Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"

відчиняються дверці на вежі Маріацького костьолу, виступає Сурмач, і все повторюється спочатку: звучить на всі сторони світу і раптом обривається «Хейнал»: «Жителі мирного Кракова, пам'ятайте!»

— В останню війну подвиг Сурмача повторили радянські розвідники і польські патріоти, — розповідав гід. — Вони своєчасно попередили радянське командування про грізну небезпеку, яка загрожувала Кракову: його фашисти начинили вибухівкою. Розвідники і наші патріоти роздобули гітлерівський план знищення Кракова. Армія маршала Конєва поспішила на допомогу місту, і Краків — польські Афіни, наша гордість, любов наша — був урятований. Владислав усміхнувся:

— Ось так, друже коханий, капітане Михайлов, минуле стає легендою. Краків любить легенди. Недарма кажуть: опівночі, коли з вежі Маріацького костьолу лунає «Хейнал», у підвал «Палацу під Криштафорами» на срібній ниточці спускається з місяця павук — слуга чарівника і мага пана Твардовського. Павук підслуховує останні краківські новини, щоб рознести їх по всьому білому світові.

— Що ж тобі, Владиславе, нашептав павук у цю хвилину?

— Найостанніша краківська новина: пані Зайонцева і товариш Міхал чекають нас з Лукулловим обідом.

Павук на срібній ниточці не обманув: друзі Зайонци чекали нас. Після обіду, гортаючи телефонний довідник Кракова, я натрапив на знайоме прізвище: Скомський. Подзвонив «молодому» Скомському. І відповів молодий Скомський — син Юзефа. Сказав, що батько повинен бути з хвилини на хвилину. Не встиг договорити, як той дійсно з'явився. Я не назвав себе, тільки привітався. Однак у відповідь почув:

— День добрий, капітане Михайлов! Чекаємо тебе. Будеш дорогим гостем.

Колись Юзеф у розмові зі мною не приховував свого побоювання: чи зможе він, син поміщика, вчитися в новій Польщі. Тепер Юзеф Скомський — професор права Ягеллонського університету.

В 1945 році землю Скомських віддали справжнім власникам — селянам. Скомський-старший ще шість років прожив при народній владі. Перед смертю жартував: «Подаруй мені, грішникові, Єзус-Марія, сто років («сто лят»), і пан Скомський, напевне, визріє в комуністи».

Юзеф подарував мені свою книгу «Автономія волі в міжнародному приватному праві». Скомський — відомий у Польщі вчений, знавець права, автор десятків наукових праць.

Ще студентом Юзеф одружився. Дружина — теж юрист, адвокат. Син Скомських — йому приблизно стільки років, скільки було Юзефу в сорок четвертому — студент факультету права.

Ми допізна засиділися в Скомських. Було радісно усвідомлювати: не без нашої допомоги син поміщика — колишній власник Санки — став товаришем Скомським.

Освєнцім.

Що таке Освєнцім під час війни — всі знають. Страхітливий гітлерівський табір — досконалий конвейєр смерті: щодобово перетворював близько двох тисяч душ на дим, попіл, туалетне мило, добрива.

Освєнцім — чотири мільйони вбитих. Серед них — наші бойові товариші: донька варшавського лікаря — радянська розвідниця Танка і польський селянин, наймит із Санки Міхал Врубель.

Для Тадека, Музиканта, інших моїх друзів із краківського підпілля Освєнцім став суворою школою ненависті.

Ми вирушили туди разом із сім'єю Тадека. Від Жарок до Освєнціма — година їзди. Тадек один з небагатьох, кому вдалося вирватися живим із АІ — скорочена назва Освєнціма (концентраційний табір Аушвіц). Наш друг буває в Освєнцімі щороку, але дружину і доньку Люцію взяв із собою вперше: щадив їх.

Наша «Волга» зупинилася на широкій площі біля входу в Освєнцім. За рішенням сейму Польської Народної Республіки колишній концтабір оголошений на вічні часи пам'ятником жертвам фашизму.

