Читати книгу - "Чвара королів"

що тебе не обходить. Нашим законним королем є Станіс, і не нам піддавати сумніву його рішення. Ми ведемо його кораблі, ми виконуємо його волю. Та й по тому.

— Щодо справ корабельних, пане батьку, — мовив Дал, — мене не втішають барила для води, які мені дали для «Примари». Вони зроблені з зеленої сосни. Щойно вийдемо у море, вода миттю зіпсується.

— Я отримав такі самі для «Пані Мар’ї», — додав Алард. — Геть усе витримане сухе дерево забрали собі люди королеви.

— Я скажу королю, — пообіцяв Давос.

Хай краще почує від нього, ніж від Аларда. Його сини були добрі вояки і ще кращі корабельники, але з вельможними панами розмовляти не вміли. «Вони вродилися від того ж хамського кореня, що і я. Але не люблять про те згадувати. Дивлячись на наш прапор, вони бачать високий чорний корабель, що летить за вітром. А на цибулину заплющують очі.»

Гавань була така забита людом, якої Давос раніше не пам’ятав. На кожному пришибі юрмилися жеглярі, вантажили харчі та всякий припас, шинки й корчми аж тріщали від вояків, що кидали кості, пиячили і шукали собі дівок… але даремно, бо Станіс на своєму острові шльондр не терпів. Узбережжям вишикувалися галери та рибальські байдаки, великі дуби та череваті кочі. Кращі стоянки займали найбільші кораблі: голова Станісового флоту, «Лють», качалася між «Князем Стефоном» та «Морським оленем», фарбований сріблом корабель князя Веларіона «Гордість Плавня» і його три брати, розкішно прикрашена «Червона клішня» князя Кельтигара, пишна «Меч-риба» з довгим залізним тараном. Далі у морі на якірній припоні стояв великий «Валірієць» Саладора Саана, оточений двома з половиною десятками малих смугастих лисенійських галер.

У кінці кам’яного пришибу, який поділяли «Чорна Бета», «Примара» і «Пані Мар’я» з півдесятком інших малих галер менше ніж на сотню весел, стояв невеличкий, добряче побитий морем шинок. Давос відчув спрагу, покинув синів і попрямував до шинку. Перед ним сиділа навпочіпки кам’яна химера заввишки до пояса, така вигладжена дощами та сіллю, що її рис уже ніхто не розбирав. Химера з Давосом були старими друзями, і він попестив її по кам’яній голові, перш ніж увійти досередини.

— Хай щастить, — пробурмотів він.

На іншому кінці галасливої трапезної сидів Саладор Саан та їв виноград з дерев’яної миски. Побачивши Давоса, він майнув до нього рукою.

— Пане Давосе, добрий лицарю! Сідай до мене! З’їж ягідку. З’їж дві. Вони на диво солодкі!

Лисенієць був меткий жевжикуватий чоловічок, чия звичка до зухвало-барвистого одягу стала вже приказкою на обох берегах вузького моря. Сьогодні він мав на собі блискучий срібнотканий альтембас; довгі зубчасті рукави кінцями мели підлогу, нефритові ґудзики на одягу були різьблені у подобі мавп, а на пасмах світлих кучерів хвацько сиділа химерна зелена шапочка з віялом павиного пір’я.

Давос обережно пробрався між столів туди, куди його покликали. Свого часу, ще до лицарства, він часто купував різний крам в Саладора Саана. Лисенієць і сам був добрячий перемитник, а ще торгував, позичав гроші в ріст, здобув чималу славу як пірат і величав себе «князем вузького моря». Ясна річ — варто харцизяці забагатіти, як він одразу пнеться у князі. Саме Давос переплив море до Лису, щоб залучити старого шахрая до справи князя Станіса.

— Не бачив, як палають боги, пане мій добрий? — запитав його Давос.

— Червоні жерці мають у Лисі великий храм. Вічно палять те, палять се, гукають щось своєму Ра-Гльорові. Своїми ватрами роблять мені нудно. Король Станіс теж скоро знудиться. Тільки на те й сподіваюся.

Здавалося, йому байдуже, хто може його підслухати — Саан сидів собі, жував виноградини, виштовхував насінини з рота язиком на губу і збивав їх пальцем геть.

— Моя «Тисячобарвна птаха» прибула учора, добрий паночку. Вона не військова галера, ні, вона для торгівлі, і вона заходила до Король-Берега. Ти певен, що не хочеш ягідку? Кажуть, у місті діти голодують.

Він зателіпав гроном перед Давосом і всміхнувся.

— Мені б краще пива та останніх новин.

— Люди Вестеросу завжди кудись поспішають, — пожалівся Саладор Саан. — А чого, питається? Хто надто поспішає жити, той біжить просто до могили.

Він відригнув і продовжив.

— Князь Кастерлі-на-Скелі надіслав свого карлика наглядати за Король-Берегом. Чи не сподівається він відлякати нападників його бридкою пикою, га? Або, може, гадає, що ми помремо зі сміху, як побачимо кривляння Біса на міських мурах? Хто мені скаже? Карлик викинув копняком під дупу йолопа, що очолював золоті киреї, та замінив його на лицаря з залізною рукою.

Він смикнув з грона виноградину, стиснув її між великим та вказівним пальцем так, що шкурка луснула, і пальцями потік сік.

До них пропхалася дівчина-служниця, дорогою ляскаючи по руках, що намагалися її вхопити. Давос замовив кухоль пива, обернувся до Саана і спитав:

— Чи добре захищене місто?

Той стенув плечима.

— Мури там високі та сильні, але хто на них стоятиме? Вони набудували скорпіонів та вогнеплюйок, але вояків у золотих киреях мало, та й ті надто зелені, а інших нема. Швидко вдарити, мов яструб падає на зайця, і велике місто буде наше. Аби ж був вітер наповнити вітрила, ваш король сів би на свій Залізний Престол назавтра ввечері. Карлика ми б убрали блазнем і тицяли йому списами у його дрібні сідниці, щоб гарненько нам танцював. Може б твій зацний король подарував мені кралю-королеву Серсею, аби гріла постіль уночі. Я ж так довго скнію без своїх дружин, і все заради його служби!

— Не бреши, пане пірате, — мовив Давос, — нема в тебе ніяких дружин, самі лише підбічниці. А за кожен твій день і кожен корабель тобі добре платять.

— Обіцянками-цяцянками, — пожалівся Саладор Саан. — Паночку добрий, я хочу золота замість папірців з нашкрябаними на них словами.

Він укинув до рота ще виноградину.

— Матимеш золото, як захопимо скарбницю в Король-Березі. Немає в Семицарстві людини, чеснішої за Станіса Баратеона. Він дотримається кожного свого слова.

Ще не доказавши, Давос подумав: «До чого докотився світ — перемитник хамського роду мусить ручитися за честь законного короля».

— Він каже і каже мені свої слова. А я кажу: нумо вже щось зробимо. Місто дозріло краще, ніж цей виноград, старий мій друже — лишилося тільки його зірвати.

Служниця повернулася з пивом і отримала від Давоса мідяка.

— Може, ми й візьмемо Король-Берег, як ти кажеш, — відповів він, беручись