Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

Я розреготалася і обійняла його.

– Ходімо.

Ми пройшли вперед, і я озирнулася, не знаю навіщо. Кріс дивився на нас і погляд його був трохи засмученим. Я вирішила не надавати цьому значення, втім цей погляд збентежив мене. Метт показав мені свою кімнату.

– Ось вона, істинно чоловіча творча кімната. Мій кабінет, таємний клуб і просто оазис.

– У тебе постіль у метелики! – крикнула я.

– Це не моя! – розчервонівся Метт. – Краще глянь платівки... – змінив тему він, обсмикуючи покривало пісочного кольору так, щоб ганебної постільної білизни видно не було. Я почала розглядати його платівки, поки він пірнув у ванну переодягнутися. Я пройшлася по корінцях пригодницьких книжок, кімната була сповнена плакатами з відомими рестлерами і стосами дисків з музикою кінця 60–х. У нього був портрет Мерилін, що складався з червоних і рожевих поцілунків і вирізки цитат із фільмів Скорсезе. Він просто приголомшлива людина, я зловила себе на думці, що щиро люблю Метта просто за те, ким він був, за те, що йому подобалось, всі ці деталі робили його тим, хто став для мене вкрай важливою людиною і близьким другом. Я була в його квартирі в Портленді, там у принципі все те саме. Випереджаючи ваші "ох", та "ах", ми просто дивилися Декстера і їли цибулеві кільця, не починайте.

– Ну, як я?

Я обернулася. Він стояв у білій сорочці, темно–синій жилетці та штанях. Йому краще без краватки. Я запропонувала її зняти і просто застебнути сорочку. Він посміхнувся і пустив мене у свою "перевдягалку" Благо моя сукня не мнеться бо це сукня–бандаж. Тобто обліпить кожен сантиметр твого тіла, крутіше за спандекс, ти будеш пітніти в ньому як свиня, зате матимеш приголомшливий вигляд. Ця сукня була темно–синього кольору завдовжки сантиметрів на сім вище коліна, зверху я одягла білий жакет у довжину до сукні, він об'ємний і прямого крою. Взула білі туфлі на підборах, а волосся підібрала в легку зачіску. Очі навела сильніше, губи залишила нейтральними. Підійде.

– Яка ти гарна.– посміхнувся Метт.

Я посміхнулася. Скажи це Кріс, я б почервоніла або не знаю, була б трохи спантеличеною. Але почути це від Метта, все одно, що від персонального стиліста, або подруги, не знаю, мені приємно і нічого більше. Ми спустилися вниз. Святкування починалося. Грали Паоло Конте, було тепло і сонячно. Усі гості були привітні й усміхнені, ми з братами Брайт зайняли свої місця недалеко від арки, де вже стояв дідусь Чарлі, його кузен Джо і син Ітан. Наречена з'явилася під ніжну мелодію клавішних у вишуканому брючному костюмі зі шлейфом із білого мережива, невеликою вуаллю і букетом білих півоній. Чарівна бабуся Дарлінґ, у свої сімдесят вісім, мала значно молодший вигляд і посміхалася так щиро і тепло, що хотілося посміхатися самій. Пізніше розрізали торт і почали танцювати. Дарлінґ і Чарлі не могли покинути мене, мені було ніяково, бо гості дивилися на мене з сумішшю роздратування і ревнощів, але "наречені" так мене розпитували про все і обіймали, що я сама не хотіла від них відриватися. Метт кидався хвалити мене, як колегу і друга, Кріс додавав, що я вмію подарувати атмосферу будь–якому місцю. Дарлінґ сміялася, гладячи мою руку, дідусь Чарлі запрошував танцювати, і ми легко кружляли під Sotto le stelle del jazz. Це було так атмосферно. Сонце тільки котилося до моря, газон був у затінку, танцювали парочки, чоловіки й жінки у віці, навіть двоє малят пробували розучити нові па, міцно тримаючи один одного за руки. Чарлі м'яко вів мене газоном, кружляючи.

– Ви чудово танцюєте, Чарлі.– посміхнулась я.

Поруч танцювали Метт і Дарлінґ. Я звернула увагу, що Чарлі з дружиною обожнювали своїх онуків, обох однаково, мабуть тому і Кріс, і Метт відчували трепет і вдячність до бабусі з дідусем. Дарлінґ раз у раз гладила онука по щоці, посміхаючись.

– О, чарівна! Я так радий, що Кріс нарешті нас познайомив! – не вгамовувався Чарлі.

– О, Чарлі, ви вженете мене в фарбу!

– Дарлінґ, чи могла ти уявити, що ми доживемо до того, щоб наш молодшенький познайомив нас із такою чудовою нареченою!

– Нареченою?–знітилась я.– О... ні–ні...

– Звісно, поки що ні.– сказав він, посміхнувшись.– Але ж одного разу...– Чарлі мені підморгнув.

Я посміхнулася, хитаючи головою, він невиправний.

– Ми дуже раді, що ти тут.– сказала Дарлінґ, поклавши руки мені на плече.

Я погладила її по руці, і ми синхронно розсміялися, коли Чарлі та Метт нас закружляли. Ми обговорювали якісь фільми, вони розповідали про забігайлівку, де минула їхня юність, ми разом наспівували пісні, які знали всі вчотирьох. Ми сміялися, і я зрозуміла, що давно не почувалася так добре. Мені було тепло. Було світло, було так трепетно на душі. Ніби незнайомі люди полюбили мене з першої зустрічі, прийняли як свою. Ніби я вже частина їхньої родини. І в якийсь момент мені захотілося нею стати. Десь вдалині замайоріла бірюзова сукня, така сама, як була у Лів, висока дівчина стояла до мене спиною і я відчула, як мене прошибло, немов блискавкою. Коли жінка повернулась обличчям я відчула, що плачу. Звісно це не Лів, не могла бути вона, втім згадавши свою подругу, якої мені страшенно бракувало, я немов втратила бажання веселитись. Бо я вважала зараз це недоречним, в пам'ять про неї.

–Люба, тобі недобре?– поцікавилась Дарлінґ.

–Даруйте...Просто згадала подругу...