Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп"

Глава 27

Ось, паразита шматок, зовсім мене заплутав. Терміново треба розживатися інформацією про цей світ. Про всі інтриги при дворі, про магії і ще цілу купу незрозумілостей і невідомостей.

Що ж, настав час шукати бібліотеку. А Мірану відправити на кухню по плітки. Жаль, що в мене тільки одна допитлива служниця, було б їх хоча б з десяток, справа просунулась би швидше.

Вийшовши з альтанки, виявила свою служницю, що стояла стовпчиком на пеньку з блаженним виразом обличчя.

- Міране! - підійшовши, смикнула її за спідницю.

- Аааа, - слабо озвалася вона, хитнувшись у мій бік.

Довелося підтримати її руками, щоб ненароком не впала.

- Та що з тобою? - струснула гарненько, після чого затуманеність трохи розвіялася, але не покинула погляд.

- Що? - спитала вона, перебуваючи ще десь у нірвані і насилу осмислюючи навколишню дійсність.

- Прокинься вже! - стягнула її з пенька, тримаючи, щоб не впала.

- Пані! - розпливлася вона в посмішці, ніби мене вперше побачила. – А де принц?

- Пішов уже давно, - буркнула зло, не розуміючи, що це з нею діється. Було адекватне живе дівчисько, а зараз ніби зачарували.

- Він такий гарний! - заспівала вона, і до мене дійшло: здається, її зачепило магією Дракона.

Надо ж, як сильно! Мабуть слабка у подружки нервова система, надто сприйнятлива. Бувають такі ніжні і вразливі створіння, досить одного погляду і закохалася. А здавалася такою стійкою.

У цей момент захотілося задушити байдужого деспота, що проходячи повз, розбиває дівочі серця, навіть не помічаючи цього. З непереборною силою потягнуло наздогнати і навішати по шапці, щоб надалі не кортіло. І навіщо це він магію застосовував? Мало йому дівчат, ще й моя служниця знадобилася?

- Гад! - пригрозила йому в слід кулаком, здогадавшись у чому справа. Це ж він на мені свою магію випробовував! Отож на мене обрушилися дивні хвилюючі відчуття, яких не повинно бути. По життю не люблю красенів, а тут прямо всі симптоми закоханості вилізли.Так ось що то за магія! Але я боєць стійкий, мене подібним не візьмеш, а Мірана сприйнятливою виявилася, от і дісталося бідолашній. Чи може мене не так пробиває ще й тому, що я не з цього світу?

Радіус дії магії виходить не маленький. Мене тоді на підвіконні зачепило, зараз мою служницю, хоч вона стояла досить далеко.

Засікти би ще час дії цього явища, щоб знати напевно і вигадати можливість протистояти. Цікаво, а чи існують амулети від цього виду магії? Якщо від ментальної можна захиститися, то й від подібної, мабуть, також.

Обійшла навколо застиглої служниці кілька разів, вдивляючись у її відсутній погляд. Коли, нарешті, очі у неї почали прояснюватись, зупинилася, з цікавістю спостерігаючи процес повернення моєї подружки з мрій до життя.

- Пані? - вимовила вона вже своїм нормальним голосом, і з переляку озирнулася на всі боки. - Що трапилося?

- Ну нарешті то! - вигукнула я радісно.

Мабуть, магія діє нетривалий час – це вже непогано. Перевіряючи свій здогад, спитала дівчину:

- Як ти себе почуваєш?

- Добре! - відповіла вона вже зовсім бадьоренько, але трохи розгублено. – Тільки в мене почуття, що я щось забула.

- Нічого ти не забула! - збрехала їй впевнено і схопила під руку. - Ходімо! Нам ще стільки всього сьогодні треба зробити.

Мірана ще раз озирнулася назад, але слухняно пішла зі мною.

Ще через пару хвилин це вже було те ж саме бойове і невгамовне дівчисько, що почала щебетати наче купа горобців, як тільки ми трохи відійшли від альтанки.

Вона розповідала, що третій принц такий красень, що просто очей не відвести. Але тепер це вже була проста балаканина, без дикої закоханості.

- Коли він до вас підійшов, я так злякалася, - вела вона, роблячи величезні очі. - А якби він дозволив собі зайвого? Занапастити репутацію так просто. Тримайтеся від нього подалі.

Зробила вона правильний висновок перед входом до будинку лікаря.

Насамперед ми піднялися в мою кімнату, щоб переодягнутися до майбутньої вилазки по палацу, у щось простеньке, непомітне ізручне, гідне обстежити територію.

Але варто було тільки відчинити двері, як на нас дихнуло таким огидним запахом, що ми разом вискочили назад у коридор. Сморід був настільки їдким, що в очах защипало.

- Що це? - запитала я, а у Мірани зробилося таке перелякане обличчя, мені стало ясно - сталося зовсім нехороше.

- Не заходьте! - благаюче взявши мене за руки, попросила дівчина і в ту ж секунду рвонула кудись, немов гнана привидом.

Як тільки вона зникла на сходах, я, недовго думаючи, прикривши рукавом ніс і рота, відчинила двері й увійшла до кімнати. Цікавість у мені буває сильніша за обережність.Їдкий зелений дим йшов з-під мого ліжка. Затримуючи подих, швидким кроком наблизилася, відкинула покривало та зазирнула.

Здивуванню моєму не було меж, коли зрозуміла, що запах іде від кинутого мною корсета.

Зараз він мало нагадував предмет туалету, його начебто кислотою роз'їло. Там, де раніше були красиві золоті вставки, розпливлися їдко-зелені плями. Ось вони й видавали нестерпний сморід.

«Що це за гидота така?» - спробувала я розглянути незрозумілу субстанцію, але з очей вже почали знову котитися сльози.

Піднявшись, почала відчиняти всі вікна. Не встигла я закінчити, як двері відчинилися, і разом з Міраною увійшов високий гарний чоловік з копицею коричневого кучерявого волосся, статний і гнучкий, немов велика кішка. Відразу згадався герб, бачений в імператорському залі прийомів з величезним левом посередині.

«Це ж кронпринц! – осяяв здогад. – І справді, на лева схожий!»

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