Читати книгу - "Колиска для кішки"

заглядав під меблі, перевіряючи, чи не залишилось там часточок льоду-дев’ять, які ми могли не помітити. А Френк ішов слідом за нами й очищував усе вогнем лампи.

Бездумний спокій прибиральниць і двірників, що працюють пізно вночі, охопив нас. Ми очищали хоч один наш маленький куточок у світі, повному бруду.

Тоді несподівано для самого себе я почав розпитувати Ньюта, Анджелу та Френка, так ніби ми бесідували десь у вітальні, про той вечір, коли помер старий Гоніккер, та про собаку.

Дитяча впевненість у тому, що, прибравши кімнату, вони все виправлять, дозволила Гоніккерам відверто розповісти все.

Ось що я почув.

У той фатальний день перед Різдвом Анджела поїхала до селища, щоб купити гірлянду для ялинки, а Ньют із Френком пішли погуляти узбережжям — узимку там було порожньо, вони зустріли лише чорного лабрадора-ретривера. Собака поводився доброзичливо, як і всі собаки цієї породи, він пішов слідом за Френком і Ньютом додому.

Фелікс Гоніккер умер, умер у своєму білому плетеному кріслі обличчям до моря, доки його діти були відсутні. Весь той день старий дражнив дітей, натякаючи на лід-дев’ять, показував його — пляшечку, на якій він намалював череп та схрещені кістки й написав: «Небезпечно! Лід-дев’ять! Берегти від вологи!»

Весь день старий набридав дітям насмішками. «Давайте, ворушіть мізками! — казав він весело. — Поміркуйте трішки. Я казав вам, що точка плавлення в нього сто чотирнадцять та чотири десятих градуса за Фаренгейтом, що він складається тільки з кисню та водню. Що ж це може бути? Подумайте трішки! Не бійтеся напружити ваші мізки. Вони це витримають».

— Він завжди казав нам напружити мізки, — мовив Френк, пригадуючи старі часи.

— Я ще змалечку перестала напружувати мізки, — зізналась Анджела, спираючись на ручку щітки. — Я навіть слухати його не могла, коли він починав балакати про науку. Тільки кивала та прикидалась, ніби напружуюсь, але мої бідні мізки, коли йшлося про науку, ставали негнучкими, мов стара гумка для пояса.

Було ясно, що перед тим, як старий опустився у плетене крісло й помер, він розважався на кухні, граючись із водою та льодом-дев’ять. Очевидно, він перетворював воду на лід-дев’ять, а потім знов на воду, бо зняв усі каструлі та миски з кухонних полиць і заповнив їх водою. Поряд лежав термометр, значить, старий виміряв якусь температуру.

Він, мабуть, хотів лише недовго відпочити в кріслі, бо залишив у кухні повний безлад, у тому числі мисочку, заповнену твердим льодом-дев’ять.

Гоніккер, безперечно, збирався після короткої перерви розтопити його, щоб скоротити світовий запас цієї блакитно-білої речовини до того маленького уламка, який він тримав у пляшечці.

Але, як учить нас Боконон, «будь-хто може розпочати перерву, але ніхто не може передбачити, коли вона скінчиться».

112 Ньют і материна сумочка

— Я мала здогадатися, що він мертвий, щойно увійшла до кухні, — сказала Анджела, знов спираючись на щітку. — Те плетене крісло не звучало. Воно завжди потріскувало, скрипіло, коли батько сидів у ньому, навіть коли спав.

Але Анджела вирішила, що батько спить, і пішла прикрашати різдвяну ялинку…

Ньют і Френк повернулись із прогулянки, лабрадор-ретривер за ними. Вони зайшли на кухню, щоб знайти щось поїсти для собаки. Там вони побачили безлад, який залишив після себе старий.

По підлозі розтеклися калюжі, малюк Ньют узяв ганчірку для посуду і витер їх. Мокру ганчірку він кинув на мийку.

Але сталося так, що ганчірка впала на миску, де залишився лід-дев’ять.

Френк думав, що в мисці цукрова глазур для пирога, і тицьнув її в руки Ньюту, щоб той побачив наслідки своєї недбалості.

Ньют відірвав ганчірку від застиглої поверхні й помітив, що тканина дивно змінилася: вона набула металевого блиску, ніби була зроблена зі зміїної луски або тонкої золотої сітки.

— Я кажу «золота сітка», — сказав малюк Ньют там, у «Папиній» спальні, — бо вона нагадала мені материну сумочку, що була такою ж самою на дотик.

Анджела розчулено пояснила, що Ньют у дитинстві обожнював материну золоту сумочку. Я здогадався, що то була вечірня сумочка.

— Мені було так приємно тримати її, нічого кращого на дотик я не зустрічав, — сказав Ньют, дивуючись своїй дитячій пристрасті. — Куди вона поділась, хтозна?

— Хтозна, куди поділось багато чого ще, — сказала Анджела. Її печальні, розгублені слова відлетіли в минуле і там завмерли.

Утім, що сталося з ганчіркою, яка стала на дотик, мов сумочка, відомо: Ньют показав її собаці, собака лизнув ганчірку. І в ту ж мить скам’янів.

Ньют пішов сповістити батька про скам’янілого собаку і виявив, що батько скам’янів теж.

113 Історія

Наша праця в «Папиній» спальні нарешті дійшла кінця.

Тільки тіла ще треба було віднести до поховального багаття. Ми вирішили, що це необхідно зробити урочисто, а тому відклали похорон, доки не завершиться церемонія на честь Ста мучеників за демократію.

Наостанок ми підняли фон Кеніґсвальда, щоб очистити місце, де він лежав. А тіло сховали сторчголов у гардеробі «Папи».

Не можу пояснити, навіщо ми його сховали. Мабуть, ми хотіли спростити картину.

Що ж до історії про те, як Ньют, Анджела та Френк у Святвечір розподілили світовий запас льоду-дев’ять, то вони якось утомились, коли дійшло до подробиць їхнього злочину. Гоніккери не могли згадати, чим кожен з них виправдав своє бажання привласнити лід-дев’ять. Вони міркували про властивості льоду-дев’ять, пригадували батькове спонукання «напружити мізки», але про моральний бік ситуації мова не йшла.

— Хто розділив лід? — спитав я.

Трійця Гоніккерів так ретельно стерла цей інцидент зі своєї пам’яті, що навіть цю найважливішу деталь вони не спромоглися пригадати.

— Це не був Ньют, — сказала нарешті Анджела. — У цьому я впевнена.

— Або ти, або я, — припустив Френк після довгих роздумів.

— Ти зняв з кухонної полиці три скляні банки з кришками, — сказала Анджела. — Три маленьких термоси ми придбали вже наступного дня.

— Авжеж, — згодився Френк. — А потім ти взяла щипчики для льоду й покришила лід-дев’ять у тій мисці.

—