Читати книгу - "Час настав, Костянтин Матвієнко"

Арсенові, і мені здалася дуже підозрілою його поведінка. Коли я спитав, де він зараз, він від­повів, що аж у Маріуполі, але у слухавці я чітко чув гуркіт коліс потяга, а потім і голос диктора, який назвав наступну зупинку «Станція Гідропарк». Це ж у Києві, правда? Коли я сказав йому про це, то він зам’явся, а потім відповів, ще це лише телевізійна пе­редача. Я удав, що повірив, але впевнений, він тут. Також сьогодні я спробував подзвонити і Артему Крадькову, але той десь зник. Його дружина і знайо­мі кажуть, що не знають, куди він подівся.

— Що ж, слід якось вирахувати цього Арсена і шука­ти вашого родича Артема, — вголос подумав Ас­кольд. — Нам двом це не під силу. Тобі слід усе розпо­вісти батькові. В нас дуже мало часу.

— Ні, до батька я не піду... — вперто хитнув головою Павло.

На подумковому зв’язку раптом запанікував Лахуд­рик. У вузькому коридорі, що вів до дверей кав’ярні, Аскольд побачив детектива Дмитра. За його спиною стовбичили двоє суворого вигляду чоловіків.

— Вітаю, панове! — почав детектив. — Павле, як вам у Києві?

— Це детектив, якого твій батько найняв для пошу­ків Надії, — пояснив Аскольд.

— Добрий день, — і собі привітався Павло.

— Недооцінює молодь скромних можливостей при­ватних детективних агенцій, а даремно, як бачите. Дозвольте присісти до вас. — Детектив умостився на стільці. Кремезні молодики залишилися стояти під стурбованими поглядами офіціантів.

— Павле, ми ведемо вас від самого аеропорту «Бо­риспіль». У Кракові й Варшаві вам вдалося відірва­тися від охорони. Але було нескладно вирахувати, що, поспішаючи (а ви дуже поспішали), ви скорис­таєтесь літаком. У єдиному міжнародному аеропорті Києва кількість закордонних рейсів невелика, отож вас випасли дідівським способом візуального просіювання пасажирів.

Лахудрик тим часом повідомив Аскольдові, що де­тектив насправді розгублений через відсутність про­сування у розслідуванні. Кремезних охоронців він узяв про всяк випадок, аби справити враження на мо­лодих людей, що вкупі з ефектом несподіваної зустрі­чі мало спантеличити їх і примусити якось видати всю відому в цій справі інформацію. Аск зрозумів, що час переходити в наступ.

— Наскільки мені відомо, ви зайшли у глухий кут, — звернувся він до Дмитра. — У Павла є дві версії при­чин лиха із його сестрою. Він вам згодом розповість, а зараз через брак часу в нас є лише одне дуже важливе прохання до вас: слід вирахувати одного суб’єкта, Ар­сена Бабіуліна, за номером його мобільного телефону. Він, швидше за все, у Києві. Мені необхідно буде з ним переговорити або ніби випадково опинитися десь поруч. Можливо, він виведе нас на слід Надії.

— Молодий чоловіче, чи не забагато ви на себе бере­те? — різко запитав детектив.

Павло теж здивовано поглянув на Аска.

— Згодом самі побачите, а зараз просто повірте ме­ні на слово, будь ласка!

Та співрозмовники поглядали на нього з неприхо­ваною пересторогою, і він мусив попросити Лахудрика дещо продемонструвати цим недовірливим громадянам.

— Ну, гаразд, Дмитре. Хочете, я скажу, що, де і з ким ви сьогодні, наприклад, їли на сніданок? — спитав Аскольд і, не чекаючи згоди детектива, пові­домив: — їли ви сьогодні зранку омлет на молоці з підсмаженими ковбасками у квартирці на вулиці Курській в компанії молодої жінки на ім’я Віра. І ще: ковбаски були з гірчицею, але трохи жорсткуваті. Потрібні ще подробиці?

Лахудрик, як завжди, бешкетував, щедро перепові­даючи приємні ранкові спогади Дмитра, викликані Аскольдовими запитаннями, і хлопцеві доводилося їх фільтрувати, аби подати співрозмовникам лише при­стойні обставини сьогоднішнього сніданку детектива.

— Павле, твій ранок, — звернувся він до Надіїного брата, — був менш романтичний, але можу нагадати, що їв ти — о! — вівсяну кашу з медом. Як бачите, я маю певні можливості отримувати потрібну інформацію. Словом, Павле, будь ласкавий, дай Арсенів номер Дмитрові, щоб він допоміг нам вирахувати цього спортсмена і поспілкуватися з ним особисто.

— Аскольде, це не жарти! — оговтався Дмитро. — Якщо ви щось знаєте, то кажіть одразу! Ігри за таких обставин зовсім недоречні.

— Все, що знаю я, знаєте і ви! — огризнувся Ас­кольд.

— Добре, — погодився нарешті детектив. — Якщо цей телефон активовано, то ми зможемо його вираху­вати, одночасно поставимо і на прослуховування. Да­вайте мені номер, Павле. І ще! Будь ласка, передзво­ніть вашим батькам і повідомте, що ви у Києві. Зрозу­мійте мене правильно: моїм клієнтом є ваш батько, і я зобов’язаний інформувати його про всі обставини, пов’язані з людьми, чию безпеку нам довірено. Тому дзвоніть самі.

— Добре, я передзвоню сьогодні ж, — погодився Павло.

Детектив записав номер Арсенового телефону і за­лишив хлопців.

Павлові ж Аскольд запропонував піти до нього на Костьольну, де до них приєднається його надійний друг. Павло погодився, але дорогою весь час ображе­но мовчав.

***

Після суботньої архієрейської вечірні отець Васи­лій чекав на своїх добрих приятелів, Алєксандра і Тімафєя, біля Трапезної церкви Лаври коло могили вбитого в Києві царського прем’єр-міністра Петра Столипіна. Молоді люди не забарилися. Сьогодні вони виглядали занадто вже зосередженими і діло­вими. Але розповідь отця Василія про долю похова­ного тут визначного державного діяча вислухали з непідробним інтересом. Особливо їх зацікавила вер­сія, що це вбивство у вересні 1911 року імператор­ські спецслужби — охоронне відділення жандарме­рії — допустили навмисно: їх підкупили іноземні розвідки, для того щоб жорстокі, але ефективні ре­форми Столипіна не стабілізували монархії, а імпе­рія в чергове зупинилася на шляху до статусу наддер­жави. Слабку і налякану царську родину без потуж­ної підтримки таких патріотів, як убитий голова уря­ду, вже за сім років було принесено в жертву чудо­виську пролетарської революції[31].

— Да, отче, Столыпин выступал за великую страну, а революционерам требовались великие потрясения, и вот уже почти сотню лет на долю каждого поколе­ния в нашей стране выпадает большая или малень­кая, но война. Впрочем, не будем о грустном, — пе­рейшов до справи Тімафєй. — Мы бы хотели сегодня подольше побыть в пещерах. Если там уже всё иссле­довали и изъяли захоронение, то, вероятно, с этим не будет проблем. Как обычно, наша благодарность пре­будет с вами. — Він вийняв з портфеля і простягнув отцю Василієві стосик зелених купюр. — Мы также не осмелимся настаивать на вашем присутствии во время всей нашей маленькой экскурсии: понимаем, что вы заняты. — Цекіст демонстративно додав ще одну пачку грошей. Священик із розумінням прий­няв і її. — Пусть кто-то из ваших студиозусов запрёт нас в подземелье на часок.