Читати книгу - "Робінзон Крузо"

— біля північного. Отож якщо я на зворотній дорозі триматиму курс більше на північ, то щасливо повернуся додому.

Мене потішило це спостереження, і я вирішив наступного ранку вирушити разом із відпливом. Ніч я переспав у каное, накрившись старим матроським кітелем, а на світанку поплив. Спершу я вийшов у море просто на північ, допоки не відчув під собою течії, що підхопила човен і потягла на схід. За течією я швидко віддалявся від берега, проте північна течія була не такою стрімкою, як південна, в яку я потрапив минулого разу і яка повністю відібрала в мене керування човном. Я направляв каное веслом і швидко наближався до затонулого корабля. Менше ніж за дві години я підійшов до нього упритул.

Жалюгідне видовище чекало на мене: корабель, за формою вочевидь іспанський, застиг, стиснений поміж двох скель. Уся кормова частина була потрощена на друзки, а носова врізалась у підводні скелі з такою силою, що відламалися одразу і грот-щогла, і фок-щогла. Проте бушприт залишався цілим, і ніс корабляне розламався. Коли я наблизився до судна, на ніс вискочив собака і, побачивши мене, почав дзявкотіти й підвивати. Я гукнув його — пес миттю стрибнув у море і поплив до мене. Я затягнув його в човен — ледве живого від спраги та голоду. Коли я дав йому шматочок хліба, він клацнув зубами, мов пажерний вовк, який два тижні блукав голодний у снігах. Тоді я дав бідолашній тварині попити свіжої води — здавалося, собака лусне, перш ніж нап'ється.

Нарешті я переліз на корабель, і перше, що впало мені у вічі, — двійко матросів, які потонули на камбузі, міцно обійнявшись. Я зробив висновок: коли корабель у шторм наштовхнувся на скелі, хвиля почала стрімко захльостувати судно, раз у раз накриваючи людей із головою, і вони задихнулися, мовби цілком були занурені у воду. Крім собаки, нікому не вдалося вижити. Не знайшов я також жодної корисної речі, якої б не зіпсувала вода. Було, щоправда, кілька ящиків із міцними напоями, вином чи бренді, не знаю, які лежали в трюмі, і я бачив їх крізь товщу води, проте мені не хотілося бабратися з важкими ящиками. Я тільки відшукав кілька моряцьких скринь і, навіть не відчиняючи, перетягнув дві собі в човен.

Якби вціліла корма, а натомість відвалився ніс, либонь, на кораблі збереглося б побільше цінних речей, і моя подорож не була б зовсім марною: з того, що було у скринях, я зробив висновок, що загиблий корабель мав чимало добра на борту. А з того курсу, яким він плив, можна було здогадатися, що вийшло судно з Буенос-Айреса або з Ріо-де-ла-Плати, що в Південній Америці, трохи далі від Бразилії, і прямувало в Гавану, що в Мексиканській затоці, і далі, мабуть, до Іспанії. Безперечно, корабель віз багатий вантаж, який уже нікому не знадобиться. Що сталося з рештою команди, я так і не довідався.

Крім скринь, я знайшов іще один ящик міцних напоїв, галонів на двадцять, і насилу перетягнув його на човен. У каюті було кілька мушкетів і великий ріг із порохом — фунтів на чотири. Мушкетів і своїх я мав удосталь, тож лишив їх на борту, зате забрав порох. Забрав я також кочегарну лопату і щипці для вугілля, які мені були дуже потрібні, а також два бронзові казанки, мідну посудину для варіння шоколаду та залізну решітку, щоб на ній смажити м'ясо.

З усім цим скарбом, ще і з собакою на додачу, я вирушив додому, коли почався приплив — цього ж таки вечора. Стемніло, а я все ще плив, і тільки за годину, у повному мороці, дістався землі. Я був украй виснажений. Знову переночував у човні, а зранку вирішив заховати здобич у новій печері, а не тягнути у свою твердиню. Перекусивши, я взявся до роботи. Найперше я вирішив добре роздивитися свої здобутки.

У ящику з міцними напоями були пляшки з ромом, але не з таким, який ми зазвичай пили в Бразилії. На смак цей ром мені зовсім не сподобався. Коли ж я відкрив скрині, то знайшов кілька вельми корисних речей — наприклад, в одній лежав ящик пляшок, дуже дивних зовні, повних смачного лікеру. Кожна пляшка містила близько трьох пінт і була закоркована сріблом. Ще там лежало два горщики цукатів, себто зацукрованих фруктів, так добре запечатаних, що солона вода зовсім їх не попсувала. Ще два горщики цукатів, на жаль, були зіпсовані морською водою. Знайшов я також кілька добрих сорочок, яким надзвичайно зрадів, півтори дюжини білих лляних носовичків і різнобарвних нашийних хустинок. Носовичкам я також зрадів, бо ними дуже приємно витирати спітніле обличчя спекотної днини. Коли ж добрався до дна скрині, то натрапив на три великі мішки піастрів, загалом там було десь тисяча сто піастрів. А в одному мішку, охайно загорнуті у папір, лежали шість золотих дублонів і ще кілька зливків щирого золота. Все разом важило близько фунта.

У другій скрині теж був який-не-який одяг, але не надто цінний для мене. Ця скриня належала, певно, помічнику гармаша, хоча в ній не було багато пороху — тільки два фунти дрібного глазурованого пороху, який зберігався у трьох флягах, напевно, щоб у разі потреби заряджати мисливські рушниці. Загалом мандрівка не принесла мені багато користі, а що ж до грошей, то ними я скористатися все одно не міг. Гроші були — мов бруд під ногами, я віддав би всі багатства за кілька пар англійських черевиків і панчіх, яких мої ноги не бачили вже багато років.

Щоправда, мені дісталися дві пари черевиків — їх я зняв із ніг потонулих матросів на камбузі, а ще дві пари я знайшов ув одній зі скринь і дуже цьому зрадів, але то були не англійські черевики, міцні та зручні, а лаковані «балетки». У цій скрині я також знайшов близько п'ятдесятьох піастрів, але золота не було. Мабуть, скриня належала бідакові, а перша — якомусь офіцерові. Про всяк випадок золото я також заховав у печері. Шкода було тільки, що корма корабля відвалилася, бо там, либонь, було повно золота, яке я міг перевезти своїм каное і заховати в печері. Якщо ж мені колись пощастить повернутися в Англію, то золото дочекається мене у надійній печері, допоки я не повернуся за ним.

Розділ 14

Здійснена мрія

Перенісши всі речі на берег і надійно заховавши їх у печері, я знову