Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"

- Віталіно? – в голосі шефа дзвенів дуже погано прихований гнів. – Яка, однак, несподівана зустріч…

- Та скільки ж можна повторювати! – бадьоро заторохкотіла Віталіна, не звертаючи уваги на в'ялі спроби Котовського відчепити її від себе. – Ти можеш називати мене Вітася! Альошенько, привітайся…

- Здравствуйте, дядьку Даню, - слухняно привітався хлопчик.

- Привіт, Олексо, - видавив з себе посмішку Котовський і нарешті зумів відсунути від себе Віталіну, що все намагалась його обійняти. – Ви тут як опинились?

- Тітка Дана, - бадьоро відповів Альоша, - запросила нас з мамою погостювати у вас на новорічних канікулах!

- Це ж треба, - посміхнувся Данило. – Одначе… А чого ж ви будете тіснитись в одній кімнаті, якщо до вашого будинку двадцять метрів пішки?

- Ой, та ти ж не в курсі! – втрутилась Олена Володимирівна. – Віталіна, - ім'я вона промовила з натиском, - переїхала два роки тому. А будинок той продали. Так що тільки так, до нас в гості, Богдана сказала…

- Богдана сказала, - роздратовано протягнув Данило. – Он як.

- Ну ти ж, - зашепотіла жінка в надії, що гостя нічого не почує, - не відправиш дитину…

Судячи з того, як спохмурнів Котовський, маленького Альошу він і правда не міг вигнати геть зі свого будинку. Ось матір його виштовхав би з задоволенням, але тільки не з дитиною. Цікаво, то Даня так до всіх дітей ставиться, чи Олейсій кому?..

- А що чоловік, Віто? – поцікавився Котовський, знов повертаючись до гості.

- Кинув, - відчеканила Віталіна, хапаючи Олексу за руку і смикаючи його, щоб заговорити не встиг. – Ой! Я ж не з усіма тут знайома! – вона нарешті зволила помітити мене, та ще й зміряла таким поглядом, що одразу стало погано. Що ж, ту неймовірну любов, що Віталіна до мене відчувала, було за версту чутки, навіть дурні питання задавати не треба, все й так зрозуміло. Вона просто горить бажанням познайомитись зі мною! – Мене звати Віталіна Назарівна, - представилась вона мені. – А ви тут, певне, працюєте?

Я аж застигла. Віталіна Назарівна? То за кого вона мене прийняла? Певне, за прислугу?

Чомусь стало дуже образливо і якось не по собі, хоча я, здавалось, мала б бути готова до такого ставлення. Але Віта поводила себе так, наче справжня господиня, і навіть питання відносно чоловіка прозвучало дуже невпевнено.

- Оля, - представилась я, відчуваючи, що почалось нове випробування на міцність – а це вже занадто! – Я… Снігуронька, - вирвалось само собою. – На замовлення.

- О, ви будете вести свято, - осміхнулась Віталіна. – Ясно.

- Так, - Котовський нарешті повернувся до мене, зупинився поруч і демонстративно обійняв за плечі. – Оля погодилась зіграти Снігуроньку, заодно з батьками познайомитись…

Судячи з того, як Віталіна здивовано вигнула брови, вона поняття не мала, нащо якійсь там Олі знайомитись з батьками Данила.

Ні, впевнено вирішила я, ніяка вона йому не колишня. Скоріше запланована майбутня, тому що поглядом пожирає так, наче ось-ось вбити готова.

- Так ви не аніматор? – усмішка Віталіни все ще була занадто переможною.

- Ні, - а ось я вперто соромилась, навіть не знаю, що на мене найшло. Відчуття не найприємніші, якщо чесно, я наче була готова в цю ж секунду провалитись під землю. – Я бізнес-аналітик…

- Оля працює на фірмі у Данечки, - тут же поспішила пояснити Олена Володимирівна. – Начальницею відділу!

Так, майже.

- Така молода, - продовжила моя "майбутня свекруха", - але досягла такого успіху! Це геть не дивно, що вони одразу приглянулись один одному, - жінка з виглядом ангела, що зійшов з небес для того, щоб поєднати закохані пари, подивилась на нас з Котовським. – Я завжди була впевнена, що порядні, успішні, трудолюбиві молоді люди повинні знаходити собі пару під стать, а не бути локомотивом в сім'ї! – то явно був камінь в бік подруги Богдани.

Віталіна натяки розуміла погано.

- Дивно бачити бізнес-аналітика, - протягнула вона, - в ролі Снігуроньки.

- Ми збиралися попрацювати над проектом також… - протягнула я, не зважуючись сказати про те, ким мене представив своїм батькам Данило.

Сам нехай говорить. Врешті решт, то йому треба, а не мені!

- Над проектом треба працювати на роботі, - заперечила Віталіна.

- Звісно! – посміхнувся Данило. – Але, Вітасю, я ж тобі не сказав найголовнішого! – рука, що обіймала мене, відчутно напружилась. – Ми з Оленькою збираємось одружитись на початку весни. Або в кінці цієї зими, як вже складеться…

Обличчя Віталіни витяглось від подиву.

- Збираєтесь… одружитися? – тихо перепитала жінка. – Але… Це так неочікувано… Дана мені нічого не казала…

- Вона й не знала, - посміхнувся Котовський.

- Але в таких вчинків повинні бути причини, - протягнула вона, розправляючи плачі. – Які-небудь події, що підштовхнули тебе до такого рішення…

Той виразний погляд, яким Віталіна одарила мій живіт, не віщував нічого хорошого. Я просто-таки читала це її відчайдушне роздратування. Думає, що я вагітна? Хоч би сказала що-небудь, так ні, дає можливість мені або Котовському нарешті сказати яку-небудь дурню.