Читати книгу - "Пентаграма"

157
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 98
Перейти на сторінку:
Ви ж нічого про неї не знаєте.

– Вірно. Говорю нісенітницю… Біле вино до обіду – це добре, але тільки в теорії. Я почав випивати більше, ніж мені належить, ти вже мене пробач.

Офіціант приніс рахунок, Віллі не дивлячись підписав його і попросив прикласти до інших. Офіціант пішов.

– Повести пані на прем’єру, де для вас замовлено кращі місця, – не така вже погана затія, – всміхнувся Віллі. – Сам так робив. Дає чудові результати.

Харрі подумав, що ця усмішка схожа на втомлену, сумну усмішку його батька, який усміхався минулому, тому що в сьогоденні йому було нічому радіти.

– Красно дякую, але… – почав Харрі.

– Ніяких «але»! В крайньому разі, це привід зідзвонитись, якщо ви з нею довго не розмовляли. Я тобі пришлю два квитки, гаразд, Харрі? Гадаю, Лісбет це сподобалося б. І Тойя грає все краще. Вистава буде чудова.

– Я подумаю, добре? – сказав Харрі.

– Чудово. Пора включатися в роботу, поки я не заснув. – Віллі підвівся.

– До речі… – Харрі засунув руку в кишеню піджака. – Цей знак ми знайшли недалеко від двох інших місць злочину. Пентаграма. Він вам не зустрічався незадовго до зникнення Лісбет?

Віллі покрутив у руках фотографію:

– Напевно ні.

Харрі простягнув руку, щоб забрати знімок.

– Хоча… Почекай… – Віллі замислено пошкріб борідку. – Я його ніби бачив. Але де?

– У квартирі? На сходах? На вулиці?

Віллі похитав головою:

– Ні-ні, все не те. І не тепер. В іншому місці. Давно. Ось тільки де? А це важливо?

– Думаю, так. Подзвоніть, коли згадаєте.

Попрощавшись із Віллі на вулиці, Харрі деякий час стояв і дивився в бік Драмменсвейєн, де в променях сонця блищали трамвайні колії, а через марево здавалося, ніби трамвай ширяє над ними.

Розділ 22

Четвер і п’ятниця. Одкровення

Бурбон «Джим Бім», краще американське віскі, готують із житнього зерна, ячменю та на сімдесят п’ять відсотків із кукурудзи, яка надає йому приємного солодкого смаку, головну відмінність од звичайного віскі. Воду для «Джима Біма» доставляють із джерела недалеко від винокурні в Клермонті, штат Кентуккі, дріжджі використовують теж особливі: дехто стверджує, що їх виробляють за рецептом 1795 року, який використовував сам Джекоб Бім, прадідусь легендарного Джима. Готовий продукт витримують мінімум чотири роки, перш ніж партії товару розходяться по всьому світу. Частина потрапляє до рук Харрі Холе, а він плювати хотів на рецепт Джекоба Біма і на джерельну воду, вважаючи ці розповіді черговим рекламним трюком, на кшталт «Фарріса» і Фаррісівського джерела. Єдиний відсоток, який його цікавить, пишуть дрібним шрифтом на етикетці.

Харрі стояв перед холодильником, тримаючи в руці мисливський ніж і роздивляючись пляшку із золотистою рідиною. Одягу на нім не було. У спальні була така спека, що він скинув із себе пропітнілі сімейні труси, від яких, як і раніше, пахло хлором.

Він не випивав уже чотири дні. Гірше позаду, запевняв він себе. Це була неправда. Гірше ще належало пережити. Якось Еуне запитав у нього, чому він п’є. Не замислюючись, Харрі відповів: «Від спраги». Він часто жалкував, що випивка приносить більше бід, ніж радощів, і тверезим бував тільки з практичних міркувань, а не з принципу. Постійно пити – стомливо: в нагороду отримуєш тільки невеликий передих від смутку та болю. Життя алкоголіка складається із запоїв і перерв. Де тут справжнє життя? На вивчення цього філософського питання у Харрі не було часу. Та й відповідь ніяк не змінила б його життя на краще. Та й на гірше теж. Тому що все хороше – все! – рано чи пізно за законом алкогольного тяжіння буде втрачено, й настане Великий Сушняк. Так він жив, поки не зустрів Ракель і Олега. Тоді тверезість набула нового виміру, але закону тяжіння ніхто не скасовував, і зараз у нього не залишилося сил витримувати кошмари. Слухати її крики. Бачити біль у нерухомих, мертвих очах. Дивитись, як її тягне вгору. Він простягнув руку до холодильника. Випробувати треба все. Поклавши ніж поряд із пляшкою, він зачинив дверці й повернувся в спальню.

Світло вмикати не захотів. Між шторами просвічував місяць.

Здавалося, ніби ліжко збирається скинути зім’яту білизну. Харрі забрався в ліжко. Востаннє без кошмарів він спав декілька хвилин у кімнаті Камілли Луен. Тоді йому теж снилася смерть, ось тільки страшно не було. Можна зачинитися в кімнаті, але сховатись уві сні не можна.

Харрі заплющив очі.

Штори ворухнулися. Місячна смужка мигнула, і на стіні відбився чорний силует ліжка, відтінялися нерівності під шпалерами, складаючи разом велику п’ятикутну зірку.

Вона лежала і слухала шум Тройської вулиці за вікном і його рівне дихання зовсім поряд. Іноді їй здавалося, що вона чує крики із зоологічного саду, але, можливо, це всього лише нічні потяги пригальмовували перед вокзалом по той бік ріки. Звук потяга йому подобався – він сказав про це, як тільки вони переїхали в Трою, на самісінький верх бурого знака питання, який Влтава креслила через усю Прагу.

Ішов дощ.

Сьогодні він від’їжджає на цілий день. Каже, що в Брно. Вона почула, як він увійшов до квартири, коли вже була в ліжку. У коридорі човгнула валіза, і ось він з’явився в спальні. Вона прикинулася, що спить, але через напівопущені повіки дивилася, як він спокійними рухами роздягається, іноді поглядаючи на неї в дзеркало. Потім він забрався в ліжко, і вона відчула його холодні руки і шорстку від висохлого поту шкіру. Вони любили одне одного під шум дощу по черепиці, і його шкіра була солоною на смак, і потім він заснув як дитина.

Зазвичай після цього вона теж засинала, але зараз спати не хотілось, як не хотілось і признаватися собі, що думки її зараз крутяться навколо одного і того ж. У понеділок увечері він повернувся з Осло, а наступного дня вона чистила його одяг і знайшла на рукаві коротку світлу волосину. А в суботу він знову поїде в Осло вже вчетверте за чотири тижні. Звичайно, волосина могла належати кому завгодно. Чоловікові. Або навіть собаці…

Він почав хропіти.

Вона згадала, як вони зустрілися. Через відкритий вираз обличчя і довірчий тон вона помилково приписала йому відкритість в усьому. Розтанула від нього, як весняний сніг на Вацлавській площі. Але, полігши жертвою такої чарівливості, скоро починаєш мучитися підозрами: а раптом, окрім тебе, у нього є хтось іще?

Втім, він ставився до неї з повагою. Майже як до рівної, хоча грошей у нього вистачало, щоб поводитися з нею, як зі звичайною повією з Перлової вулиці. Цей чоловік був просто

1 ... 46 47 48 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пентаграма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пентаграма"