Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

і вигукнув: «Чорт!» Лайка полетіла в пітьму. Слова лунали втомлено, без злоби. Здавалося, що весь гараж вирішив погратися з ним у хованки. Тепер він не міг зрозуміти не тільки де вимикач, а й взагалі будь-що, навіть грьобані двері на кухню.

Він знову заходився повільно тинятися туди-сюди, рука все ще боліла. Ось як це — бути сліпим. Ці думки нагадали Луїсові про концерт Стіві Вандера, на який вони з Рейчел ходили. Коли? Років шість тому. Здавалося, це було так давно. Рейчел тоді була вагітною Еллі. Двоє хлопців підвели Вандера до синтезатора, проводячи повз дроти, що валялися по всій сцені, щоб він не впав. А потім, коли він мав танцювати з однією зі співачок, вона обережно вивела його на вільне місце. Луїс пам’ятав, що танцював артист добре, але була необхідна рука, яка вивела б його туди, де це можна робити.

«А як щодо руки, яка б вивела мене на кухню?» — подумав Луїс і раптом весь затремтів.

Якщо зараз у темряві до нього простягнеться рука — він кричатиме, і кричатиме, і кричатиме. Він стояв і не ворушився — чекав, коли вирівняється серцебиття. Ну ж бо, казав він собі. Годі цього гівна, годі, годі…

Де ж цей грьобаний кіт?

Крід врізався у задній бампер «універсала», і біль прокотився його тілом. На очах у нього виступили сльози. Луїс застрибав на одній нозі, розтираючи забиту гомілку: він нагадував чаплю. Хоч тепер він принаймні зрозумів, де перебуває, — географія гаража чітко вималювалася в його свідомості. До того ж очі вже призвичаїлися до темряви.

Він залишив кота вдома, згадалося Луїсу. Він не хотів торкатися його, не хотів брати на руки, не хотів…

І тут гаряче, пухнасте тіло Черча, наче болотна трясовина, схопило його за литку. Огидний хвіст удавом обвився навколо ноги, і Луїс закричав; він розкрив рота у дикому лементі.

28

— Татку! — закричала Еллі.

Вона вибігла з літака і кинулася до нього, проштовхуючись між пасажирами, як футболіст на полі. Більшість з них просто відходили, посміхаючись. Луїс був трохи збентежений її запалом, та все ж відчув, як широка ідіотська посмішка сама наповзає на його обличчя.

Рейчел несла на руках Ґейджа, який, зачувши щасливі верески Еллі, угледів Луїса.

— Тааать! — весело зарепетував малий і почав вовтузитися на матусиних руках. Дружина посміхнулася (трішки стомлено, як відзначив про себе Луїс) і поставила хлопчика на ноги. Він побіг за Еллі: жваво дріботів ніжками по доріжці, вигукуючи: — Таааать! Таааать!

Луїс звернув увагу на новий джемпер Ґейджа — вочевидь, дідусів подарунок. Тим часом Еллі налетіла на батька і видерлася на нього, як на дерево.

— Привіт, татку! — радісно заверещала вона і цмокнула його в щоку.

— Привіт, сонечку, — сказав він і нахилився, щоб піймати ще й Ґейджа. Луїс підхопив його й обійняв обох дітей. — Я так радий, що ви повернулися.

Потім підійшла Рейчел. Її саквояж і сумочка висіли на одній руці, а сумка для підгузків Ґейджа — на іншій. На сумці великими літерами було надруковано: «СКОРО Я БУДУ ДОРОСЛИМ ХЛОПЧИКОМ» — повідомлення, яке швидше мало тішити батьків, аніж маля, яке ці підгузки носить. Дружина нагадувала професійного фотографа, який виконав бридке і виснажливе замовлення.

Луїс протиснувся між дітьми і поцілував її в губи.

— Привіт.

— Привіт, док, — посміхнулася вона.

— Виглядаєш дуже змученою.

— А я і є змученою. До Бостона ми долетіли без проблем. На інший літак ми пересіли також без проблем. І навіть злетіли без проблем. Та як тільки літак піднявся над містом, Ґейдж глянув униз, сказав «Гально, гально» і одразу ж почав блювати.

— О Боже…

— Мені довелося одразу нести його в туалет, переодягати, — розповіла вона. — Не думаю, що це в нього якась інфекція… Мабуть, просто від літака знудило.

— Поїхали додому, — поквапив Луїс. — Я там готую «чилі».

— Чилі! Чилі! — з радісним полегшенням репетувала Еллі йому на вухо.

— Чівві! Чівві! — репетував Ґейдж у друге вухо, тим самим урівноважуючи силу звукової атаки.

— Уперед, — скомандував Луїс. — Давайте заберемо ваші валізи, та ходімо.

— Татку, а як там Черч? — запитала Еллі, коли вмостилася. Луїс чекав на це запитання, проте його здивувала стурбованість личка Еллі та тривожна зморшка між її блакитними очима. Луїс насупився і зиркнув на Рейчел.

— На вихідних вона погано спала, прокидалася з криком, — спокійно пояснила Рейчел. — Їй снилися кошмари.

— Мені наснилося, що Черча збила машина, — додала Еллі.

— Гадаю, вона просто з’їла забагато сандвічів з індичкою, — сказала Рейчел. — У неї ще й напад діареї був. Луїсе, нехай її мозок трохи відпочине, і давайте нарешті заберемося з аеропорту! За останній тиждень я надивилися стільки аеропортів, що мені вистачить на п’ять років уперед.

— З Черчем усе гаразд, сонечку, — повільно мовив Луїс.

Дійсно, все гаразд. Він цілими днями пролежує в будинку і витріщається на мене своїми дивними тьмяними очима — неначе хтось витрусив з нього всі зародки котячого інтелекту. Він просто неймовірний. На ніч я викидаю його надвір мітлою, бо мені гидко до нього торкатися. Я вимітаю його — і він іде. А одного ранку, Еллі, я відчинив двері і побачив, що він тримає мишу — чи те, що від неї лишилося. Він повитягував з гризуна кишки і смачно ними поснідав. До речі, про сніданок. Мені того ранку і шматок не ліз в горло. Одним словом…

— З ним усе гаразд.

— О, — зітхнула Еллі, і зморшка між очима в неї розгладилася. — Це добре. Бо коли мені наснився той сон, я була певна, що його більше немає.

— Правда? — запитав Луїс і посміхнувся. — Часом сни бувають такими дивними, так?

— Шнииии! — вигукнув Ґейдж. Малий був на стадії папуги — Еллі також таке проходила. — Шнииии! — повторив хлопчик і добряче смикнув батька за волосся.

— Ходімо, народ! — сказав Луїс, і вони дружно рушили до багажного відділення.

Вони вже майже дійшли до «універсала» на парковці, як Ґейдж знову промовив своє загадкове «Гально, гально» і цього разу обгидив усього Луїса, який, до речі, сьогодні був у нових трикотажних штанях, зарезервованих спеціально для зустрічі родини в аеропорту. Мабуть, «гально» — це було кодове слово малого, яке означало: «Вибачайте, зараз я буду блювати. Краще відійдіть».

Зрештою з’ясувалося, що це таки інфекція.

Дорога від Бенгорського аеропорту до їхнього дому в Ладлоу тягнулася сімнадцять миль. За час поїздки в Ґейджа почали проявлятися ознаки підвищеної температури, малий впадав у дрімоту. Луїс заїхав у гараж і краєм ока побачив Черча, який прошмигнув біля стінки. Хвіст кота стояв