Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

Вчора вони вперше посварилися: важлива віха у стосунках. Повна відсутність реакції на його неприхід на побачення у вівторок мала б стати попередженням, але Страйк надто переймався через Робін і розчленоване тіло і якось не подумав про це. Так, Елін розмовляла з ним прохолодно, коли Страйк подзвонив і вибачився, але легко погодилася на нове побачення, і цей факт геть не підготував Страйка до холодного прийому, який він отримав, коли за добу прийшов до неї. Після вечері під акомпанемент болісно-фальшивої розмови Страйк сказав, що може піти і лишити Елін спокійно гніватися на самоті. Вона розсердилася, коли він потягнувся по куртку, але то був слабкий спалах вологого сірника; далі Елін почала слізну і якусь вибачливу тираду, з якої Страйк дізнався, що, по-перше, Елін ходить на терапію; по-друге — психотерапевт виявила у неї схильність до пасивної агресії; по-третє — її глибоко образило те, що у вівторок Страйк не прийшов на побачення, і Елін сама-одна випила цілу пляшку вина перед телевізором.

Страйк вибачився знову й у відповідь пояснив, що розплутує важку справу, яка набула складного і несподіваного розвитку, висловив щирий жаль з того приводу, що отак забув про побачення, але додав, що коли Елін не може його пробачити, то він краще піде собі.

Елін кинулася йому в обійми; вони пішли просто до ліжка і мали найкращий секс за цілі свої недовгі стосунки.

Голячись у бездоганній ванній кімнаті Елін — приховане освітлення, білосніжні рушники,— Страйк думав про те, як легко відбувся. Якби він забув прийти на побачення з Шарлоттою (жінкою, з якою пробув — то разом, то порізно — понад шістнадцять років), то зараз мав би фізичні ушкодження, шукав би її в холодному світанку, може, знімав би її з балкона, звідки вона зібралася б стрибнути.

Своє почуття до Шарлотти Страйк називав коханням; то і досі було найглибше, що він колись відчував до жінки. Біль, якого це почуття завдало йому, і довгий пост-ефект робили його більше схожим на вірус, і Страйк досі не був упевнений, що подолав хворобу. Він не бачив Шарлотту, не дзвонив їй, не писав на нову адресу, з якої вона йому надіслала фото свого нещасного обличчя у день весілля з давнішим бойфрендом: таке лікування Страйк прописав собі сам, і поки що симптоми недуги не проявлялися. Але він розумів, що ті стосунки його скалічили, що він уже не має здатності відчувати те, що відчував колись. Учорашній розпач Елін не зачепив його так глибоко, як це колись було з Шарлоттою. Ніби здатність любити в нього притупилася, ніби обірвалися якісь нервові закінчення. Страйк не мав наміру образити Елін; йому не було радісно бачити її сльози; але здатність розділяти біль ніби покинула його. Поки вона схлипувала, частина його розуму планувала маршрут повернення додому.

Страйк одягнувся у ванній, тоді тихо вийшов у напівтемний коридор, де склав приладдя для гоління у дорожню сумку, підготовану для мандрівки до Барроу-ін-Фернеса. Праворуч були прочинені двері. Страйк навіщось відчинив їх ширше.

Тут ночувала маленька дівчинка, з якою він не був знайомий, коли жила не в батька. Біло-рожева кімната була бездоганно чиста. На стелі вздовж карниза були намальовані феї. На полиці рівним рядком сиділи ляльки Барбі: усмішки байдужі, гострі груди прикриті строкатими сукнями. На підлозі біля крихітного ліжечка з чотирма білими стовпчиками лежав килим зі штучного хутра з головою білого ведмедя.

Страйк небагацько знав малих дівчаток. Мав двох хрещеників (в обох випадках не надто прагнув тієї честі) і трьох небожів. У його найдавнішого приятеля в Корнволлі були доньки, але Страйк мав з ними мало спільного; дівчатка просто пробігали повз — зібране у хвости волосся, буденні вітання: «Привіт, дядьку Корме, бувай, дядьку Корме!» Звісно, Страйк виріс із

сестрою — але Люсі ніколи не мала ліжка під цукрово-рожевим балдахіном, хоч, може, і мріяла про таке.

У Британі Брокбенк було іграшкове левеня. Ця думка нізвідки звалилася на Страйка від погляду на білого ведмедя на підлозі: іграшкове левеня зі смішним писочком. Дівчинка одягнула левеня в рожеву спідницю-пачку, воно лежало на дивані, коли вітчим Британі кинувся на Страйка з розбитою пляшкою з-під пива в руці.

Страйк повернувся до коридору, копирсаючись у кишені. Він завжди мав із собою записника і ручку. Написав коротку записку Елін з натяком на найкращу частину минулої ночі й лишив на столику в коридорі, щоб не будити. Тоді — так само тихо, як робив усе інше — закинув сумку на плече і вийшов з квартири. О восьмій зустріч з Робін на станції «Вест-Ілінг».

Над Гастингс-роуд розсіювалися останні пасемця туману, коли зі свого помешкання виходила Робін — спантеличена, напівсонна, з пакетом їжі в одній руці й дорожньою сумкою з чистим одягом у другій. Відчинивши багажник старого сірого «лендровера», вона закинула туди сумку, а сама хутко рушила до водійського сидіння з їжею у руках.

Щойно в коридорі Метью намагався її обійняти, але вона випручалася, впершись обома руками в його гладенькі теплі груди, відштовхнула, накричала, щоб не ліз. На ньому були тільки труси-боксерки. Робін боялася, що він зараз натягає на себе якийсь одяг, щоб вибігти за нею на вулицю. Робін ляснула дверцятами і застебнула пасок безпеки, поспішаючи поїхати геть. Щойно увімкнула запалювання, Метью вибіг з будинку — босий, у футболці й спортивних штанях. Вона ще ніколи не бачила в нього такого відкритого й вразливого обличчя.

— Робін! — кричав він, а вона вдарила по газах і зрушила з місця.— Я тебе кохаю! Я тебе кохаю!

Робін крутнула кермо й небезпечно рвонула з паркомісця, мало не зачепивши сусідську «хонду». У дзеркалі заднього огляду вона бачила Метью; чоловік, чиє самовладання зазвичай було абсолютним, на повний голос кричав про своє кохання, ризикуючи наразитися на цікавість із боку сусідів, на презирство й посміх.

Серце боляче загупало у грудях. Чверть по сьомій; Страйка на станції ще немає. В кінці вулиці вона звернула ліворуч, прагнучи прокласти якомога більшу відстань між собою та Метью.

Той прокинувся на світанку, коли вона пакувала речі, намагаючись його не збудити.

«Ти куди?»

«Допомагаю Страйкові з розслідуванням».

«Ночуватимеш не вдома?»

«Мабуть що так».

«А де?»

«Ще точно не знаю».

Робін не хотіла казати Метью, куди їде, щоб той бува не вирушив слідом. Те, як він поводився, коли вчора Робін прийшла додому, глибоко її вразило. Метью плакав, просив. Вона ще ніколи не бачила його таким — навіть