Читати книгу - "Срібний трон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Невдовзі Аслан зупинився, а діти зазирнули у струмок. Там, на золотавому піщаному дні, лежав король Каспіан, мертвий, а над ним струменіла вода, чиста та прозора, мов скло.
Його довга біла борода розвівалася у ній, мов дивна водяна рослина. Усі троє стояли над ним і не могли стримати сліз. Навіть Лев і той плакав здоровенними левовими сльозами, і кожна сльозинка його була безцінна. Джил помітила, що сльози Юстаса – то вже не дитячі сльози й не сльози хлопчика, що намагається їх приховати, а сльози дорослого чоловіка. В усякому разі, їй так здалося, незважаючи на те, що там, на горі, слово «дорослий» взагалі втрачало будь-який сенс, бо кожен мав такий вигляд, за яким неможливо визначити вік.
– Син Адамів, – звернувся Аслан до Юстаса, – піди до тих хащ, зірви там колючку та принеси мені.
Юстас підкорився. Колючка була довга, з лікоть, та гостра, мов шпага.
– Увіткни, сине Адамів, її мені в лапу, – повелів Аслан, здіймаючи праву передню лапу та підставляючи Юстасу величезну подушечку.
– Колоти? – перепитав Юстас.
– Так, – відповів Аслан.
І тоді Юстас, зціпивши зуби, увігнав шпичку в подушечку на лапі Лева. Із рани викотилася величезна крапля крові, і була вона такою червоною, що червоніше не тільки не буває, але й уявити не можна. І впала ця крапля у джерело на тіло мертвого короля. І відразу скорботна музика припинилась, а мертвий король почав змінюватись. Його біла борода змінилася на бороду з просіддю, сиве волосся зникало, поки не зосталося жодної сивини, а борода перетворилася на золотаву, і почала ця борода меншати та коротшати, доки зовсім не щезла, а впалі щоки округлилися та посвіжішали, зморшки згладились, очі розплющилися, потім очі та губи всміхнулися – і раптом він підхопився та став перед ними юнаком, майже хлопчиком (але ким саме – Джил сказати не могла, бо в країні Аслана жоден віку не має. Навіть у нашому світі найдурніші з дітей – то діти найбільше за все, а найдурніші дорослі – то такі собі найсправжнісінькі дорослі, розумієте, дорослі по-справжньому). Юнак кинувся до Аслана та як міг обійняв його за могутню шию, міцно, по-королівськи, його розцілував, а Лев відповів йому по-лев’ячому несамовито. Урешті-решт, Каспіан роззирнувся і розсміявся радісно та здивовано.
– Гей! Та це ж Юстас! – вигукнув він. – Юстасе! Здається, ти нарешті знайшов край землі! А пам’ятаєш меч, що я тобі подарував? Ти його зламав, коли бився з морським змієм.
Юстас простягнув до нього руки і ступив крок уперед, готовий обійняти, але несподівано злякався і позадкував.
– П-п-ослухай, – Юстас від хвилювання навіть трішечки затинався. – Це, звісно, неймовірно! Але хіба ти не…. Я хотів сказати, невже ти?..
– Ой, не кажи дурниць, – присік його Каспіан.
– Але, – Юстас збентежено погледів на Аслана, – хіба він не помер?
– Так, – відповів Лев дуже тихо, майже кепкуючи, як здалося Джил, – він помер. Більшість із нас уже померли, навіть я. Майже всі…
– А-а-а, ось у чому справа, – здогадався Каспіан. – Тепер я зрозумів, що тебе бентежить. Тобі, певно, спало на думку, що я привид. Чи ще якесь безглуздя. Та хіба тобі не зрозуміло? Я, мабуть, був би привидом, коли б з’явився в Нарнії, тому що мене в ній більше не існує. Але не можна бути привидом у власному світі. От якби я потрапив у ваш світ, то, ймовірно, видався б привидом. Точніше, не знаю. Але мені здається, що ви до того світу також не належите, бо ж ви тепер тут.
У душах дітей запалала надія, але Аслан лише похитав гривастою головою:
– Ні, мої любі, – сказав він. – Коли зустрінетесь тут зі мною знов, то залишитесь назавжди. Але не цього разу. Ви повинні повернутися у власний світ. На деякий час…
– Аслане, – звернувся до Лева Каспіан, – я завжди мріяв хоч одним оком зазирнути у їхній світ. Чи це можливо?
– Тепер, коли ти помер, для тебе нема неможливого, – відповів Аслан. – Ти зазирнеш туди лише на п’ять хвилин за їхнім часом. П’яти хвилин вистачить, аби привести там усе до ладу.
І Аслан коротенько пояснив Каспіану, що Джил та Юстас повертаються до Експериментальної школи. І про саму школу також розповів. Здавалося, він про неї знає не гірше за дітей.
– Донько роду людського, – звернувся Аслан до Джил, – відламай-но прутика від того куща.
Вона відламала, і щойно тільки прутик опинився у неї у руках, як одразу ж перетворився на чудовий новий батіг.
– А тепер ви, сини Адама, оголіть ваші мечі, – велів Аслан хлопцям. – Але бити ними можна тільки навзнаки. Я посилаю вас не проти воїнів, а проти дітей та боягузів.
– А ти, Аслане, чи будеш ти з нами? – запитала Джил.
– Вони побачать тільки мою спину, – відповів їй Аслан.
Він хутко повів їх лісом, і не встигли вони пройти й сотні кроків, як перед ними з’явилася стіна Експериментальної школи. Аслан загарчав, струснувши на небі сонце. Від його рику частина стіни – ділянка кроків зо двадцять – обвалилася, і, заглянувши у пролом, діти побачили внизу знайомі хащі на подвір’ї школи, дах спортивної зали, а зверху над ними похмуре осіннє небо, таке саме, яким воно було до того, як почалися їхні пригоди. Аслан повернувся до Джил та Юстаса, дихнув на них та лизнув їм лоба. Після цього ліг у проломі та повернувся до Англії золотавою спиною, а благородним обличчям – до своєї країни. І відразу ж Джил побачила такі до болю знайомі обличчя, точніше, фігури їхніх власників, що продиралися до них крізь кущі. Тут була майже вся компанія – і Одета Шалапайль, і Киць-Чеширська старша, і Едіт Вінтербрьох, і Прищавий Дилдаун, і гладуха Товстоун, і два осоружні брати Фіглі. Але раптом вони зупинились, змінилися в обличчі та вся їхня підлість, жорстокість, самовпевненість та підлабузництво поступилися місцем одному – жаху. Вони бачили, як обвалилася стіна та що в цьому отворі лежить Лев розміром зі слоненя, а на них мчать троє людей у сяючому одязі зі зброєю в руках. Джил старанно пригощала дівчаток батогом, а Каспіан та Юстас били навзнаки мечами хлопців, та так, що за дві хвилини всі задираки й хулігани порозбігалися, як зайці, з криками: «Убивають! Бандити! Леви! Жах! Жах!» Ось у цьому сум’ятті подивитися,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Срібний трон», після закриття браузера.