Читати книгу - "Інформатор"

Потім вона заплющила очі й заснула.

До кінця дня Гантер прилаштував під свої потреби щонайменше половину приватної палати Лейсі. Він переставив два стільці, столик на коліщатах, нічний столик, на якому колись стояла лампа, і маленький розкладний диван таким чином, щоб йому було зручно працювати на комп’ютері з iPad, двома мобільними та масою паперової роботи. Медсестра Ретчед заперечувала, але швидко зрозуміла, що кожен її коментар викликає лише напади гніву і погрози з боку цього чоловіка. Труді й Рональд заходили кілька разів, щоб дізнатись, як там Лейсі, але було зрозуміло, що їхня присутність тут відтепер не бажана. Зрештою Анна здалася. Пізніше того ж дня вона оголосила своїм двом дітям, що повертається назад у Клірвотер на день чи два; вона повернеться так швидко, як тільки зможе; якщо ж Лейсі щось буде потрібно, хай відразу зателефонує.

Коли Лейсі спала, Гантер або припиняв телефонні розмови, або виходив з телефоном у коридор, або швидко, але тихо працював за комп’ютером. Коли ж вона прокидалася, брат або сидів поряд, або сварився з кимсь по телефону через якусь угоду на межі зриву. Він постійно чіплявся до медсестер і санітарів, щоб вони принесли йому ще кави, а коли його прохання ігнорували, сердито тупотів донизу в їдальню, де їжа мала «огидний вигляд». Лікарі йому теж не надто симпатизували: вони дивилися на Гантера так, наче цей чоловік може будь-якої миті розпочати бійку. При цьому вони поводились досить обережно, щоб не провокувати його.

Проте Лейсі вважала, що його енергія її підбадьорює, навіть стимулює. Брат веселив її, хоча вона все ще боялася сміятися. Та коли вона черговий раз прокинулась, то побачила, що він стоїть біля її ліжка й витирає сльози.

О шостій зайшла медсестра Ретчед і оголосила, що її зміна закінчилася. Вона запитала у Гантера про його плани, але той був непохитний у своєму рішенні:

— Я нікуди не піду. Саме тому я поставив цей диван тут. Якщо взяти до уваги, скільки коштують ваші послуги, ви могли б надати мені щось зручніше за цю поганеньку розкладну софу. Я маю на увазі, що навіть бісова армійська розкладачка зручніша.

— Я вдам, що не чула цього, — відповіла медсестра. — Побачимося вранці, Лейсі.

— От стерво, — пробурмотів Гантер їй услід досить голосно, щоб вона могла це почути, зачиняючи за собою двері.

На обід Гантер згодував сестрі морозиво й желе, хоча сам нічого не їв. Вони дивилися удвох старі серії «Друзів», поки Лейсі не втомилася. Коли вона заснула, Гантер повертався у своє лігво і продовжив вистукувати на клавіатурі електронні листи, ні на мить не збавляючи ритму.

Вночі медсестри кілька разів заходили в палату. Спочатку Гантер бурчав, що вони створюють забагато шуму, але згодом заспокоївся, коли гарненька медсестра, та, яка йому подобалася, підсипала йому в каву снодійного. Тож опівночі він уже хропів на тій же поганенькій розкладній софі.

У п’ятницю вранці Лейсі почала крутитись і стогнати. Вочевидь, сон, який вона бачила, був не з приємних. Гантер узяв сестру за руку й почав заспокоювати, шепочучи, що все буде добре, що іще трішки — й вона буде вдома. Лейсі різко розплющила очі. Вона важко дихала.

— Що сталося? — запитав Гантер.

— Води, — попросила Лейсі. Відпила ковток через соломинку, після чого брат витер їй губи, тоді сказала: — Я бачила його, Гантере, я бачила вантажівку перед зіткненням. Г’юго закричав, і я глянула вперед — просто перед нами було яскраве світло. А тоді настала темрява.

— Молодець. Ти пам’ятаєш якісь звуки? Можливо, удар від зіткнення чи вибух подушки безпеки перед обличчям?

— Можливо, я не впевнена.

— Ти бачила іншого водія?

— Ні, нічого крім світла, сліпучого світла. Це сталося так швидко, Гантере. Я не мала часу, щоб зреагувати.

— Звісно, не мала. Це не твоя провина. Пікап їхав по зустрічній смузі.

— Справді, так усе й було.

Лейсі знову заплющила очі. Минуло ще кілька секунд, перш ніж Гантер усвідомив, що вона плаче.

— Все добре, сестричко. Все добре.

— Г’юго ж насправді не помер, правда, Гантере?

— Ні, Лейсі, він помер. Тобі доведеться це прийняти й повірити.

Сестра плакала, здригаючись, і він не міг нічого із цим вдіяти. Гантер співчував Лейсі, адже загинув її товариш. Врешті, дякувати Богу, вона заснула.

Після ранкової хвилі візитів лікарів, медсестер і санітарів настало затишшя і Гантер мав змогу попрацювати над своїми угодами. Лейсі з кожною годиною ставало краще. Набряк на обличчі зійшов, але синці ще залишалися, тільки змінили свій відтінок. Близько дев’ятої години приїхав Майкл Гейсмер. Побачивши, що палата Лейсі перетворилася у такий собі компактний офіс, він був просто приголомшений. Дівчина вже прокинулася і пила теплу каву через соломинку.

Гантер, давно не голений, у шкарпетках і сорочці, поділ якої діставав йому до колін, привітався і назвався; чоловік у темному костюмі одразу здався йому підозрілим.

— Розслабся, це мій бос, — заспокоїла його Лейсі.

Гантер і Майкл без особливого бажання потиснули один одному руки, протягнувши їх через ліжко, і напруга спала.

—