Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

class="p1">- Молодець, отримуєш іще п'ять очок. Отож, якщо вам будуть потрібні листя чи кора дерева, на якому оселився посіпачка, то варто запастися мокрицями, щоб його задобрити або відвернути увагу. На вигляд вони не дуже небезпечні, однак, розгнівавшись, штрикатимуть вам у очі пальцями, а пальці в них, як бачите, дуже гострі й абсолютно небажані поблизу ваших очей. А тепер підходьте ближче, беріть мокриць та посіпачку - тут має вистачити по одному на трьох осіб - і вивчайте їх детальніше. До кінця уроку кожен має здати мені малюнок посіпачки з позначенням усіх частин його тіла.

Учні зібралися довкола столу. Гаррі зумисне обійшов його ззаду, щоб опинитися біля професорки Граблі-Планки.

- А де Геґрід? - поцікавився він, поки інші вибирали посіпачок.

- Тебе це не стосується, - жорстко відрізала професорка, так само, як і колись, коли Геґрід не з'явився на урок. Тупо осміхаючись усім своїм гострим обличчям, Драко Мелфой перехилився через Гаррі і вхопив найбільшого посіпачку.

- Можливо, - впівголоса процідив Мелфой, щоб його почув тільки Гаррі, - той тупий лох сильно покалічився.

- Можливо, ти теж покалічишся, якщо не заткнешся, - краєм рота просичав Гаррі.

- Можливо, він зв'язався з тими, хто завеликийнавіть для нього. Карочє, ти ж кумекаєш, що я маю на увазі.

Мелфой відійшов, огидно шкірячись до Гаррі, а того раптом замлоїло. Невже Мелфоєві щось відомо? Зрештою, його батько - смертежер. Що, як він володіє такою інформацією про Геґрідову долю, яка ще не дійшла до Ордену? Він поспішив навкруг столу до Рона й Герміони, що сиділи навпочіпки на траві й переконливо вмовляли посіпачку не ворушитися, щоб вони могли його замалювати. Гаррі витяг пергамент і перо, присів біля них і пошепки переповів Щойно сказане Мелфоєм.

- Дамблдор знав би, якби з Геґрідом щось сталося, - відразу сказала Герміона. - Мелфой лише зрадів, якщо ми занервуємо. Він тоді зрозуміє, що ми не знаємо, що відбувається. Гаррі, не звертаймо на нього уваги. На, краще потримай посіпачку, щоб я змалювала його личко...

- Так, - почувся неподалік лінивий Мелфоїв голос, - мій старий балакав днів два тому з міністром, і схоже, карочє, що міністерство вирішило серйозно взятися за цю, тіпа, школу з її лажовим рівнем навчання. Тому, навіть якщо той здоровенний дебіл з'явиться тут знову, його відразу звідси й викинуть.

- ОЙ!

Гаррі так міцно стис посіпачку, що той мало не тріснув і у відповідь дряпнув йому руку своїми гострющими пальцями, залишивши два глибокі порізи. Гаррі його відпустив. Креб і Ґойл, що вже гиготіли, уявляючи, як виженуть Геґріда, заіржали ще голосніше, коли посіпачка, ця крихітна людинка-гілочка, помчав щодуху в ліс і незабаром зник між корінням дерев. Коли вдалині пролунав дзвоник, Гаррі згорнув свій закривавлений малюнок посіпачки й подався на гербалогію, перев'язавши долоню Герміониною носовою хустинкою. Мелфоїв глумливий регіт і далі дзвенів йому в вухах.

- Якщо він ще хоч раз обізве Геґріда дебілом... - процідив Гаррі.

- Гаррі, не заїдайся ти з цим Мелфоєм, не забувай, що він тепер староста і може серйозно ускладнити тобі життя...

- Цікаво знати, як іще можна ускладнити мені життя? - саркастично відрізав Гаррі. Рон реготнув, але Герміона спохмурніла. Вони пленталися вздовж овочевих грядок. Небо ніяк не могло вирішити, розродитися йому дощем чи ні.

- Я хочу єдиного - щоб Геґрід якнайскоріше повернувся, - тихенько сказав Гаррі, коли вони підійшли до оранжерей. - Тільки не кажи мені, що ця Граблі-Планка - краща вчителька! - погрозливо додав він.

- Я й не збиралася, - заспокоїла його Герміона.

- Бо вона ніколи й близько не зрівняється з Геґрідом, - рішуче заявив Гаррі, прекрасно усвідомлюючи, що він щойно був присутній на зразковому уроці догляду за магічними істотами, і це його добряче роздратувало.

Відчинилися двері найближчої оранжереї, і звідти висипала зграйка четвертокласників. Серед них була й Джіні.

- Салют, - весело привіталася вона. Ще за кілька секунд з'явилася Луна Лавґуд, яка пленталася позаду всіх. Ніс її був вимащений землею, а волосся закручене у вузол на потилиці. Коли вона побачила Гаррі, її й так вирячені очі ще більше витріщилися від хвилювання й вона подалася до нього навпростець. Багато його однокласників зацікавлено за цим стежили. Луна набрала повні груди повітря, а тоді сказала, навіть не вітаючись. - Я вірю, що Той-Кого-Не-Можна-Називати повернувся, і вірю, що ти з ним бився і зумів від нього врятуватися.

- Е-е... добре, - незграбно пробурмотів Гаррі. Луна мала у вухах замість сережок щось схоже на дві оранжеві редиски. Парваті з Лавандою, мабуть, помітили їх одразу, бо обидві захихотіли й показали на її вуха.

- Можете сміятися, - нітрохи не збентежилася Луна, їй, напевно, здалося, що Парваті й Лаванда регочуть з її слів, а не з того, що вона носить. - Але колись усі були переконані, що не існує таких істот, як бліберний хочкудик чи зім'яторогий хропач!

- Так воно й було, - втрутилася Герміона. - Неіснувалоніяких бліберних хочкудиків чи зім'яторогих хропачів.

Луна спопелила її зневажливим поглядом і пішла далі, сердито погойдуючи своїми сережками-редисками. Тепер уже не тільки Парваті й Лаванда хапалися за животи.

- Невже так важко не ображати хоча б тих людей, що мені вірять? - дорікнув Гаррі, коли вони заходили в клас.

- Ой, Гаррі, я тебе благаю! Тобі не потрібна підтримка Луни, - скривилася Герміона. - Джіні мені багато чого розповідала про цю Луну. Вона, здається, вірить лише в те, чого ніяк не можна довести. Годі сподіватися чогось іншого від людини, чий батько видає «Базікало».

Гаррі згадав зловісних крилатих коней, що він їх побачив того першого вечора, і те, як Луна сказала, що теж їх бачить. Настрій у нього зіпсувався ще більше. Невже вона збрехала?

Та він не встиг заглибитися в ці роздуми, бо до нього підступив Ерні Макмілан.

- Поттере, я мушу тобі сказати, - голосно й виразно промовив він, - що не тільки диваки тебе підтримують. Особисто я вірю тобі на всі сто. Моя родина завжди була вірна Дамблдорові, і я так само.

- Е-е... дуже тобі дякую, Ерні, - відповів приємно здивований Гаррі. Можливо, Ерні сказав це все занадто помпезно, але Гаррі зараз був глибоко вдячний за слова довіри від людини, з вух якої не звисають редиски. Після сказаного Ерні на обличчі Лаванди Браун зів'яла посмішка, а Шеймус, як помітив Гаррі, повертаючись до Рона