім виставив на стіл одну з коробок з купюрами.

— Скористаємося грошима!

Троє поліцейських чекали на продовження. Стіллер звернувся до Тюле.

— Мати Оскара Тведта померла кілька місяців тому, так?

Тюле кивнув.

— Ми провідаємо Ґюдіма у в’язниці, покажемо йому фото однієї коробки з грошима й скажемо, що знайшли її вдома в Оскарової матері після її смерті. А ще знайшли в коробці ключ і ДНК, яке належить Оскарові Тведту.

Вістінґові ідея сподобалася. Це неодмінно спровокує реакцію, а там, де перебуває Ян Ґюдім, вони матимуть під повним контролем і його самого, і його контакти з зовнішнім світом. Усі вхідні й вихідні телефонні розмови в тюрмі прослуховуються, усі відвідини фіксуються.

Стіллер захопився ще більше.

— Ми натякнемо, що лікування Оскара Тведта дало позитивний результат. Розкажемо, наче по секрету, у якій лікарні він лежить і що він готовий говорити з нами. Це виманить решту банди, спонукає їх упевнитися, чи Оскар надійно тримає язик за зубами.

Аудюн Тюле перехилився через стіл.

— Забезпечиш відділення, де він лежить, підставним персоналом?

— Поставлю камери й записувальні пристрої, а коли його провідуватимуть, сидітиму в інвалідному візку поблизу і пускатиму слину, — усміхнувся Стіллер.

— Тут слід усе облаштувати на високому рівні, — завважив Мортенсен.

— Це я беру на себе, — пообіцяв Вістінґ.

Операція заповідалася непроста, але з великим шансом на успіх.

Вони саме обговорювали деталі, коли прийшла Ліне з Амалією. Вістінґ у головних рисах переказав їй задум Стіллера.

— Генрієтте має інформатора в злочинному середовищі, — повідомила Ліне й розповіла, що, зі слів джерела, здобич украв чоловік, який потім розбився на мотоциклі.

— Леннарт Клаусен, — не сумнівався Вістінґ.

— Дуже правдоподібно, — кивнув Стіллер.

— Знаєш ім’я інформатора? — запитав Тюле.

— Ні… Генрієтте написала серію портретних інтерв’ю кримінальних злочинців, коли ще працювала для «Голіафа», — пояснила Ліне. — Очевидно, один із них. Завтра збираюся в Осло на розмову з Кімом Вернером Полленом, однокласником Симона Мейєра, який працював тоді в аеропорті Ґардермуен. При тій нагоді хотіла зайти в Національну бібліотеку й почитати її інтерв’ю. Маю там одну знайому, яка знайде їх для мене. Може, трапляться цікаві