Читати книгу - "Моя СусІдка ВІдьма , Маріанна Ласкава"

- Як? Лапами чи що Олі?

- Ну, перетвори на людину, і я покажу як!

- Гаразд! Я сама!?

І я написала:

- Чого тобі Дідіков?!

- радий що вгадала.

- Запитувати, як номер дістав не буду, а ось чого тобі треба я б хотіла дізнатися.

- Звичайно, тебе побачити.

- Ні!

- я скучив...

- а я ні так, що хрін тобі!

- Вирішила позлити?

- навіть не планувала...

- ну ж Софія давай.

- Ні!

- на каву?

- Ні!

- Прогулянка?

- Ні!

- Вечеря?

- все одно ні!

- Тоді секс?

Ні ну він взагалі охренів! Навіть Олі помітив моє обурення і сказав;

- Ну що там?

- зустрітися хоче.

- Навіщо?

- каже поговорити хоче.

- сумніваюся...

- а ще секс.

- ось у це повірю.

- Олі!!

- а що ти?

- звичайно, ні!!

- а якщо подумати?

- ну, приховувати не буду та хочу, але не дозволю.

- через того женишка?

- Так, і того що він з тієї Барбі.

- ревнуєш, значить.

- значить так..

- Тож йому відповиш?

- взагалі не відповім, нехай мучиться.

- ох, Софія, зловить у свої інквізиторські руки хана тобі.

- не ризикне.

- Гадаєшь?

- Сподіваюся.

- Що ж справа твоє ... але я б сильно на його особливу милість не розраховував Соф ... особливо до тебе ....

- Уф ... побачимо Олі.

І далі я написала батькові повідомлення, що чекаю на нього сьогодні в кафе біля парку о другій годині дня, він відповів що добре. Інквізитор, мовчав, значить добре, чи ні, і я зайнялася книгами, щоб відволіктися.

І ось настав час мені збиратися на зустріч з батьком, я одягла джинси, просту вільну блузку, нагору піджак туфлі човника, волосся в косу на бік, темні окуляри, червона помада, взяла сумочку, телефон, піджак, ух, ніби готова, збираюся, ніби на страту. І сказала Олі, що сидить поруч на ліжку.

- Ну як я?

- Мило, але дивись на інквізитора там не натрап...

- дуже смішно!!

- тоді не буде смішно Соф ... коли він на тебе накинутися ... прямо там, і я не кажу про злості ...

- Ой, та ну тебе!!

- ти сама це розумієш ...

- не дай боже ще його там побачити!

- знаєш доля вона с..а не передбачувана.

- знаю.

- Женішок знає?

- про що?

- Про візит до міста?

- Так я йому говорила, Але не сказала колись!

- добре, сподіваюся, не покарає.. скажімо, забороною виходу з кімнати, і комендантською годиною!

- Олі це вже пере..

- можливо, але про нього можна чекати будь-чого.

- навіть якщо і так мене це не зупинить Олі.

- може й так, слухай, може, й мене з собою візьмеш, ну для охорони?

- Не можна!

- я тихо і не далеко.

- Ні Олі, будь дома ...

- Ну як знаєш Соф.

- Що ж я пішла.

- Будь там обережна.

- Постараюсь Олі.

І я погладила його по спині. Сіла у машину та поїхала до кафе.

Коли приїхала, зайшла всередину, він був там, я підійшла сіла поряд і сказала:

- вітання….

- Привіт доню, радий що ти вирішила, зустрінься.

- я теж..

- все добре?

- Так.

- Так що ти хочеш поговорити?

- Про тебе, про твоє життя, про все, скажи твоє та насіння вони..ну…

- та вони люди, як і я...

- А про мене вони знають?

- Так я їм сказав.

- а про те хто я?

- Так сказав, там вистачило тільки прізвища твоєї матері.

- ох я розумію...

- Не хвилюйся вони не проти тебе, і не проти нашого спілкування .. особливо дочка Олена ...

- точно не проти?

- ні, навпаки хоче дізнатися свою старшу сестру ... і я цьому радий ...

- ох...

- І так захочеш, я дам її номер, вона буде рада зустрітися.

- добре...

- я до речі зробив замовлення, поки на тебе чекав, ти ж не проти?

- ні, все добре..

- радий чути…

І тут нам принесли наше замовлення, і це була кава, і шоколадні тістечка, якраз мої улюблені, і настала незручна тиша. Ми стали пити каву мовчки.