Читати книгу - "Мій тато — кілер"

почув:

— Ти найкращий.

А потім ледве відірвала Сашків подарунок від підлоги…

— Давайте я понесу, — сказав один зі стрільців.

— Не треба, — відрізала Маринка і пішла до термінала. Зупинившись біля самих дверей, помахала мені.

Можливо, востаннє.

* * *

А ми залишилися посередині величезного Токійського аеропорту.

І я сказав:

— Давайте нап’ємося.

І ми напились. Та так, що, прокинувшись наступного ранку, я не зміг згадати, як добрався додому.

У міфі про приховання сонячної богині Аматерасу в гроті найголовнішим у магічному ритуалі є танець богині Аме-но удзуме. Танець смерті перед новим життєвим циклом.

6

Записка, яку я знайшов у кишені своєї куртки, була написана на зворотній стороні меню рибного ресторанчика:

Милий таточку, я дуже тебе люблю. Як тільки приїду — відразу повідомлю тобі, як добралася. Не знаю, чи вдасться, але якщо все буде нормально, то чекай мене наступного літа. Причому — на всі три місяці.

Передавай привіти дядькові Сашкові й дядьку Дмитрові.

Ваша Марина.

P.S. Цілую тисячу разів.

Це був перший лист від дочки.

Я сховав його у свій гаманець.

Сказати правду? Я зберігаю його дотепер.

Частина друга
Приватне листування

Я ввімкнув комп’ютер і, відчинивши дверцята, які з’явилися посередині екрана, до мене вийшла маленька розпатлана дівчинка у величезних черевиках, які нітрохи її не бентежили. Походивши між значками папок і навіть зазирнувши в одну з них, вона повернулася до мене, радісно округлила очі і помахала мені: «Привіт!»

Маринчин подарунок.

Моя дочка була права: мені було важко не згадати про неї, дивлячись на цю віртуальну дівчинку.

«Як справи?» — запитало маля.

— Нормально, — відповів я.

«Працюватимеш?»

— Напевно.

«Я подивлюся?»

На токійській біржі дешевшала нафта і дорожчав цукор. Судячи з результатів торгів у Нью-Йорку, там уже знали про це.

Я продав частину Сашкових акцій, докупив трохи цінних паперів для прибалтів і заробив двадцять сім тисяч для себе.

Уся робота зайняла в мене чотири години.

А вже вимикаючи комп’ютер…

«Почекай, — сказала мені віртуальна дівчинка. — Я маю встигнути сховатися».

…Я побачив, що прапорець моєї електронної скриньки піднятий.

«Здрастуй, татку».

Це був лист від Марини.

«Здрастуй, татку!

Ми долетіли, пройшли митницю і приїхали додому. Вітчим — справжній джентльмен — злегка посварив, задовольнився обіцянкою виправитися і відіслав мене вечеряти.

Знову довелося йти до школи. Там нудно. Тепер розумію — треба було привезти із собою меч. Шантажувати вчителів харакірі і відбиватися від „подруг“ із „пристойних родин“.

А що ти поробляєш?

Марина».

І приписка — поштова адреса. Її адреса.

«Привіт, — відповів я. — У мене все нормально».

Зізнатися, що сумую?

Я просто не міг придумати, про що їй розповісти ще.