Читати книгу - "Lux perpetua"

вас, великі сили. Найбільші з тих, які знає природа. І такі, яких природа не знає.

Він простягнув долоні, розчепірив пальці. Біля кожного нігтя раптом з'явився тонкий і синій язичок полум'я, який блискавично ріс і змінював колір на червоний, а потім білий. Від легкого руху пальців вогонь вибухнув з могутньою силою, оточив руки Стінолаза склубленою масою вогню. Стінолаз перелив вогонь з руки в руку, зробив жест. Вогонь лизнув край оздобленого різьбою столу, мерехтливою завісою піднявся, танцюючи, майже сягаючи різьблених брусів стелі.

Службовець навіть не здригнувся. Навіть не примружив очей.

— Вогонь кари, — повільно вимовив Стінолаз. — Вогонь на стрісі садиби. Вогонь у складі товарів. Вогонь багаття. Вогонь пекла. Вогонь чорної магії. Наймогутнішої сили, яка існує.

Він відвів долоні, стріпнув пальцями. Вогонь зник. Без сліду. Навіть без запаху. Ніде не залишилося навіть сліду паленого.

Службовець Компанії Фуггерів поволі простяг руку до секретера, щось звідти вийняв, а коли прибрав руку, на кришці столу залишилася золота монета.

— Це florino ďoro, — повільно вимовив службовець компанії Фуггерів. — Флорин, який ще називають гульденом. Діаметр близько дюйма, вага близько чверті лота,{10} двадцять чотири карати чистого металу, на аверсі флорентійська лілія, на реверсі святий Іван Хреститель. Примружте-но повіки, пане Грелленорт, і уявіть собі багато таких флоринів. Не сто, не тисячу і не сто тисяч. Тисячу тисяч. Millione, як кажуть флорентійці. Річний оборот Компанії. Спробуйте це собі уявити, змалювати силою уяви, побачити очима душі. І тоді ви побачите і пізнаєте істинну могутність. Істинну силу. Наймогутнішу з існуючих, всевладну і непереможну. Моє шанування, пане Грелленорт. Ви знаєте дорогу до виходу, чи не так?

* * *

Хоча весняне сонце активно встромляло своє проміння у вузькі вікна костелу Святої Ельжбети, у бічному нефі панувала пітьма. Крейцарик не бачив особи, з якою він розмовляв, навіть обрис постаті ховався від його очей. Він відчував тільки її запах, легенький, але впізнаваний аромат розмарину.

— Грелленорт небагато добився, — послужливо повідомив він. — У місті кажуть, що він марно старається, що Рейнмара з Беляви не дістане, бо той давно втік за тридев'ять земель. Коли його витурили від Фуггерів, Грелленорт впав у дику лють, та й з єпископом він теж був посварився. Єпископ йому забороняв ходити до домініканців і надокучати Святій Курії, однак Грелленорт не послухався. Це все, що я знаю.

Схована в темноті фігура не ворухнулася.

— Ми тобі дуже вдячні, - сказала вона м'яким жіночим альтом з приємними модуляціями. — Дуже вдячні. Нехай цей маленький капшучок хоча б символічно виразить, наскільки.

Забряжчало срібло. Шпик низько вклонився, запхав капшучок до кишені. Насилу. Бо той анітрохи не був маленький. Але за два місяці шпигування Крейцарик уже встиг призвичаїтися до риторичних фігур жінки, яка говорила альтом.

— Завжди прислужуся, — запевнив він, кланяючись. — Якби було щось нове… У єпископа, значить… Якщо якісь відомості… Завжди донесу вашій милості.

— І завжди зустрінеш нашу вдячність. А раз ми вже заговорили про доноси і відомості, то чи тобі часом не доводилося чути прізвище Апольда? Ютта де Апольда? Дівчина, ув'язнена Інквізицією?

— Ні, пані, про це я нічого не знаю. Але якщо хочете, можу спробувати…

— Хочемо. А тепер іди з миром.

