Читати книгу - "Антирадянські історії"

що «в Москві обурені й засмучені непослідовністю і нещирістю позиції влади Грузії. Єдиний, хто повідомив про можливість переходу кордону цим загоном, — грузинський вівчар».

В 11-годинному випуску новин телекомпанії ТВС кореспондент Іґорь Максімєнко навів подробиці «подвигу» вівчаря Теладзе: «Нарешті стали відомі подробиці бою, що його четверту добу ведуть російські прикордонники з великою бандою чеченських бойовиків, які проникли на територію Росії з Грузії. Несподівано для всіх одним із героїв бою в ущелині Кіріґу став грузинський вівчар Леван Теладзе. Виявилося, що бойовики, які базуються у грузинському передгір’ї, купували у Левана продукти. Перед походом на Ічкерію люди із загону польового командира Хасана перестали приховувати від місцевих мешканців, куди і навіщо йдуть. Принциповий і пильний вівчар Теладзе діяв набагато ефективніше, ніж цілий загін грузинських прикордонників».

У своєму репортажі Іґорь Максімєнко навів коментар Ільї Шабалкіна, представника штабу федеральних сил на Північному Кавказі: «Держкордон Російської Федерації перейшов громадянин Грузії Теладзе. Свій перехід він пояснив мотивами надати допомогу російській владі і попередити її про те, що готується перехід бандгрупи чисельністю понад 50 осіб на територію Росії з метою здійснення терористичних актів, ведення бойових дій проти федеральних військ та скоєння інших злочинів». Далі кореспондент повідомляє, що «саме випереджувальна інформація дозволила федералам підготувати засідку. Групу польового командира Хасана зустріли 180 прикордонників. Уже в перші години бою були захоплені в полон бойовики Арсан Рахімов і Шамхан Шаїпов». У репортажі був також показаний Арсан Рахімов, який заявив: «Грузини нам допомагали, на своїй території нам допомагали. За що, я не знаю, допомагали. За що? Може, за гроші, я не знаю».

З жовтня 2002 р. оглядач радіостанції «Голос России» Ніколай Дмітрієв у своєму коментарі навів докази, на підставі яких російська влада може звернутися в ООН: «Уперше російські офіційні особи виступили з одностайними заявами щодо останніх подій у горах Ічкерії, називаючи речі своїми іменами. Маючи на руках чимало речових доказів, свідчення полонених бойовиків і грузинського селянина Левана Теладзе, Москва має повне право звернутися в ООН з вимогами про запровадження міжнародних санкцій щодо керівництва Грузії, яке надало територію країни міжнародним терористам».

14 жовтня в газеті «Коммерсантъ» Ґєннадій Сисоєв навів думку грузинських журналістів: «Дратує грузинів і брехня стосовно їхньої країни, якої, на їхній погляд, немало і в офіційних повідомленнях Москви, і в російських ЗМІ. Словосполука «орденоносець вівчар Теладзе» викликає у грузинів відвертий сміх. Надто коли на російських каналах, які можуть дивитися чимало людей у Грузії, повідомляють, що «вівчар Теладзе високо оцінив російську політику на Кавказі»». «Напевно, дуже освічений вівчар, чи не так?» — не намагаючись приховати іронії, запитав мене знайомий тбілісець.

Мабуть, ми ще не раз стикатимемося з фактами масового бомбардування, що його чинить російська пропаганда в боротьбі за домінування «інформації». Чи варто говорити, що ця інформаційна війна абсолютно не адекватна «боєзапасу» і сконцентрованій силі бійців ідеологічного фронту. У Грузії можуть дивитися російські телеканали і слухати радіо, в Росії ж ніхто не знає, про що пишуть, що показує та про що говорять грузинські газети, телебачення й радіо.

Наступний етап російсько-грузинської інформаційної війни почався не із загострення в Південній Осетії, а з кризи влади у Грузії. Якби грузинські газети дозволили собі в такому тоні писати про російського президента, то на Смоленській площі всі комп’ютери були б зайняті складанням численних заяв протесту. Російська преса дозволяла собі різноманітні епітети — від м’якого «Саакашвілі — грузинський Жіріновскій» до останніх порівнянь із Гітлером.

Свобода російської преси стала індикатором внутрішньої та зовнішньої політики, коли за подібними публікаціями помітна близькість не лише до Кремля територіально, але й ідеологічно. І за столом головного редактора «МК», здається, сидить уже не Павєл Ніколаєвіч Ґусєв, а Міхаіл Андрєєвіч Суслов.

Російсько-грузинська інформаційна війна у розпалі. З архівів час діставати методичні посібники ЦК КПРС із розвитку і зміцнення пропаганди…

СПОСТЕРІГАЮЧИ ЗА ПОЛЬОТОМ «ЛЬОТЧИКА РУСТЕЛІ» (remix)

Інформаційне агентство REGNUM, давно запідозрене в щирій любові до справжньої Грузії, 10 липня 2007 року здійснило подвиг: нам усім відкрили очі на нелюдяність грузинів, які не можуть терпіти справедливого ставлення головного політико-санітарного лікаря Оніщенка і всіма способами намагаються помститися російським громадянам.

Ці способи нелюдяні не лише своєю суттю, а й методами. Агентство REGNUM спростувало поширений у всьому світі міф про грузинську гостинність. Агентство дало змогу висловитися командуванню Колективними силами СНД з підтримки миру (КСПМ СНД) у зоні грузинсько-абхазького конфлікту, що висловило «рішучий протест із приводу агресивних провокаційних дій представників кримінальної поліції міста Зуґдіді щодо військовослужбовців КСПМ СНД».

Ні-ні, на солдатів і офіцерів ніхто не наставляв зброї й не намагався помахом руки покласти ниць усі КСПМ СНД (до чого тут СНД, ніхто не пам’ятає), роблячи вигляд, що в здійнятій руці затиснутий не шматок хачапурі, а найсправжнісінька граната. Все було набагато гірше — молодший офіцер (прапорщик) і старший солдатський контингент (молодший сержант) полягли через підлість грузинських поліцейських.

Як повідомив ІА REGNUM помічник командувача КСПМ СНГ з інформаційного забезпечення підполковник Алєксандр Діордієв, увечері 9 липня 2007 року поблизу пересувного спостережного поста № 307 грузинські поліцейські силоміць затримали і доправили в крайове управління кримінальної поліції міста Зуґдіді прапорщика Андрєя Куцого і молодшого сержанта Максіма Коренева. Андрєя Куцого, який відмовився виконати вимогу здати зброю, грузинські правоохоронці повалили на землю, знерухомили за допомогою наручників і насильно вливали в рот спиртовмісну рідину, відтак доправили обох військовослужбовців у поліцію.

Кажуть, що досі крайове управління кримінальної поліції Зуґдіді запльоване цими доблесними російськими військовослужбовцями, які відмовлялися від насильного вливання «в рот спиртовмісної рідини». Щоправда, нам досі невідомо, який сорт рідини насильно вливали ці негідники — грузинські поліцейські: був це рідкісний сорт «александраулі» чи банальний «сапераві»? Була це «чача» чи, о жах, звична для військовослужбовців горілка?

КСПМ стверджує, що дії грузинських поліцейських були спланованими, оскільки у момент затримання російських військовослужбовців знімали на відео. «Миротворці вкотре виявили витримку та терпіння і не піддалися на відверту провокацію. У поліції вони перебували до моменту прибуття начальника Південної зони безпеки КСПМ СНГ полковника Андрєя Бєлова. Акт передачі військовослужбовців КСПМ СНГ грузинська сторона спробувала подати як жест «доброї волі»», —