Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

вона не договорила, бо прибула ранкова пошта. Сова, Що, як звично, принесла їй «Щоденного віщуна», приземлилася небезпечно близько від цукорниці й виставила лапку. Герміона поклала їй у шкіряний гаманець один кнат, взяла газету й уважно переглянула першу сторінку. Сова тим часом полетіла.

- Є щось цікаве? - запитав Рон. Гаррі всміхнувся, розуміючи що Рон намагається відвернути її увагу від домашніх завдань.

- Нема, - зітхнула вона, - лише якісь плітки про одруження бас-гітариста з «Фатальних сестер».

Герміона розгорнула газету й сховалася за нею. Гаррі узяв собі ще одну порцію яєчні з шинкою. Рон із заклопотаним виглядом позирав на високі вікна.

- Стривайте, - раптом озвалася Герміона. - Та ні... Сіріус!

- Що сталося? - Гаррі так рвучко схопив газету, що вона роздерлася, і тепер вони з Герміоною тримали в руках по половині.

- «Міністерство магії отримало з надійного джерела інформацію, що Сіріус Блек, сумнозвісний масовий вбивця... траля-ляля-ля... переховується зараз у Лондоні!» - стражденним голосом прочитала Герміона зі своєї половини.

- Це Луціус Мелфой, закладаюся, - неголосно й люто сказав Гаррі. - Він упізнав Сіріуса на платформі...

- Що? - стривожено перепитав Рон. - Ти не казав...

- Цсс! - засичали на нього Гаррі з Герміоною.

- «...Міністерство попереджає чаклунську громаду, що Блек дуже небезпечний... убив тринадцять осіб... утік з Азкабану...» - ну, і так далі, - закінчила Герміона, тоді відклала свою половинку газети й перелякано глянула на Гаррі з Роном. - Тепер він більше не зможе вийти з будинку, - прошепотіла вона. - Дамблдор же його попереджав.

Гаррі пригнічено глянув на відірваний ним клапоть «Віщуна». Більшу частину сторінки займала реклама крамниці «Мантії для всіх оказій від мадам Малкін», де влаштували розпродаж.

- Гей! - розгладив він газету, щоб Герміона з Роном могли прочитати. - Подивіться!

- Мантії в мене є, - відказав Рон.

- Та ні, - наполягав Гаррі. - Гляньте... на оце.

Рон з Герміоною нахилилися, щоб прочитати. То був коротесенький допис у самому низу газетної колонки. Заголовок був такий:

 ЗАЗІХАННЯ НА МІНІСТЕРСТВО

Стержис Подмор, віком 38 років, що мешкає в будинку номер два на вулиці Рокитний Парк у Клепгемі, постав перед Чарверсудом за звинуваченням у незаконному проникненні 31 серпня в Міністерство магії та в намірі вчинити пограбування. Подмор був затриманий чарсторожем міністерства Еріком Манчем при спробі вдертися в цілком таємні двері о першій годині ночі. Подмор, яким відмовився давати будь-які свідчення на свій захист, був визнаний винним за обома пунктами звинувачення і засуджений до піврічного ув'язнення в Азкабані.

- Стержис Подмор? - поволі перепитав Рон. - Це той тип, якому ніби соломи в голову напхали, так? Один з членів Ор...

- Роне, цсс! - прошипіла Герміона, перелякано зиркаючи на нього.

- Півроку в Азкабані! - приголомшено прошепотів Гаррі. - Тільки за спробу зайти в двері!

- Не будь дурний, до чого тут двері? Що він робив у міністерстві о першій ночі? - видихнула Герміона.

- Думаєте, виконував якесь завдання Ордену? - пробурмотів Рон.

- Стривайте... - поволі протяг Гаррі. - Стержис мав прийти і провести нас на вокзал, пам'ятаєте?

Друзі глянули на нього.

- Так, він мав бути одним з наших охоронців по дорозі на Кінґс-Крос, пригадуєте? А Муді ще сердився, що він не прийшов. Отже, Стержис не міг виконувати їхнє завдання.

- Може, вони й не чекали, що його впіймають, - завагалася Герміона.

- Це могла бути пастка! - вигукнув схвильовано Рон. - Ні... послухайте! - заговорив він значно тихішим голосом, коли побачив лютий погляд Герміони. - Міністерство підозрює, що він належить до Дамблдорових спільників, тому... ну, я не знаю... його могли заманитив міністерство, і він не вдирався ні в які двері! Можливо, це все підлаштували, щоб його затримати!

Якийсь час Гаррі й Герміона мовчки все обмірковували. Гаррі це все здалося надуманим. А ось Герміона була вражена.

- Я не здивувалася б, якби насправді так і було.

Вона замислено склала свою половину газети. Гаррі відклав ножа й виделку, а Герміона мовби отямилася від марення.

- Я думаю, що треба почати з реферату для професорки Спраут про самозапилювальні чагарники, а тоді, якщо пощастить, ще встигнемо перед обідом попрацювати над закляттям «Інаніматус конжурус» для Макґонеґел...

Гаррі відчув докори сумління, коли згадав, як багато домашніх завдань чекає його нагорі, але небо було чисте і яскраво-синє, а він уже цілий тиждень не сідав на «Вогнеблискавку»...

- Та ми ввечері все зробимо, - сказав Рон. коли вони з Гаррі прямували пологим схилом до квідичного поля, несучи на плечах мітли. У їхніх вухах і досі бриніли жахливі Герміонині пророкування, що вони провалять усі свої СОВи. - А ще ж буде завтра. Вона занадто переймається навчанням, і в цьому її біда... - Рон на хвилю замовк, а тоді стурбовано додав: - Думаєш, вона серйозно казала, що не дасть нам переписувати конспекти?

- Думаю, що так, - зітхнув Гаррі. - Але тренування - це теж важливо. Треба тренуватися, якщо хочемо залишитися в команді...

- Це правда, - радісно погодився Рон. - І ще ж є багато часу на все інше...

Коли вони підійшли до квідичного поля, Гаррі зиркнув праворуч, туди, де погойдувалися темні верхівки дерев Забороненого лісу. Звідти нічого не вилітало. Небо було чисте й порожнє, хіба що кілька сов ширяло вдалині навколо вежі з соварнею. Йому вистачало інших турбот. Летючий кінь не завдав йому ніякої шкоди. Він викинув його з голови.

У шафці в роздягальні вони взяли м'ячі й почали тренування. Рон захищав троє височенних воріт, а Гаррі в ролі загонича намагався забити йому квафела. Гаррі побачив, що Рон грає зовсім непогано. Він відбив три чверті м'ячів, що їх намагався забити Гаррі, причому, що довше вони тренувалися, то краще Рон грав. Так минуло кілька годин, а тоді вони повернулися до замку на обід, під час якого Герміона не втомлювалася торохтіти про їхню безвідповідальність, а потім знову пішли на квідичне поле для справжнього тренування. Коли зайшли в роздягальню, там уже була вся команда, окрім Анжеліни.

- Усе гаразд, Рон? - підморгнув йому Джордж.

- Так, - відповів Рон, який по дорозі до поля ставав дедалі тихіший.

- Готовий себе показати у всій красі, манюній сталоста? - капосно всміхнувся Фред, натягуючи через розкуйовджену голову квідичну мантію.

- Замовкни, - буркнув з кам'яним