Жінка, яка говорила альтом і пахла розмарином, встала, світло з вікон упало на її обличчя. Шпик негайно опустив очі, схилив голову. Інстинкт підказував йому, що краще не дивитися.

— Вельможна пані.

— Слухаю.

— Я зраджую єпископа і доношу на нього, бо злюсь… Але ж це духовна особа, слуга Божий… Я буду за це проклятий?

— Єпископ знову тебе прогнівив? Чим цього разу?

— Тим, що й завжди. Паплюжить мою матір. Ви ж знаєте, пані, мій батько був кобольд, але моя мати була добра і порядна жінка…

— Твоя мати була єврейка, — перебила жінка, яка говорила альтом. — Дитина вихрещених батьків, але це нічого не міняє. По матері ти теж єврей, батько не рахується, байдуже, кобольд. гном, фавн, кентавр, а хоч би навіть і летючий дракон. Ти єврей, Крейцарику. Якби ти ходив до синагоги, то знав би, що в Судний День на єврея чекає або Едемський сад, або геєна вогняна, залежно від вчинків єврея — добрих і поганих. Вчинки записуються в Книгу. Це дуже стара Книга, правічна. Коли її почали записувати, не було єпископів, іще навіть слова цього не знали. Так що тобі нема про що переживати. Якби ти доносив на рабина, о, тоді це дійсно була би причина непокоїтися.

* * *

Дус фон Пак обернула коня, пустила його в галоп, на всьому скаку метнула списа. Вістря з глухим стуком встромилося у стовп біля воріт, древко задрижало. Дівчина відхилилася в сідлі, перевела коня в клус.

— Кара Божа, — покрутив головою Ульріх Пак. — Гризота мені з тою дівкою.

— Віддайте заміж. Хай чоловік гризеться.

— То, може, ви би спокусилися, га, пане Чірне? Хочете? Дам вам її хоч сьогодні. Та й посагу не поскуплюся.

— Красно дякую, — Гайн фон Чірне подивився на встромлений у стовп спис. — Але не скористаюся.

— Пане фон Гунт?

— Вибачте, — Кучера фон Гунт знизав плечима, — але я волію таких, котрі в'яжуть.

* * *

Дзвін у домініканців дзвонив на вечірню. Призахідне сонце зафарбовувало віконні шиби червінню, пурпуром і золотом.

— Його велебність інквізитор відсутній, — відповів зі своїм польським акцентом Лукаш Божичко. — Виїхав.

Стінолаз уже двічі намагався скористатися чорною магією, двічі непомітними заклинаннями намагався залякати диякона і змусити його підкоритися. Заклинання не подіяли, задум не вдався. Було очевидно, що причиною невдачі є захисні чари. «На всю резиденцію папської Курії, - подумав Стінолаз, — а хтозна, може, й на весь собор Святого Войцеха накладено блокаду. Бо ж не можна уявити, щоб заклинання знав і вмів ними користуватися Божичко, цей пришелепуватий ксьондзик».

— Виїхав, — повторив він за дияконом. — До Рима, либонь, ad limina? Не мусиш відповідати, Божичко, ясно, що Гейнче не сказав тобі, куди їде. Причини від'їзду, як здогадуюся, він тобі теж не повідомив. Інквізитор не звітує абикому. Але, може, він принаймні назвав дату повернення?

— І в питанні повернення, — обличчя Лукаша Божичка було немовби вирізьблене з граніту, — його велебність так само не визнав доречним звітувати. Однак що стосується причини перегринації, то вона відома всім.

— Слухаю, нехай буде відома і мені.

— Його велебність інквізитор зараз присвятив себе проблемі боротьби з тероризмом.

— Високу мету, — покивав головою Стінолаз, — поставив собі Гейнче. Є з чим боротися. Справжньою проблемою став гуситський тероризм.

— Його велебність інквізитор, — Божичко не опустив погляду, — не прецизіював, про який тероризм йому йдеться.

— А шкода.