Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Розділ 16. Арел

Арел лежала, поклавши голову йому на груди. Її в цей момент нічого не цікавило. Усередині було легко та спокійно, як ніколи.

Вона знала про нього все: кожну риску, кожен вигин тіла, кожне слово, що зривалося з його губ. Але навіть перебуваючи в ейфорії, вона не забувала навіщо сюди прийшла. Піднявши голову, Арел побачила, що Морл лежить із відкритими очима, підклавши одну руку під голову.

- Про що ти думаєш? – спитала вона.

- Про тебе. - Морл простягнув руку і доторкнувся до її волосся. - Мені б хотілося, щоб ти стала моєю королевою!

Арел від несподіванки ахнула, втративши дар мови.

- Але ти ж мене зовсім не знаєш. - тихо сказала вона.

- У мене таке відчуття, що я тебе знав завжди! Мені з тобою спокійно. Твоя присутність додає мені сил!

Губи дівчини затремтіли, ніби вона збиралася заплакати.

- Але Морл, я ж старша за тебе! - впоравшись з емоціями, Арел розсміялася.

- Не може бути! Ти тобі на вигляд років дев'ятнадцять, не більше! - здивувався Морл. Думка, що раптом прийшла йому в голову, змусила його здригнутися. - Скажи, ти смертна?

Дівчина зітхнула та похитала головою.

- Я не смертна! Але все одно я набагато старша за тебе!

Морлу виховання не дозволяло запитати, скільки їй років. Арел дивилася на нього так ніжно, що він відчував її теплоту і любов. Яких у принципі бути не повинно.

- Морл! - дівчина повернулася набік, поклавши руку йому на груди. - Пообіцяй, що виконаєш дещо!

Морл недовго думаючи, кивнув.

- Не воюй із Мерліном за Тріщину! Використай посох, об'єднайте сили і закрийте Тріщину! Адже це єдиний шанс утримати рівновагу! Доля світу в твоїх руках!

- Вибач, але цього я не зможу виконати! Мені посох потрібен для інших цілей! - заперечив Морл.

Арел поцілувала його в щоку, на кілька хвилин замовкнувши.

- Але, якщо щось піде не так?! Прошу, закрий Тріщину! Адже це тільки тобі під силу! Він обрав тебе!

- Арел, у мене немає іншого способу виграти цю війну! - зітхнув Морл, провівши долонею по її щоці.

- Коли не буде Тріщини все само собою вирішиться! Мені дуже страшно! Не чекай, чим раніше це зробити, тим краще! Інакше настане кінець усього. Прошу тебе, коханий... - дівчина, користуючись тим, що його обличчя знаходиться близько, чмокнула його у губи.

Їхня розмова видалася довшою, ніж вона розраховувала. Морла було нелегко звернути з наміченої мети. Але під кінець вони все-таки знайшли компроміс.

- Я подумаю! Закрити її все одно доведеться!

Арел усміхнулася, сівши на ліжку.

- Бал уже закінчився! Мені, напевно, пора!

- Стій! - Морл стиснув її руку, трохи не розрахувавши силу. - Зараз ніч! Я тебе не відпущу!

- Я буду до тебе іноді приходити!

- Ні! Я тебе не відпущу! - Морл обхопив її руками, притягнувши до себе.

Дівчина знову лягла, поклавши голову йому на груди. У ній боролося відразу кілька бажань: піти, і залишитися.

- Я люблю тебе! - прошепотіла вона, заплющивши очі. Почуття, що несподівано прокинулися, перевернули весь її світ. - Морл... - Арел розплющила очі й прошепотіла йому на вухо. - Я стала твоєю першою, я і буду твоєю останньою.

Морл лише посміхнувся, не надавши її словам істотного значення.

* * *

Щойно на небі з'явилася тонка смужка світанку, Арел прокинулася. Вона всю ніч провела у спальні Морла. Дівчина тоді навіть не відчула, як заснула.

Подивившись на сплячого поруч молодого короля, вона посміхнулася, і нахилившись, легко поцілувала його в щоку.

Після цього дівчина встала з ліжка і почала одягатися. Застебнувши сукню, вона ще раз кинула на нього погляд.

"Що ж ти накоїв, Морл?! Я лицемірила, розмовляючи з тобою! Посміхалася, а сама мріяла встромити тобі ніж у серце! Але зараз... - Арел важко зітхнула, продовжуючи його розглядати. - У мене ж є обов'язок перед світом! Я повинна підтримувати рівновагу! - сльози одна за одною почали скочуватися по щоках. - Після того, як ти закриєш Тріщину, війна для тебе закінчиться. - закинувши голову, дівчина подивилася у стелю. Щоб зупинити сльози, довелося прикусити до болю нижню губу.

Сьогоднішній день приніс занадто багато потрясінь.

Взявши свою маску, яка знаходилася на столі, дівчина поклала її на сусідню подушку.

- Прощавай, останній з моєї крові! - прошепотіла вона, востаннє кинувши на нього погляд. - Якщо ти виконаєш свою обіцянку... Ми більше не побачимося.

Розвернувшись, Арел попрямувала до вікна, вже не обертаючись. Їй вистачило лише одного дотику, щоб дерев'яні стулки відчинилися. Піднявши ногу, Арел стала на підвіконня. Через відчинене вікно увірвався вітер.

Раптом кімнату засліпило яскраве світло, і почулося кінське іржання. Схопившись, Морл сів на ліжку.  

"Чи не наснилося це мені?" - злякався він.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