Читати книгу - "Легенди Львова"

молодий відрік:

– Якби-м не мав, то би-м не брав!

У церкві вибухнув гомеричний регіт.

Оженившись, Луцик раптом взявся за господарку, але лікарської практики не занехаяв і частував пацієнтів чудодійними пігулками до глибокої старості.

ЧИРЯК

Якось до Луцика прийшов хворий і поскаржився:

– Мені вискочив чиряк на дуже нефайному місці. Луцик уважно подивився на його обличчя і сказав:

– Але я тут ніц не виджу!

ЩОБИ КИНУЛО В ПІТ

Прийшла до Луцика жидівка і каже:

– Мого Лейбуся вже три дні колотит, морозит і шпігає. Може, дасте які ліки?

– Слухай, Ривко. Я добре знаю твого чоловіка. Піди протринькай його гроші, то Лейбу відразу кине в піт і він виздоровіє.

БЕЗСОННЯ

Одна жінка жалілася Луцикові:

– Як лягаю спати, сон мене не бере. Кручусі, верчусі, аж голова ми болить. І так до самого раня.

– І давно це у вас?

– Йой, давно, пане Луцик, дуже давно.

– І ви такво ся мучите і терпите?

– А шо маю робити? Мучусі і терплю.

– Ну, то потерпіть ше трохи.

– А ви знайдете якийсь лік?

– Не, на то ліків нема. Але думаю, жи Господь врешті ся змилосердить над вами, пошле вам легку смерть, і ви заснете спокійно.

ПАН ЛУЦИК ТОГО НЕ ЛІКУЄ

– Пане Луцику, живіт болит – не годен терпіти. Дайте шось, бо дуба вріжу.

– А шо ви нині їли?

– Капусту з горохом.

– А-а, то вам не до мене. Йдіть до ветеринара.

ЩИРА ПРАВДА

До пана Луцика приходили часто з хворобами, перед якими лікарі відступали.

– Йой, пане дохторе, поможіт моїй доньці, оже третий рік жиє з чоловіком і не має дітий.

– А може то у вас спадкове? Мусите мені вповісти щиру правду, як на сповіди.

– Питайте, всьо вповім.

– Скажіть. Але правду. Чи ваша мама діти мала?

ОБІД НЕ ПОМІГ

Пані Куницька привела дохтора Луцика до свого хворого чоловіка. Луцик оглянув його і сказав:

– Що у вас нині на обід?

– Зупа з локшиною і пироги з картофлею.

– Зі шкварками і сметаною?

– Аякже!

– Несіть сюди того і того.

– Але, пане дохтур, він вже дві неділи ніц не їст!

– То нічого.

Коли пані Куницька поставила обід на стіл, пан Лучик сказав:

– Прошу лишити мене з хворим самих.

І преспокійно сів собі до столу та вмолотив і зупу, і вареники. Чемно подякував господареві, котрий лежав із вибалушеними очима, і подався додому. Другого дня пані Куницька прибігла до Луцика з криком:

– Пане дохтур! Як того називається! Ви попросили в мене зупу і пироги. Я вам принесла. Думала, жи ви нагодуєте мого чоловіка. А ви то всьо згелемзали та й пішли. А він нині рано вмер!

– Пані Куницька, що ви кричите? Що ви ся сварите? Що ви ся нервуєте? Ваш чоловік вмер би і так, і так. А якби я того дня не пообідав, то і собі пішов би до херувимів на перше причастя. Але чи вам від того було би легше?

СПІВЧУТТЯ

Провідавши хворого, пан Луцик сказав його родині:

– Дуже співчуваю вашій біді, земля йому пухом.

– Господи! Пане доктор! Та він ше не вмер!

– То нічого. Але я вже в літах. І коли він вмре, то не буду мав нагоди вам поспівчувати, бо сам вже буду на тамтім світі.

ПОРАДИ МУДРЕЦЯ

Луцик був людиною великодушною і на поради ніколи не скупився. Якось прийшов до нього господар, в якого здихали кури.

– А чим ви їх годуєте?

– Пшоном.

– Гм… А спробуйте пшеницею. За кілька днів той знову прийшов.

– Пане! Кури не перестали здихати!

– А якою водою напуваєте?

– З криниці.

– Гм… А спробуйте з джерела.

За тиждень чоловік мало не плакав.

– Йой, пане! Тепер мені здохло сорок курей! Ваші ради не допомогли ані раз. Що мені робити?

– Гм… Видите, добродію… В мене ще є чимало мудрих рад, але чи маєте ви кури?

ЧУТТЯ СМАКУ І ПРАВДИ

Деякі лікарі мали на Луцика зуб. Відбивав їм пацієнтів. От вони порадилися і вирішили, що піде один з них і скаже, що захворів, але на якусь таку рідкісну хворобу, щоб від неї ліків не було. Тоді їм вдасться Луцика висміяти.

Так вони й зробили. Прийшли до нього цілою громадою, а там на подвір'ї вже ціла купа хворих.

– Пане Луцик, – кажуть вони, – один наш колега тяжко захворів. Зібралисьмо консиліюм, але не знайшли ради. Може ви поможете?

– А що з ним є?

Тут той «хворий» виступив наперед і вповідає:

– Вже пару днів не чую в писку смаку. Не можу відрізнити хліба від бульби, огірка від яблука. А біда ще в тім, що правди не розпізнаю.

Луцик задумався, а по хвилі мовив:

– Зачекайте. Буде вам лік.

Тихенько зайшов за хату, де в нього кози паслися, назбирав козячого посліду, загорнув його в листок капусти і вернувся до пацієнта.

– Ну, прошу пана, маєте ліки. По три кульки три рази вдень, добре пожуєте і зап'єте кисляком.

– Можна вже? – спитав той.

– Чому ні?

"Хворий" розгорнув капустину, підморгнув своїм колегам і, підсміховуючись, поклав на язик три кульки. Коли його зуби розжували "ліки", врешті до нього дійшло, що це послід.

– Тьфу! Та то якесь свинство! Ви мене кізяками лікуєте?!

– Ну, бачите, які це добрі ліки! – вигукнув Луцик. – Відразу і смак у писку з'явився і правду розпізнали.

ЛІКАРСЬКА ПРАКТИКА

Неподалік від Луцика мешкав швець, що мав сина, страшного лінюха.

Шевської роботи вчитися не хотів, а вбив собі до голови, що стане так само паном дохтором. Щоправда вмів на разі ледве підписатися.

Швець прийшов до Луцика та й почав просити, аби той взяв його сина на науку. Луцик терпляче пояснював, що лікарем так раздва стати не можна і що на це треба багато зусиль, а сина маєте лінюха. Нічого не помагало. Швець щодня приходив і просив.

Врешті Луцик втратив терпець і згодився. Перші кілька днів хлопчина носив за лікарем його причандали і помагав то те, то се. Аж ось прийшли вони до хворого, який лежав на ліжку і стогнав. То був місцевий поштар і скаржився він на болі в животі.

Луцик спитав його, що він їв, похитав головою, а далі каже:

– Я б хотів побачити, що з вас вийшло.

– Прошу, тутка під ліжком, – сказала пані поштарева і витягла з-під ліжка горщик повний лайна.

Луцик з поважною міною взяв від неї горщика, уважно оглянув його, принюхався і підсунув під ніс учневі. Але той сахнувся, крутячи носом.

Луцик взяв шмат лайна