Ми підійшли до головних воріт табору. Тепер вони відкриті навстіж. Опущений чорно-білий шлагбаум. Над воротами в колишнє пекло збережено страшний за своїм цинізмом напис: «Арбайт махт фрай» — «Праця робить вільним».

Біля входу в музей — пам'ятник Вдячності Радянській Армії. 27 січня 1945 року війська Першого Українського фронту визволили Освєнцім.

… П'ять років над королівським замком Вавель зловісно маяв прапор з чорною фашистською свастикою. П'ять років диміли печі Освєнціма. Як хижаки, накинулися гітлерівські війська, загони «Мертвої голови», фюрери різних рангів і повноважень на знівечену, залиту кров'ю землю. «Ми, — заявив оберкат Ганс Франк, — доб'ємося того, щоб стерлося навіки саме поняття «Польща»«.

В кінозалі музею нам показали двадцятихвилинний документальний фільм. Факти. Тільки факти… На екрані пропливають десятки тисяч приречених. Їх б'ють, цькують собаками… А ось і кінець їхньої путі: «баня» — сауна, де людей труїли газами, печі крематорію. Перед входом у крематорій піраміди взуття, дитячі речі, іграшки. І кадри Нюрнберзького процесу. Допит колишнього коменданта Освєнціма.

Коли його запитали: «Чи правда, що есесівці кидали дітей у палаючі печі?» — він підтвердив це, а далі заявив: «Діти раннього віку обов'язково знищувались, оскільки слабкість дитячого організму не дозволяла їм працювати… Дуже часто жінки ховали їх під свій одяг, але, звичайно, коли ми їх знаходили, то відбирали і знищували».

А це що таке? Склад тюків. На тюках написи: «Волосся чоловіче», «Волосся жіноче». Ним набивали матраци, з нього виробляли шкарпетки для німецьких підводників.

На екрані знову гори черевиків, гори трупів. Оркестр, створений з кращих музикантів Європи. Він виконує «Танго смерті», глушачи стогони нещасних.

Намагаючись знищити сліди своїх злочинів, гітлерівці в січні сорок п'ятого року висадили в повітря крематорій, розрахований на безперебійну роботу упродовж десятків років (через печі Освєнціма та інших таборів фашисти мали намір пропустити, за невеликим винятком, усю Польщу). Спалили і знищили табірну документацію. Навальний наступ Радянської Армії не тільки врятував польський народ від поголовного винищення, але й не дав знищити всі сліди звірства[19].

Багато документів і табірних споруд уціліло. В музеї Освєнціма ми бачили експонати, фотографії, які холодили душу. В таборі систематично проводились досліди над людьми. В'язнів опускали в крижану воду, щоб визначити, скільки часу людський організм може прожити в таких умовах. Проводились досліди з отруєними кулями, заразними хворобами, досліди по стерилізації чоловіків і жінок.

Як і де загинула наша Ганка? «Легкою» смертю в освєнцімській «бані»? В «експериментальному» блоці? В камері катувань? Крізь які муки пройшов цією просякнутою кров'ю землею наш друг і побратим Міхал Врубель? Особисто я зобов'язаний йому своїм життям.

До підніжжя урни з прахом багатьох жертв Освєнціма ми поклали букет троянд — червоних, як кров Ґанки і Татуся…

Мертві живуть, якщо живі їх пам'ятають.

ЛИСТИ І ЗУСТРІЧІ

Що й казати, одержувати листи від хороших людей завжди приємно. Та коли після телепередач і виступу «Комсомольской правды» листоноша став приносити листи пачками, я розгубився. Адже кожен адресат чекав моєї відповіді. 1 я сказав собі: ти ж учитель, а який учитель не радий запитанням? Перед тобою аудиторія. Хай незвичайна, хай розпростерлася вона від Владивостока до Будапешта і Софії, від Петрозаводська до Ужгорода і Кракова… Згадав село